Читати книгу - "Житіє гаремноє"

Сулеймана рекома Гасекі Гуррем, видячи, іж всі речі, іле їх на сем світі, одмінні і менущі суть, тілько час смертельний кождого, на світ от живота матки єго рожденного, минути не може, а ні мене, прето я, маючи то перед очима моїми, ачколвек будучи при господарі мому королеві Сулейманові, списати хочу житіє гаремноє.

Читала юж-єм писанія о коханню од грекинь списані, од сарацинок також, іно нігде не чула, жеби русинка тоє писала. Прето, будучи в зуполной пам’яті і цілому розумі, сим хочу прислугу вчинити для всіх, которії в коханню знаходять радість і втіху, ажеби надалі то єще кунштовній справовали і не гляділи, на тоє спросно (не вбачали розпусту).

1. О тiм, як попала я до Константинополя

Юж у Сучаві відала я от мурзи Кирея, которий купив мя, же везе мя впрост до короля турчинського. Відаючи се, було мі легше, як иньшим невольницям, зносити ціле тото мандрованє, бо більшість із них мала би трафити на базар, а відтак у невідомо які руки. Од Сучави до Константинополя цілих 60 миль.

В дорозі не було жадних пригод, леч то, же напали на нашу валку при переправі на Дунаю, гди виїхалисьмо з Олтениці. То були якісь гайдуки і було їх чимало, але турки раду їм дали і побили дуже так, же половина трупом лягла.

Як-єм не тужила за домом, але молилася, аби Господь даровав побіду туркам, а не гайдукам православним. Гайдуки тії видалися мені лихішими за поганів, та й чутка була, же вони над полонянками збиткуються.

Не доїжджаючи до Константинополя, ми ся спинили на високому пагорбі, з котрого видно було теє славне місто, як на долоні, і чудувалися всі, хто вперше єго бачив, тій красі і величі, же сліпила очі. Вечоріло, і з мінаретів лунали голоси муедзинів, закликаючи на молитву. Турки зараз простелили собі під ноги килимки та хустини, повклякали і стали бити поклони та молитися. Помислилам, же і нам рано чи пізно доведеться тоє робити.

Вже сутеніло, як в’їхалисьмо до міста. Вози наші гучно торохтіли по кам’яних вулицях, аж урешті ся спинили перед великою гарно оздобленою брамою, але не заїхалисьмо всередину, бо ту відразу нас поділили — кого на базар невольничий, кого мурзам спродати, а мя і єще єдну панну повезли в палац королівський. Тая панна звалася Гальшкою і полонена була в Підгірцях. Мала пишне світле волосся, а я на одміну темне. Мурза вповів, же то ся має королю вподобати. Гальшка цілу дорогу скімлила і співала сльозних пісень, а я іно мовчала і думала, що нас чекає.

— Чи ваш король єще молодий? — спиталася в мурзи і і дуже втішилася, гди оповів, же на десять літ є од мене старіший.

Не мала я певності, же захоче він мя лишити при собі, боялася, же Гальшка єму вподобаєсь дужче, а може, відішле назад до мурзи. Для того не плакала-м, їла, що давали, і дбала-м за собою, як нігди в життю.

А вранці ми з Гальшкою опинилися на базарі. Як-єм ся довідала пізніше, в день закінчення посту мати короля, валіде, мала піднести в дар своєму синові якусь гарну дівицю. Юж заздалегідь джелаби, которі торгують рабами, кілька місяців нишпорять по кавказьких землях, бо так ся вважає, же жінки з Кавказу найгарніші і коштують найдорожче. А кгди дівиця завагітніє тої благословенної ночі, то ся вважає доброю ознакою для королівства.

Але тоті кавказькі дівиці цвітуть дуже коротко і на третьому десятку марніють, тому вони незабаром ся опиняют на задвірках.

Валіде зазвичай їде на базар, вибирає рабиню на свій смак і в кареті везе до брами великого сераля. Але того разу валіде не вибрала жодної черекешенки, а звернула увагу на нас і, хутенько сторгувавшись, забрала з собою. Нас посадили в карету, а всього було два десятки карет, в яких сиділи різні панії, і кгди ми минали їх, вони нас оглядали з вікон і щось казали валіде.

Карети проїхали через усе місто і ся зупинили на дуже гарному майдані, приоздобленому кунштовним фонтаном, перед воротами сералю. Сам сераль з вигнутим дахом і блискучими бронзовими прикрасами був оброб­лений мармуром, різьбленням і позолотою.

Довкола зібралася велика юрба роззяв. У два ряди ся вишикували слуги зі смолоскипами і світильниками, які відкидали іскри на одяг; гайдуки ударами палиць змусили потіснитися перші ряди.

В палаці нас привели до розкішного покою. Ту, впрост у покою, був невеликий ставок, виложений каміннєм, здоблений ружним цвіттєм так, же виглядало, як в гаю. По всім покою сиділи в клітках птахи, а же було юж пізно, то не чулося співу.

Ту ся двері втворили, і вийшов якийсь молодий пан у пишній одежі. Я внет-єм (враз) замерла і почула, як серце моє б’єсь у грудях. І страх почула-м такий, же ноги мі задрижали, як ковила, і туй-туй була би-м впала. Таке було моє переживанє. Але мурза, відав (видно), тоє зобачив, бо шепнув, же не єсть то король, але найстарший євнух іменем Мехмед Саїд, і же маємо слухати єго у всім.

Ту нас мурза лишив самих, вповівши євнухові, же прийде завтра по гроші.

— Називаюся Мехмед Саїд, — сказав євнух. — Мушу вас оглянути, чи нема якої скази (ґанджу). Скиньте зі себе тоті лахмани.

Я помислила, же певне жартує. Нігди ні перед ким ся не розбирала. Але він єще раз повторив тоє, юж твердшим голосом. Гальшка зачала розбиратися перша, я туж за нею. Як-єм дійшли до самих сорочок, під которими було леч голе тіло, то ся зостановили і чекали, поки той не сказав: «Далі!». Що мала-м робити? Скинула-м через голову сорочку і в страсі затисла єї в руках так, же затуляла часть мого тіла. То само вчинила Гальшка.

— Киньте на діл! — повелів євнух, і випустилисьмо з рук сорочки.

Стоялисьмо перед ним і диготіли (тремтіли) цілим тілом, а він роззирав нас наперід з лиця, а тогді зайшов за спину і дивився довго. Потім повелів нам зогнутися вперід і взятися руками за коліна. Думала-м, же вмру. Кров мі до голови прилила, як він роззирав нас іззаду.

— Чи єсте дівицями? — спитав.

Схвально му відповіли, але не йняв віри, а підступив ближче і тут-єм зачула, як єден з єго пальців ґвалтовне втискуєсь у місце, которого, як сам Бог відає, нігди ся не діткнула рука чоловіча. Страшний дрож схопив моє тіло від того єго починання. Що то за страхітлива година для моєї цноти! Палець втиснувся єще далій і ту юж скрикнула-м, одчувши біль. Сльози проступили на очах, і про свою недолю помислила-м гірко.

То саме євнух учинив і з Гальшкою, і вона також скрикнула, а скрики тії відізвалися втішним мруканєм євнуха.

По тім звелів нам випростатися і плеснув у долоні. До покою зайшло кілько невіст у шальварах таких хупавих (тендітних), же проз них мож було тіло голе зобачити. Подали нам тоненькі єдвабні (шовкові) накривальця, в которі ми загорнулися, та повели нас кудись довгими