Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

*Алекс 

Я прокинувся від того, що хтось зайшов в мою кімнату без дозволу. Двері неприємно скрипнули й з’явилась знайома постать. Звісно, що це був батько. Його поява викликала в мене роздратування. Що йому потрібно від мене так рано? 

Я протер очі й підвівся на ліктях, приклавши голову до узголів’я ліжка. 

— Алексе, чому ти ще досі в ліжку? — суворим тоном промовив батько, поглядаючи на свій новий швейцарський годинник. Дрібні морщинки на його світлій шкірі напружились. 

Я ввімкнув свій смартфон і побачив, що зараз лише 8 ранку. І якого біса він в мене хоче в такій порі??? Як ви вже зрозуміли, то окрім брехні я не міг терпіти втручання в мій особистий простір і те, що хтось будив мене так рано. Я був совою, яка любила сон і готова була задушити подушкою кожного, хто порушував його.

— Негайно вставай. За пів години ми вже маємо бути в аеропорту. Ксенія разом з дочкою вже скоро буде в Нью-Йорку. 

То все таки це було не жахіття і в мене справді з’явиться мачуха зі зведеною сестрою. Ех... Остання крапля надії розчинилась в повітрі і я знову перевівся в лежаче положення.

— Я нікуди не поїду! — я поставив батька перед фактом, поправляючи подушку. — Сам їдь і зустрічай їх. Мені на сьогодні буде достатньо вашого ВЕСІЛЛЯ. 

У мене лише два вихідних і то один з них вже встигли зіпсувати, а це ще тільки ранок. Здається, моє життя повільно перетворюється на пекло. Тільки чортика який буде мене варити в казанку зі смолою бракує, але це ненадовго. Скоро ж приїде мачуха і власноруч смоли нагріє, а донечка радо їй допоможе. Якась нікчемна година залишилась мого більш-менш нормального життя, то хоч проведу її в компанії ліжечка і подушечки.

— Гаразд. — Батько невдоволено закотив очі й махнув рукою. Певно він розумів що мене з цього ліжка і семеро не винесуть. — Проте, щоб через годину ти був готовий. І не смій кудись втекти. Це весілля відбудеться... Хочеш ти цього, чи ні. 

Тато гримнув дверима і я почув його тихі кроки за дверима. Через декілька хвилин я побачив, як його чорний джип зникає за великими металевими воротами. Я важко видихнув і обернувся в інший бік. На письмовому столі лежить портрет мами. Вона на ньому ще така молода. Всі часто кажуть, що я дуже схожий на неї. Вона була романтичною персоною й водночас дуже веселою та життєрадісною. Для мене вона була справжнім кумиром і я хотів бути схожим на неї. Так само цінувати кожну хвилину, жити на повну, не шкодуючи ні про що. В пам’ять про неї я повинен бути сильним... До біса той сон. Відісплюсь на тому світі! 

Я швидко одягнув спортивки й пішов на кухню, бо мої кишки вже грали марш. Швидко діставши з холодильника всі необхідні продукти, я взявся за приготування млинців. Після смерті матері я навчився готувати сам і досить таки непогано. Думаю, саме завдяки моїм кулінарним талантам ми з батьком ще й не маємо гастриту.

Через 15 хвилин на столі вже стояли щойно спечені млинці. Мій живіт зрадницьки видав своє бажання поласувати ними. Ммм... Ну хоч поснідаю нормально. Вже хоч якийсь плюс. Та навіть ці божественні млинці не врятують цього провального дня.

До приїзду моєї “нової сім’ї” залишалось дуже мало часу, тому я відправився назад у свою кімнату, щоб перевдягнутись. З’явитись на весілля батька в одних спортивках було б епічно, але думаю, що такий мій крутий лук ніхто не оцінить, тому я відкрив свій гардероб і взяв з нього чорні класичні штани й сорочку. Ідеально! І ні, я нічого не переплутав. Для мене це не весілля, а похорон... Батько поклав в труну всі хороші спогади нашої сім’ї й хотів її сьогодні зарити глибоко в землі. Я починав втрачати контроль над собою, тому важко видихнув і посміхнувся своєму відображенню в дзеркалі й ще раз поправив волосся, яке було ідеально вкладене гелем.

Я глянув через вікно і побачив машину батька. Через декілька секунд з неї вийшла низька блондинка з яскравими різноколірними прядками накладного волосся. Мій старий, що геть з глузду з’їхав? Та їй не факт, що є 18! Мені цього малолітнього карлика мамою називати? Просто абсурд якийсь! Та потім з машини вийшла ще одна жінка. Вона вже виглядала на років 33-35.Все стало на свої місця. Це означає, що моя мачуха ця русява жінка, а той маленький карлик — то її дочка. Хм... Я був впевнений, що дитина буде мала, але я помилився. Та й цю дитину великою назвати не можу через  її зовнішній вигляд. Зростом напевно десь 155, не факт що дістане мені макушкою до плеча. Одяг в неї як в маленької бунтарки, що хоче привернути увагу. Ще й напевно характер у неї жахливий. 

Поки батько про щось мило говорив з Ксенією, це чудо намагалось самотужки занести свою велику лавандову валізу, але в неї це погано виходило, враховуючи скільки речей там було. І в один прекрасний момент дівчисько падає разом з валізою на землю. Як же це кумедно виглядало з боку. Я не стримав усмішки, а вона, як на зло саме в цей момент глянула в вікно і побачила мене.
Та те, що вона зробила далі, я зовсім не очікував... Мала нахаба просто показала мені язика і піднялася з колін. Ти подивись на неї. В моєму ж домі вона буде показувати мені язика. Зараз я їй покажу. Я швидко спустився на перший поверх. Батько вже допоміг піднятись моїй новій сестричці.

— Ксеніє, Міє, познайомтесь — це мій син. Його звати Алекс. 

Тепер я вже міг краще роздивитись мачуху і сестрицю. Перша була одягнена в чорний брючний костюм і туфлі на низькому каблуку, а друга — в яскраве рожеве плаття, яке сягало її колін. Ззовні мати й дочка були дуже схожі між собою. Ті ж самі голубі очі, круглі щоки та дрібні веснянки. Лише колір волосся в них був різний. Щось мені підказує, що в Мії воно фарбоване. Ненавиджу блондинок, ще й мальованих. Зовнішньо ця дівчинка була схожа на ангела. Та по її погляду було все зрозуміло. Ангелочок цей не такий простий, яким хоче здатись.

— Дуже приємно познайомитись. Адам багато розказував про тебе. — Ксенія помітно нервувала, але приховувала це за легкою посмішкою.