Читати книгу - "Фундація та Земля"

— І вся ця спільна свідомість згодна користуватися мною як чорною скринькою? Якщо працює, то знати, що всередині, не обов’язково? Мені це не до смаку. Не подобається бути чорною скринькою. Я хочу знати, що всередині. Хочу знати, як і чому я обрав Гею та Галаксію за майбутнє, щоб заспокоїтися та змиритися.

— Але чому вам так не до вподоби власне рішення? Чому ви не довіряєте йому?

Тревіз глибоко вдихнув і мовив тихо та рішуче:

— Бо я не хочу бути частиною надорганізму. Несуттєвим елементом, якого позбудуться, щойно надорганізм надумає, що це буде на користь цілому.

Дом замислено глянув на Тревіза.

— То ви б воліли змінити рішення, Треве? Ви ж знаєте, що можете.

— Я б цього хотів, але не можу вчинити так просто тому, що рішення мені не подобається. Щоб діяти, я мушу знати, правильне це рішення чи ні. Недостатньо просто відчувати його правильність.

— Якщо ви відчуваєте, що маєте рацію, значить, так і є. — Цей завше повільний і м’який голос чомусь змушував Тревіза шаленіти самим лише контрастом із його внутрішнім сум’яттям.

Тоді напівпошепки, долаючи нерозв’язне коливання між відчутям і знанням, Тревіз сказав:

— Я мушу знайти Землю.

— Бо вона якось пов’язана з вашою палкою потребою знати?

— Бо це ще одна проблема, яка мене нестерпно тривожить, і я відчуваю, що між ними двома є зв’язок. Хіба ж я не чорна скринька? Я відчуваю зв’язок. Чи цього не достатньо, щоб ви прийняли це як факт?

— Можливо, — незворушно озвався Дом.

— Зважаючи, що минули тисячі років — можливо, тисяч двадцять, — відколи мешканцям Галактики востаннє було діло до Землі, як таке можливо, що ми всі забули планету, звідки походимо?

— Двадцять тисяч років — це більше, ніж ви гадаєте. Нам досі багато чого не відомо про ранню Імперію; ми й досі переказуємо майже напевно вигадані легенди й навіть віримо в них — бо замінити нічим. А Земля старша за Імперію.

— Але ж мають бути якісь свідчення. Мій добрий друг Пелорат збирає міфи та легенди про давню Землю, усе, що вдасться нашкребти з будь-якого доступного джерела. Це його професія і, що важливіше, його пристрасть. Ці міфи та легенди — усе, що є. Ніяких записів, ніяких документів.

— Документи віком двадцять тисяч років? Речі порохніють і зникають, або ж їх знищують у даремних війнах.

— Але ж мусять бути записи про записи — копії, копії копій та копії копій копій, корисні матеріали, молодші за двадцять тисячоліть. Їх стерли. У Галактичній бібліотеці на Тренторі мали бути документи, у яких ідеться про Землю. На них посилаються поважні історічні джерела, проте самих документів у Галактичній бібліотеці більше немає. Можна знайти посилання на них — але жодної цитати.

— Не забувайте, що кілька століть тому Трентор розграбували.

— Бібліотеку не чіпали. Її захищали агенти Другої Фундації. І саме вони нещодавно виявили, що матеріалів, пов’язаних із Землею, більше не існує. Їх нещодавно навмисне позбулися. Чому? — Тревіз припинив походжати та уважно зирк­нув на Дома. — Якщо я знайду Землю, то дізнаюся, що саме вона приховує…

— Приховує?

— Приховує — або ж ховають її. Я відчуваю, що щойно це з’ясую, то знатиму, чому надав перевагу Геї та Галаксії над нашою індивідуальністю. Тоді, припускаю, я знатиму, а не відчуватиму, що маю рацію, а якщо таки маю, — він приречено знизав плечима, — тоді нехай так і буде.

— Якщо ви відчуваєте, що це так, — сказав Дом, — і відчуваєте, що мусите полювати на Землю, тоді, звісно, ми по змозі сприятимемо вам. Однак це допомога обмежена. Наприклад, я/ми/Гея не знаємо, де в неосяжному просторі світів, із яких складається Галактика, могла б розташуватися Земля.

— Попри це я маю шукати, — мовив Тревіз, — навіть якщо в нескінченному розсипі зірок Галактики пошук здається марним і навіть якщо мені доведеться робити це наодинці.

2

Тревіза оточувала сумирність Геї. Температура була як завше комфортна, віяв приємний вітерець — свіжий, але не прохолодний. У небі пливли хмари, подекуди перешкоджаючи шлях сонячному світлу, і, безперечно, якщо рівень водяної пари на метр відкритої поверхні землі там чи деінде суттєво падав, для її відновлення не бракуватиме дощу.

Дерева росли на однаковій відстані одне від одного, як у фруктовому саду, і, поза сумнівом, так було в усьому світі. Землю та море населяла належна кількість рослин і тварин належно різноманітних видів, щоб створювати годящу екологічну рівновагу, і кількість їх усіх, ясна річ, розмірено коливалася довкола визнано оптимальної. Як і кількість людських істот.

З усіх об’єктів у Тревізовому полі зору непередбачуваним був лише його корабель, «Далека зірка».

Кілька людських компонентів Геї гуртом успішно прибрали й відремонтували зореліт. Запаси їжі та питва знову поповнили, умеблювання оновили чи замінили, механізми ще раз обстежили. Сам Тревіз ретельно перевірив корабельний комп’ютер.

Підзаправлення не знадобилося, бо це був один із небагатьох гравітаційних кораблів Фундації, який живився енергією загального гравітаційного поля Галактики, а того було достатньо для забезпечення всіх можливих флотів людства на нескінченний час їхнього потенційного існування — і без помітного зниження потужності.

Три місяці тому Тревіз був депутатом Ради Термінуса — тобто членом законодавчого органу Фундації й за статусом важливою особою в Галактиці. Чи справді це було лише три місяці тому? Мало не половину свого тридцятидворічного життя він обіймав цю посаду, а єдиною його турботою була точність Плану Селдона — чи правильно визначено наперед поступовий шлях Фундації від такого собі планетарного селища до галактичної величі.

Однак дещо не змінилося. Він досі був депутатом. Досі мав свій статус і привілеї, хіба що тепер навряд колись повернеться на Термінус, щоб заявити про своє право. У величезному хаосі Фундації він так само чужий, як і в компактній впорядкованості Геї. Він ніде не був удома й скрізь сирота.

Стиснувши зуби, Тревіз сердито запустив пальці в темне волосся. Перш ніж гаяти час на оплакування власної долі, він мусить знайти Землю. Якщо переживе ці пошуки, то матиме вдосталь часу, щоб сісти й порюмсати. Тоді в нього може бути навіть краща причина.

З рішучою незворушністю він почав згадувати.

Три місяці тому вони з Яновом Пелоратом, цим здібним і наївним ученим, покинули Термінус. Пелората, любителя старовини, спонукало до цього пристрасне бажання знайти давно загублену Землю, а Тревіз полетів із ним, скориставшись метою Пелората як прикриттям для своєї справжньої, чи так йому здавалося, цілі. Землю вони не знайшли, але знайшли Гею, і Тревіз постав перед вимушеною потребою ухвалити своє доленосне рішення.

Тепер уже він, Тревіз, розвернувся навспак і шукав Землю.

Що ж до Пелората, то він теж знайшов дещо неочікуване. Чорноволосу й темнооку Блісс, дівчину, яка була Геєю, — так само як і Дом, так само як і будь-яка тутешня піщинка чи травинка. Із вельми цікавою як на глибоко середній вік палкістю Пелорат закохався в жінку, більш ніж удвічі за себе молодшу, і жінку це, на диво, влаштовувало.

То було незвично, але Пелорат, вочевидь, став щасливий, і Тревіз сумирно постановив, що для кожної людини щастя своє. У цьому