Читати книгу - "Скорочено Наталка Полтавка"

хаті сама. З її уст вириваються слова: "Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда мені діватись? Де помощі шукати?.. Горе мені!" Всі їїдумки і помисли линуть до коханого, і в пісні вона звертається до Петра:

Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!

Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку.

Спіши, МИЛИЙ, спаси мене од лютой напасті!

За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.

II дія

Сільською вулицею іде парубок. Це Микола. Сирота, що живе на світі без роду, без племені, без талану і без приюту. Тому він і вирішує іти до чорноморців, яких любить за їхні козацькі звички: "Такі я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити". В цей час з'являється із піснею "Сонце низенько, вечір близенько" Петро, який повертається у Полтаву. Петро і Микола відразу заприятелювали, адже обидва були без кола, без двора, без родичів і сім'ї.

Недалеко від них, з хати Терпилихи виходить возний з шовковою хусткою на руці і виборний з рушником через плече. І парубки дізнаються, що возний заручився з найкращою дівчиною у селі. Петро, ще нічого не знаючи про Наталку, відчуває, як щось стискує його серце, яке віщує біду.

Петро намагається дізнатися, чи не його це кохану засватали. Він запитує: "Де ж вони перше жили?.. Чи давно тут живуть?.. Як вони прозиваються?" Почувши від Миколи відповідь, він закриває руками обличчя, опускає голову і стоїть нерухомо. Побачивши, у якому стані Петро, Микола здогадався, хто перед ним стоїть. І вирішує допомогти йому зустрітися з Наталкою. Із словами "Стережись, Петре, нарікати на Наталку. Скілько я знаю її, то вона не од того іде за возного, що тебе забула. Підожди ж мене тут",— Микола іде до Терпилихи.

Петро залишився сам. Він вражений несподіваною звісткою, що "вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі". Він сумує і тужить, що запізнився на один день, і через це буде горювати все життя. В цей час підходить до нього виборний, і вони розмовляють про театр, у якому Макогоненко ніколи не був. Він навіть запитує: "А що се таке театр, город чи містечко?" І Петро терпляче пояснює, що це великий будинок, куди ввечері з'їжджаються пани дивитися комедію. "Се таке диво — як побачиш раз, то і вдруге схочеться", — ділиться Петро своїми враженнями від театру. До їхньої розмови прилучається возний, який виявляє неабияку обізнаність з історичними подіями, певними літературними явищами своєї доби, критично висловлюється про спотворення фактів з історії України у театральній виставі "Казак—стихотворец": "Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє малоросійськая літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту".

Миколі вдалося визвати Наталку, яка дуже сумна і невесела і говорить, що краще кинутись у Ворсклу, ніж вийти заміж за возного. Микола запевняє дівчину, що може зробити так, що вона й у Ворсклі не буде, і журитися перестане. І сповіщає їй, що повернувся Петро: "Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного". Наталка ж у цьому не бачить ніякої перешкоди. "Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися",— пояснює вона Петрові. Микола підтримує закоханих, хоче допомогти їм бути разом, а коли на вулиці з'явилися виборний, возний і Терпилиха, попереджає: "Наступає хмара, і буде великий грім".

Терпилиха, яка була дуже рада заручинам дочки з таким поважним паном, перелякалася, побачивши Петра. Ще більше налякали її слова Наталки: "Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію". Не знає мати, що і говорити. І дочки жаль, і гріх закон ламати, і перед возним страшно, який починає лякати судом. А тут ще і виборний вихопився: "О, так! так! Зараз до волосного правління та і в колоду". Це вже остаточно переповнило чашу терпіння матері. І де взявся той "осоружний" Петро? Схвилював, збурив спокійне, тихе лоно сімейного щастя, яке мало скоро посміхнутися Терпилисі. Вбита горем мати з острахом волає: "Батечки мої, умилосердіться! Я не одступаю од свого слова. Що хочете, робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв'яжіте ідо вінця ведіте". І втому, що сталося, мати звинувачує Петра, бо раніше Наталка не була такою сміливою та упертою. Але Петро заперечив: "...щоб я Наталку одговорював іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім'ї — нехай мене Бог накаже! Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!" Мати слухає спокійну, лагідну мову Петра, і серце її добрішає. Про парубка, якого щойно проклинала, вже говорить: "Добрий І Іетро! Серце моє про-тив волі за нього вступається!" А Петро, щоб ніколи возний не дорікнув Наталці, що взяв бідну, віддає їй усі свої зароблені гроші. 1 тут обізвався возний, побачивши, що справа складається не на його користь, і якого вчинок Петра просто приголомшив. Він взяв Наталку та Петра за руки, підвів їх до матері: "Благослови дітей своїх щастям і здоров'ям. Я одказуюсь от Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною". І тепер уже всі захоплені вчинком возного, а Микола виголошує: "От такові—то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються", а виборний додав: "Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернії". Терпилиха благословляє Наталку та Петра. Дія закінчується словами Петра: "Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію бути приміром для других і заслужить про-звище добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше любив". Наталка співає:

Ой