Читати книгу - "Амадока"

Уперше він вирушив у цю виснажливу подорож, коли старша медсестра, тіло якої було ніби наповнене теплим бульйоном, що схлипував під шкірою, розповіла йому про акваріюм. До того він долав тільки короткі відстані: до туалету на їхньому поверсі, через три палати ліворуч, іноді — до кабінету мануальної терапії або кабінету діягностики, або до телевізійної кімнати, де пацієнти дивились футбол чи мультфільми про пінгвінів. Медсестра сказала, що імпланти вже дозволяють пересуватися далі. Що він може сходити й подивитись на екзотичних рибок там, нагорі. Це буде боляче, це, звичайно, буде нестерпно, але час уже братися за реабілітацію, починати розробляти контрактури, час уже йому йти назустріч медпрацівникам, які так багато для нього зробили. Хоча й вони не всесильні, не олімпійські боги, і від нього, від пацієнта, очікують більшої готовности співпрацювати, більшого розуміння та вищого рівня свідомости. Акваріюм з екзотичними рибками на сьомому поверсі віддаленого крила. Такий похід точно піде на користь.

Отож він туди вирушив і першого разу повернувся з третини шляху. Високе сонце просвічувало шиби наскрізь, заливаючи коридор сухим марним світлом. Чоловікові стало так погано, що він мусив пів години сидіти на батареї, стікаючи потом. Він був певен, що всі його шви розійшлися, що кістки та хребці не витримали навантаження. Відчував навіть, як із живота в пах тече кров. Але потім з’ясувалося, що то був піт.

Через два тижні, понурого дощового дня, він повторив спробу. Було анітрохи не легше, але він часто зупинявся і відпочивав, щоби знову мати змогу зробити кілька кроків.

Нарешті він таки дістався до кімнати з акваріюмом. Бетонна підлога була вистелена потертою доріжкою з геометричною облямівкою, навколо лакованого журнального столика стояло кілька м’яких крісел, оббитих коричневим плюшем, в кутках — пластикові пальми й ліяни, що обвивали газові труби. В кімнаті ледь чутно гудів компресор аератора, ще дужче підкреслюючи порожнисту тишу.

«Екзотичними рибками» виявився крихітний неон — зовсім один у ста літрах густої, зараженої води. Він сполошився від непоясненних рухів і гри тіней на стінках акваріюма й заметався безглуздою голкою серед стебел красули.

Чоловік сів у крісло перед акваріюмом і зачекав, аж неон заспокоїться. Тепер він знову розмірено обпливав периметр. Непоясненних рухів і гри тіней більше для нього не існувало — їх не було навіть у минулому. Неон жив теперішньою миттю.

Чоловік кілька годин сидів непорушно. Тільки услід за неоновими маршрутами рухались його очі. Здіймалася грудна клітка. Ворушились волосинки в ніздрях поламаного носа. Час від часу посмикувалися деякі м’язи й сухожилля в тілі, відгукуючись різаним болем. Або спазматично стискалися внутрішні органи.

Серед зелених слизьких ниток він бачив нечітке відображення кімнати: пластикові пальми, безглузді етажерки з устромленими в них паперовими соняхами; позаминулорічний календар на стіні, розгорнутий на січні, коридор, який відходив у нескінченність; коротку щетину волосся, що пробивалася крізь щільну пов’язку, намотану на нерівний ґулястий череп; неприродні виступи на вилицях, чорні плями та впадини на чолі і щоках, ребристі смуги, темну ламану лінію кривого й увім’ятого носа.

Аж згодом чоловік помітив серед розгалужень темного кореня зірчастого агаміксиса, наполовину запорпаного в дрібну гальку. Сом лежав нерухомо, але чоловік знав, що він не мертвий. Мабуть, раніше тут було більше неонів. Зірчастого агаміксиса не можна селити з неонами.

Тепер, вирушаючи у своє паломництво на сьомий поверх, чоловік гадав, чи застане в акваріюмі останнього неона. Проводячи довгі години в своєму ліжку або перед вікном палати під базікання обколотих транквілізаторами сусідів, чоловік уявляв крихітну сріблясту рибку, що намотує кола відчаю, відчуваючи, що її невидима смерть не зводить із неї погляду.

Чоловік прийшов удруге, втретє, вчетверте — обидві рибки залишались на місці. Хтось, вочевидь, підсипав їм корм, раз вони не подохли досі. Неон вимальовував невидимі фігури в зеленкавій воді. Поцяткованого сузір’ями сома спершу доводилось деякий час розшукувати, напружуючи зір: він прилипав своїм розпластаним тілом до ввігнутого боку великої рогатої мушлі або продовжував собою відросток кореня, опускаючи плавці між нитками чорної бороди.

Того разу чоловік закуняв із розплющеними очима, кілька годин поспіль вдивляючись у скло. Сом напав раптово, метнувшись на неона з вивіреною точністю. Неон націлився вниз, забився у гущу водоростей. Чоловік різко звівся, незграбно відштовхнувши милиці, запустив руку у воду, відчув пальцями слиз, прочесав шовковисту гладку куделю — і вийняв на розчепіреній долоні невідчутну на дотик сріблясту рибку з чорною смужкою.

Сом каменем упав на дно і завмер, більше й вусом не смикнувши.

Під столом лежав білий пластиковий стаканчик з ребристими боками. Чоловік набрав води і пустив туди рибку.

Майже неможливо не вихлюпувати воду зі стаканчика, коли можеш ходити, лише спираючись на милиці. Поперек ламало, плечі й сідниці затерпли, голова розколювалася. Йому вкотре здавалося, що він пошкодив щось у своєму тілі. Неон — маленька вертлява трісочка — знавісніло метушився в тісному просторі.

Навпроти реанімації, під стіною, сиділа жінка, тримаючи на колінах зарюмсаного хлопчика. Хлопчик уже не плакав, але обличчя його було ще вологим, і трахея продовжувала вібрувати від нервового спазму.

Чоловік простягнув стаканчик хлопчикові.

Це неон, — сказав чоловік. — Йому потрібні друзі-неони, мечоносці, пецилії, маленькі безпечні рибки. Тільки не сели його з кимось, хто може його проковтнути.

*

Добре було, коли ця жінка з густим прозорим пушком на круглому обличчі будила його, торкаючись об’ємними грудьми його щік, поки тягнулась за ампулою на тумбочці біля ліжка. Добре було від дотиків її м’яких рук. Добрим був біль від голки, яку вона поволі вводила в його плоть чи вену, добре, коли рани горіли від антисептиків, і коли вони свербіли під пов’язками, і коли рвалася й тягнулася шкіра від того, що м’яка персикова жінка віддирала від неї зашкарублі бинти.

Коли повітря вже від самого світанку почало прогріватися сонцем, приємна жінка в бузковому халаті відчиняла вікно. Пух на її вкритих ластовинням гойдливих передпліччях просякав сонячним світлом. Буває, коли потримаєш частину тіла у воді, всі волосинки виявляються обліпленими найдрібнішими бульбашками кисню.

Приємно було повільно повертатись зі сну під стишені жіночі голоси на коридорах, під дзеленчання пробірок, скрипіння коліщаток на візках для ліків. Добре було знати, що можна ще довго дрімати. Можна буде дрімати ще навіть після того, як у тебе візьмуть аналіз першої ранкової сечі, аналіз крови, як виміряють температуру і тиск.

І ще йому подобалося прокидатись уночі під стривожені голоси, шарпанину, біганину на коридорах. Когось кудись терміново котили, явно не встигаючи, щось відбувалося безповоротне, остаточне — але все це було там, за стіною, за