Читати книгу - "Некоханий, Драч Марія "

Залишивши сукню на стільці, я закуталась у шовковий халат, що так передбачувано підготувала покоївка і вмостилась на ліжку. Тіло вимагало відпочинку після такого насиченого дня, а ось розум продовжував безперестанку формувати різноманітні яскраві картини мого подальшого подружнього життя. Це було просто жахливо!

Так, Герман вродливий чоловік і будь-яка розумна жінка хотіла б зараз опинитися на моєму місці. Але жодна врода не могла позбавити мене страху перед цим чоловіком. Для нього я була просто річчю, вдало придбаною декорацією до його давно вже сформованого успішного життя. Всі знали, що Герман справжній бабій. Ще б пак! З його можливостями він міг дозволити собі абсолютно все.

Він одружився зі мною лише через контракт і хорошу репутацію моєї родини, щоб довести всім, який Герман Зацепін чудовий стратег. Роль розмінної монети пригнічувала, але я намагалась позбутися цього почуття, вперто нагадуючи собі, що все зробила правильно.

Врешті-решт, коли за вікном вже з’явились перші передсвітанкові відблиски, мій змучений нескінченими роздумами розум все таки вирішив відпочити. Я буквально провалилась у сон, а коли прокинулась, побачила, що промені сонця вже наповнили теплим золотом простір світлої спальні.

Потягнувшись у ліжку, я підвелась з нього і підійшла до вікна, щоб помилуватися тією мальовничою картиною, що розкинулась навколо особняка Зацепіна. Сади, акуратні зелені галявини і маленьке блакитне озеро. Тут було гарно, і можливо я б щиро полюбила це місце, але за інших обставин: без вимушеного весілля і відсутності почуттів до людини, яка тепер була моїм законним чоловіком.

Несподівано за дверима почувся дивний глухий шум. Я насторожилась, побоюючись, що зараз сюди прийде Герман і почне наполягати на закріпленні нашого шлюбу у ліжку. Шум затих і почувся чийсь грайливий дзвінкий жіночий сміх. Я навшпиньках підійшла до дверей і обережно прочинила їх. Те, що я побачила, шокувало мене. Жінка з розпущеним світлим волоссям тримала у руках келих і вульгарно цілувала Германа, який притулився до стіни в коридорі. Схоже, мій чоловік вирішив по-своєму відсвяткувати своє одруження.

Тихо зачинивши двері, я повернулась у ліжко. Почуття огиди через побачене неприємно закололо під шкірою. І чому всіма своїми вульгарними справами неможна знайтися там, де цього ніхто не побачить? В голові не вкладалось те, що за таких обставин пройде все моє життя. І заради чого? Заради того, щоб утримати становище родини у стабільності? Чи варта було цього моя жертва? Мені слід було вірити, що так — варта.

Пізніше до мене в спальню зайшла покоївка, щоб запросити на сніданок, який вже приготували. Я прийняла душ, переодягнулась в одну з численних піжам, які я перевезла сюди зі свого рідного будинку і спустилась до столу.

Особняк Германа був настільки великим, що в ньому легко можна загубитися. Наскільки мені відомо, раніше в мого чоловіка була велика родина, але потім померли його батьки, а брат і сестра поїхали вже зі своїми родинами жити в інші міста. Тепер стільки вільного простору для однієї людини здавалось занадто зайвою розкішшю.

На щастя, ще вчора під час святкового вечора я трохи навчилась орієнтуватися у цьому особняку, тому дісталась до їдальні без зайвих пригод. Герман вже снідав і паралельно щось читав у своєму планшеті. Нічого у зовнішності мого чоловіка тепер не вказувало на те, що ще годину тому він насолоджувався обіймами якоїсь блондинки. Ідеально випрасувана біла сорочка, причесане волосся, поголене підборіддя. Йому варто було віддати належне, на свої майже сорок ця людина помітно не виглядала. Років тридцять п’ять, не більше.

Я тихенько сіла за стіл. Їсти хотілось просто неймовірно, вчора я навіть шматочка до рота не взяла, настільки сильно боялась і хвилювалась через дурнувате весілля. А тепер начебто і хвилюватися вже не мало сенсу, але я все одно відчувала певну знервованість.

— Доброго ранку, — раптом промовив Герман, заблокувавши екран на своєму планшеті.

— Доброго, — я трохи присунулась ближче до столу.

— Як спалося?

— Дякую, добре, — я опустила погляд в тарілку і відчула себе дитиною, як в чомусь завинила. Хоча це була неправда.

— Їж, поки все не охолонуло, — Герман не наказував мені, але я все одно відчувала себе незатишно поруч із ним. — Не соромся, тепер це і твій будинок також. До того ж ти вчора зовсім нічого не з’їла.

Треба ж такому, помітив.

— Гаразд, — я потягнулась до тарілки з грінками і взяла собі один шматочок.

— Хочу тобі вручити один скромний подарунок. Тепер, коли ти стала моєю дружиною, я не бачу жодної вагомої причини, щоб не тішити тебе, — Герман підвівся зі свого місця і зупинився за моєю спиною.

Я інстинктивно вся напружилась, ніби очікувала на якесь покарання чи біль. Але замість цього через декілька секунд я відчула на своїй шиї важкість прохолодного металу. Подивившись униз, я помітила золоте кольє, прикрашене дорогоцінними каміннями.

— Сьогодні ми відвідаємо один захід, і я хочу, щоб тебе на ньому гідно оцінили, — заявив Герман і повернувся на своє місце.

Відчуття того, що я була всього лише товаром чи аксесуаром знову нагадало про себе, через що на очах з’явились сльози.

Але я швидко з ними впоралась. Врешті-решт, все не так вже і погано. Герман ставився до мене з розумінням. Можливо, мені все ж таки вдасться із часом покохати його?

— А що за захід? — тихо спитала я, відчувши болючу важкість подарунку. Хотілось його негайно зняти. Не потрібно мені ані золото, ані діаманти, але я не наважилась. Злякалась.

— Автоперегони, — коротко відповів Герман. — Я зробив вагому ставку на одного перспективного молодого гонщика. Сподіваюсь, що він мене не розчарує. До того ж цей вид спорту подобається моїм партнерами, і нема нічого кращого, аніж об’єднати одразу справи з відпочинком.

— Зрозуміло, — я знову опустила погляд у свою тарілку.

— Їж, Аріно, — тепер в голосі Германа чітко почулись нотки наказу. — Нам вже незабаром треба виїжджати.