Читати книгу - "Дворянка, Дмитро Українець "

Через певний проміжок часу ми вже були біля магазину кравця, якого замовила мама. Чоловік на вигляд привітний, вдягнений у гарні штани іспанської моди, сорочка, яку покривав шкіряний жакет. Туфлі під носочок, а також дуже огидні вуса, які я б відрізала самим гострим лезом. Я лише почула його аристократичний голос, так мене одразу вивертати почало. Може здатися, що мені все не так, але знаєте, це вже занадто. Він розмовляв немов дівчинка, але хрипло і трішки мексиканського акценту було в його говірці. 

- Мадам, я радий, що ви вибрали саме нас – він крутився навколо мами, мов дзиґа. Я була готова дати йому в пику.

- Ви казали, що у вас самі шикарні плаття для балів та весілля, це так?

- Саме так – тоді він взяв мамину руку і поцілував її, як в знак поваги до такої персони. Тоді хотів підійти до мене, на що я руку давати не хотіла, але погляд мами змусив мене це зробити.

- То це на цю красиву молодицю нам потрібно знайти плаття?

- Пробачте…нам? – тоді з прилавку шеренгою вийшли два красивих чоловіка і дві красиві дівчини кравці, та під веселий пляс і ритми музики, що грала на вулиці, почали співати пісню.

- Так, саме нам! Елітним кравцям у всій Іспанії!!!

Після цих слів мені уже хотілося втекти з цього будинку. Вони почали крутити мене, вдягати, міряти, дивитися, але я не очікувала, що вони самі мене роздягнуть.

Крок за кроком, виміряй все

І тканину приготуй

Швидко та якісно вдягнемо тебе

Лише ритм ти відчуй

Хіп-хоп, хіп-хас, настав наш час

Хап- кляп, хап-тас, завітайте ви до нас

Вони одягнули мене в дуже гарне вбрання, плаття було таке ніжне, що шовк проникав крізь моє тіло. Мої оголені ніжки не відчували тяготи, талія була стиснута не дуже сильно, а груди навіть більшими здаються, та все через те, що всередині бюсту були м’якенькі подушечки, що дозволяли грудям легко дихати і робили їх більшими.

Кравець був задоволений роботою майстрів, але я не очікувала такої професійної справи. Мені дійсно сподобалося це плаття, та я готова була дати за нього стільки, скільки воно вартує, не дивлячись на те, що воно гарне і сподобалося навіть мені. Мама заплатила за нього, а тоді ми вирішили трішки пройтися містом. Я оглядалася на красиві балкони, веранди, прикрашені різними вазонами, в яких росли тюльпани, маки, волошки і інші квіти. Моя бабуся дуже любила розводити оранжерею. У неї була навіть своя маленька алея, де я любила проводити все своє коротке дитинство. 

Ідучи однією з вулиць, я побачила чоловіка, що сидів під плотом старого будинку, де було написано великими буквами – «ПРОДАЄТСЯ». Я поглянула на нього жалісно, але поки мама була поряд я не могла кинути йому навіть кілька копійок, щоб він міг купити собі хоча б шматок хліба. Мене охопила жалість. Я не звертала уваги на маму, але відчувала, що мені добряче влетить від батька, коли мама це розповість йому. Я зробила те, що мала. 

- Анджелла, ти куди! Анджелла! Анджелла! – я слухала як вона кличе мене, та відчуває, що ганьбиться через мій добрий вчинок. Невже багачі такі потвори – думала я.

Я підійшла і присіла на коліно перед ним, витягла з кишені гаманець і дала йому п’ять іспанських монет. Він спершу не хотів їх приймати ,відвертав від мене погляд і плював під мої ноги. Я заплакано в голові проклинала свій статус, адже такою мене ніхто ніколи не прийме. Проте я залишила біля нього монети і сказала, щоб не злився на мене. Він обернувся, поглянув на мене здивовано, швидко взяв монети і запхав їх у кишеню.

- Дякую, а тепер іди від мене геть – грізно сказав він до мене і відвернувся, щоб не бачити моє багате обличчя. 

Мама дивилася на мене зловісно, адже цей вчинок зганьбив її статус, на що звернув увагу місцевий прохожий, який був одягнений дорого, та прогулювався із своєю дружиною. 

Вона лише легенько почула насмішку і слова, що сказав заможній панич. Ти поглянь на цих клоунів – сказав він.Після цього всього ми швидко поїхали до дому. За обіднім столом, коли кухар подавав смачні страви на стіл, батько допитував мене, та сварив за мій вчинок.

- Як ти посміла? Як ти посміла так зганьбити свою матір перед міщанами?! – він кричав і гупав кулаками по столі.

- Я нічого не бачу поганого в тому, що допомогла бідному. Ми наїдаємося цими стравами до відвалу, а вони навіть того не бачать. Їм лише кусок хліба дати і вони вже будуть щасливі. Ми для них звірі – мене розпирало у всі сторони. Я бачила, як мати плакала від цих криків.

- Ти дворянка, а не бідачка! – крикнув він, знову гупнувши кулаком по столу – Якщо хочеш бути схожою на них, тоді йди геть з мого дому!

Ці слова зачепили мене до крайності. Я просто проливала гіркі, опечалені, солені сльози, але не могла дивитися такими очима на свого батька. Я не змогла стримати свої емоції, проте нічого батькові не казала. Руки самі робили свою справу. Я перевернула тарілку з їдлом і об землю розбила бокал дорогого вина. Кришталь розлетівся у всі сторони і порізав мені долонь, проте болі я не відчувала, а лише обернулася, та пішла у свою кімнату. Весь день я сиділа там, щоб не бачити обличчя своїх батьків. Мені було так боляче. Я плакала і розкидала все по кімнаті, та кричала. В мою кімнату хотіли зайти як мати, так і батько, проте відкривати я не хотіла.