Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

— Вона ще дитина, — сказав інший.

— Не важливо. Вона бачила, те що не повинна. Обирай: впала і зламала шию чи сердечко?

— Впасти, — сказала трохи сипло.

— Укол безболісно і миттєво.

Я з розвороту, користуючись, що я нижча за них майже на половину, вдарила найближчого громилу у пах і відштовхнула з усієї сили. Так що він полетів пожежною драбиною шкереберть, зачепивши другого рогатого. А я перелізла через перила і стрибнула вниз на асфальт. Приземлилася добре, нічого не зламала. І дала деру. Жив клієнт, за яким я стежила, на краю площини і поруч було древнє місце сили, що важливо світлої сили. Щоправда, якщо твої помисли темні, то скоріше ноги переламаєш і полетиш з висоти у воду, аніж доберешся до нього. Я в цьому святилищі була кілька разів і обидва рази ледь не навернулася, поки добиралася до нього. Довелося обидва рази вгамовувати занепокоєння молитвою Єдиному і проханням допомогти дійти до вівтаря.

Ось я дуринда, не врахувала, що вони візьмуть із собою охорону. І як тільки не помітила таких бугаїв. А добре влаштувалася, сиділа просто біля вікна і дивилася собі спокійно у вікно. А зараз ось просто п'ятою точно чую, якщо вони мене вкокошать, то я у вигляді зомбі буду горбатитись явно не сто років. Адже є ж бідолахи, які безслідно зникають і їхніх тіл ніде не знаходять. А після тих отруйних рудників. Впізнати навіть по кістках неможливо.

— Дивись ще один смертник, — почула за спиною, сказано з явною усмішкою.

— Точно смертник, — почула інший байдужий голос.

І після цього зрозуміла, що за мною гонитва. Якщо доберуся живою до вівтаря зможу врятувати свою душу. Зараз не стоїть питання про порятунок тіла, стоїть питання про подальше життя душі. Компромат дядько отримав на пряму, у цьому я впевнена. Підбігши до крутих сходинок видовбаних на прямовисній скелі, на секунду зупинилася.

— Господи, на милість твою уповаю. Прошу допомогти зберегти мою душу в цілісності й прийняти мене в чертоги свої. Не сперечаюся, жити дуже хочеться і саме в цьому тілі, воно мені подобається. Але якщо умовою порятунку моєї душі буде переродження нехай буде так. Головне, щоб моя душа не дісталася рогатим. Решта вже вторинне, головне — це майбутнє моєї душі. І я собі бажаю тільки світлого життя і переродження у світлому вищому світі.

Говорячи це, все спустилася сходами дуже легко і швидко. Навіть жодного разу не посковзнулася. Тут поручні — це ланцюг, прибитий до скелі, а з іншого боку, тільки прямовисна скеля і там, десь внизу вода. Але впасти звідси рівносильно померти. Зайшла в печеру і швидко пішла до вівтаря. Він світився рівним світлом. Поклала на нього руки й відчула за своєю спиною двох рогатих. Дивно, що вони змогли спуститися сходами.

— Цікаве місце, щоб померти янголятко. Але тебе ніхто не знайде. Якщо ти сподівалася, що сходи будуть для нас проблемою, то дуже помилялася.

Я обійшла вівтар, не відриваючи руки від нього, і подивилася на жителів нижнього світу. Відчула, як пальці почало поколювати від світла.

— Можу припустити, що з цієї печери ви не вийдете.

— Мала, прибери руки від вівтаря, він випалить тебе. По очах бачу ти не з верхнього світу. А його створили сверхи!

— Краще нехай він мене випалить, але моя душа вам не дістанеться.

— Дурепа! — крикнув рогатий і через мене вдарило в них яскраве світло.

Було відчуття, що мене розібрали на атоми і знову зібрали. І так, темряви в мені стало менше, на багато. Рогаті обсипалися попелом. А в мене тремтіли руки й ноги. Як я дісталася додому в пам'яті не відклалося. Пам'ятаю тільки, що сходи як ніколи здавалися мені зручними. А вранці прийшов наказ про моє переведення у верхній світ.

— Я прийшов по Анжеліку Роуз, — сказав світловолосий чоловік, який зайшов до кабінету шефа правопорядку середньої площини і за сумісництвом мого дядька.

Дядько чоловік у самому розквіті сил, ста років від народження, з карими очима і темно-русявим волоссям. Міцної сухорлявої статури, двох метрів зросту. Він із прищуром подивився на того, хто увійшов, оцінив його витримку.

— Біла маківка в залі, знайти легко.

— Якби вона там була, я б до вас не заходив.

Дядько хмикнув і сам підійшов до вікна свого кабінету і розсунувши жалюзі оглянув зал.

— Знову кепку напнула, маскується.

Потім підійшов до свого столу і натиснув кнопку гучномовця.

— Мала до мого кабінету, негайно!

— Мала? — здивувався гість.

— Для мене мала, я її з тижневого віку ростив, як і її братів. Вони різко осиротіли. І якщо старшенькому було двадцять, то не довіряти ж йому немовля? У нього в самого мізків тільки недавно додалося в потрібній кількості, щоб узагалі до дітей підпускати. То ви нею зацікавилися після її останньої справи з корпорацією МИР?

Гість здивовано подивився на мого дядька.

— Уперше чую, щоб у них були порушення.

— Тому що раніше ніхто не шукав. Усім здавалося, що деякі ідіоти продають своє посмертя заради збагачення. А не все так гладко і законно. Знаєте, як вона це виявила? Перевірила статистику, скільки живуть їхні клієнти після укладення контракту. За великим рахунком їй просто було нудно, і вона навела довідки. Дані доступні, особливо нашому відомству. Не сперечаюся, допуск я їй допоміг отримати. Але в документах мала сама рилася і рахувала. Усі клієнти живуть рівно десять років. А потім нібито своєю смертю помирають. Ні що б так не насторожило у всіх смертях, як одна деталь. Це тривалість життя після укладення контракту, вона у всіх однакова аж до дня. Просто контракти укладаються не щодня і не щомісяця. А їхні смерті не афішуються, ось зовсім. І якщо спеціально не стежити, то й не видно. Потім вона вирішила перевірити, а чого це здорові за всіма медичними даними люди помирають чітко в певний час. Тут вони спрацювали чисто, жодних зачіпок не було до вчорашнього дня. До того ж їй цього здалося буде замало, і вона для початку вирішила перевірити ще й їхній контракт. Знаєте, яким чином? — гість мотнув головою — Вона пішла в представництво корпорації нібито укласти договір за бажання. Як її на місці не прибили не знаю. Мала години три сиділа вивчала договір, а те, що написано найдрібнішим шрифтом, збільшувала лупою і зачитувала в слух. Виявляється, у них у контракті розписано, що чекає бідолах після смерті. Але ніде не вказано, що жити після укладення контракту вони будуть десять років. Розписано тільки те, що вони отримають своє заповітне бажання виконаним і що вони будуть повинні відпрацювати після смерті. Якби ці ідіоти почитали, що їх чекає, не рвалися б туди. Від душі мало що залишиться. І ті муки не варті десяти років і виконаного бажання.