Читати книгу - "Як чоловік і ведмідь ґаздували, Народні"

— Чоловіче, го-го-гов!

— Го-го-гов!

— Чи ти видів вовка і ведмедя?

Ведмідь злякався і каже:

— Питай, для чого вони?

— Для чого вони?

— Треба їх до війська!

Просить ведмідь:

— Кажи, що ти нас не видів.

— Я їх не видів.

Лисиця знову кличе:

— Чоловіче, го-го-гов!

— Го-го-гов!

— А що коло тебе?

Ведмідь просить:

— Кажи, що колода!

— Коло мене колода.

— Люди колоду на сани кладуть!

Ведмідь шепче:

— Кажи, що й ти кладеш.

— І я кладу.

Ведмідь котиться з саней.

Лисиця знову:

— Чоловіче, го-го-гов!

— Го-го-гов!

— Люди колоду до саней прив'язують!

Ведмідь тихо:

— Кажи, що й ти прив'язуєш.

— І я прив'язую.

Взяв чоловік ланцюга, прив'язав ведмедя до саней.

А лисиця знову:

— Чоловіче, го-го-гов!

— Го-го-гов!

— Люди колоду з гіллям не везуть! Люди гілля обрубують!

Ведмідь тихо:

— Махай сокирою, ніби й ти обрубуєш.

Вхопив чоловік сокиру і почав рубати ведмедеві ноги. Ведмідь реве, ліс дрижить. Зарубав чоловік ведмедя, ще й шкуру зірвав... Прискакала лисиця до чоловіка й каже:

— Давай мішок курей!

— Ходи до села! Дам тобі в селі. Як не дати, коли мене ти врятувала від смерті.

Зібралися і йдуть. Коли були недалеко, лисиця стала біля куща й каже:

— Іди, чоловіче, додому, принеси курей сюди!

Прийшов чоловік додому, говорить жінці:

— Ну, жінко! Я, хвалити милостивого, здоровий. Налови курей, неси їх лисиці, бо вона мене оборонила від смерті.

Жінка пошкодувала курей:

— Де я курей дала б лисиці?

— Не кажи дурниць, клади курей до міха! Вони знову у нас розведуться.

Наловила жінка курей, зав'язала до міха. Кинув платню чоловік на плече й несе.

Прийшов до лісу, зустрів лисицю. Розв'язав мішка, випускає курей. Ловить лисиця, кури кудкудакають. Прибіг пес. Кинувся на лисицю. А та давай тікати. Ось, ось має піймати її. Нелегко лисиці втекти. Тільки шмигнула до нори, як пес за задню ногу вхопив її. Лисиця каже:

— Хвалити милостивого, гаразд, що ти вхопив за корінь, а не за ногу.

Почув такі слова пес, подумав, що лисиця правду каже. Випустив ногу з зубів і вхопив за корінь. Затягнулася лисиця до нори й сидить.

Та пес був хитрий. Побачив, що обдурений. Сів коло нори й чекає. «Мусить вийти!» — думає пес.

Лисиця довго не виходила. Та нарешті вийшла. Голодна була й мусила вийти.

Оглядається, перед норою нікого не видить, Пійшла до села з думкою, що піймає курку. А пес приготувався, вхопив лисицю і розірвав.

Так бідний чоловік знебувся і ведмедя, і лисиці. А на полі вже не тільки садив картоплю, сіяв кукурудзу, але й сад заклав. Виросли яблуні, сливи, груші. Збудував чоловік в саду хату, перебрався до неї, бо землі довкола вже було більше.

Виросли діти. Хлопці поженилися. Кожен син збудував собі нову хату. Прийшли до бідного чоловіка сватати, повіддавалися за парубків дочки. Зяті побудували собі хати. Так довкола одної хати виросло багато нових, і повстало село. А пан, що йому колись належав ліс, не мав сили прогнати людей.

І на цім слові казка закінчилася.