Читати книгу - "Ректор , Таміла Калас"

Я тільки злегка витягую губи та щурюсь, ніби бачу погано, але це далеко не так, зір в мене хороший. Наприклад зараз на мене дивиться зверхній погляд, глибоких як океан очей з голубим ніби небо відтінком, русяве волосся, пухкі губи - Ну просто мій несмак.

- Зручно? - Запитує, ніби дорікає.Та легко нахиляється на мене - Отже..

- Послухайте - забігаю наперед -, давайте домовмося, мені ця наука, нафіг не треба. Я взагалі не розуміюся у цій галузі.Звичайно для пристойності я буду приходити на пари, скажімо раз в тиждень... - Дивлюся на його міміку - Ну добре два рази.

Чоловік дивиться на мене уважно, лише по його лицьових жестах, було видно: Здивування," А ми це ще побачимо" Або" Ото морока на мою голову".
Певно з кожним моїм словом його міміка змінювалася у такт.
Він мовчки підіймається з місця, бере свого стільця, підсуває ближче до мене, аж моїм ногам стало не зручно, тому вимушено ставлю ноги рівно на підлогу.
Павлак сідає, протягло вдихнувши, його очі скачуть по мині мов зайці: Ноги, руки, лице десь спинився на середині, я вже сама до низу провела очима по собі, може пляма чи пом'ято десь, ніби ні.

- А тепер, якщо ви Таміла Михайлівна закінчили. Я продовжу.Отже, - переплівши пальці рук у себе на поясі, він відкинувся до спинки стільця - Я ні ским не домовляюся, не йду на компроміси й саме головне, коли зі мною розмовляєш вийми з рота жуйку.

Я незадоволено хмикнула, але по ходу, культурно, двома пальцями виймаю жуйку.
Ректор швидко вириває кольоровий шматок паперу і ставить біля мене, моргає лицем та вказує поглядом поставити жуйку туди, що я вперто, але роблю.

- Дякую, ось так краще.Тепер поговорімо про навчання, я переглянув твій диплом, не можу сказати що в захваті, але якщо оцінки справді зароблені, то не погано.

Після почутого колупаюся язиком у краю зуба, відкривши злегка рот, щойно цей "меценат науки" мене мало не назвав тупою, ох! У мене аж долоня засвербіла, батько звичайно багато чого мені купляє, але ж не мій розум, свої оцінки я заробила чесно.

Підвожуся з місця, від злості прикушую язик, хотіла губу, але промахнулася, кривлю лице.

- То ви сумніваєтеся у моїх знаннях? - Обурено намагаюся сказати, хоч виходить не дуже, бо мій язик мало не спух.

Він дивився на мене до верху, з жалем та усмішкою одночасно.

- Переконайте мене Таміла Михайлівна.

Хочу щось сказати, але стримуюсь, роблячи оберт підборіддям. Мій язик затерп.

- Все добре, може води? - Ігор Семенович швидко бере графен з водою та наливає до склянки, подає мені.

- До побачення - Кажу практично закритим ротом, ніби набрала води.

- Почекай - Цей простолюдин, спирає мене рукою, у мене біля ліктя.Я відразу обурено очі на свою руку, і бігом здивовано на нього.
- Давай я огляну твій язик. Може помазати чимось? - підіймається на прямі ноги.
У мене мало щелепа не відвисла, ще б мені хибувало, щоб цей нахаба заглядав мені до рота.

- Ум, а хо-хо, ні ху-ху - На силу відказую.

Він кривиться на мене, намагаючись зрозуміти, напевно у його розумній голові навіть нема таких словосполучень.
Я таки вперто йду до дверей і виходжу до коридору подумки лаюсь.Ось так розпочалися мої наукові муки.