read-books.club » Класика » Переклади, Шашкевич М. С. 📚 - Українською

Читати книгу - "Переклади, Шашкевич М. С. "

82
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Переклади" автора Шашкевич М. С.. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:
class="p1" style="">товк пястуком сильним.

«Кто там?» - слова з замку.

- «То я, ловец блудний».

Розверлись ворота.

Товк пястуком сильним;

розверлися вторі.

«Де владика Збигонь?»

- «За великов світлицев».

Там Збигонь збиточний, там плаче дівиця.

- «Гей, одчини ловцю!»

Не одчинив Збигонь. І розбив бардицев

двері дуж молодец і розбив бардицев

голову Збигоня. Всюда бігав замком

і всьо потовк в замку. В своє красной діви

лежав до розсвіта.

Прийшло раннє сонце верх дерев у город,

прийшла нова радость в молодецьке серце,

що сву красну діву держить в руках сильних.

«Чия то голубка?»

- «Ухватив ю Збигонь;

Як мене тут в’язнив,

так ю в тверд-городі».

- «В ліси з тверд-города!»

В ліси полетіла, і туда літала

і сюди літала, з дерева на дерво

зо своїм голубцем, з голубцем сипляла

на одній рокиті.

Зрадовалась діва зо своїм молодцем,

ходить сюда-туда, всюда, куда схоче,

з миленьким сипляла на одній постільці.

 

КИТИЦЯ

 

 

Віє вітронько з лісів князевих;

біжить миленька ко потоку.

В ковані відра черпле водицю,

водою к діві плине китиця,

кита пахнюша з рож і фіявків.

Ялася діва киту ловити;

пала, ой! пала в студену воду.

«Кобим відала, китице красна,

кто тя в порхоньку насадив землю,

тому бих дала золотий перстень.

Кобим відала, китице красна,

кто тебе ликом зв’язав м’ягеньким;

тому бим дала з коси іглицю.

Кобим відала, китице красна,

кто тя студенов пустив водицев,

тому бих дала вінець з головки».

 

ЯГОДИ

 

 

Пішла мила на ягоди

в зелену дуброву,

задерла си острим тернем

ножечку біленьку.

Не може моя миленька

на ніжку ступити.

Ой ти, тернє, остре тернє,

про що-сь біль вчинило?

За те будеш, остре тернє,

з бора виметено.

Пожди, мила, в холодочку,

в зеленім борочку;

я побігну на леваду

по коня білого.

Коничок ся на леваді

в густій траві пасе,

моя мила в холо́дочку

на милого ждає.

Ялась діва жалковати

стихенька в дуброві:

«Ой, що рече моя мати?

Я нещасна роба!

Всігда ми мовляла мати:

«Стережись молодців!» -

Чом ся молодців стерегти,

коли добрі люди?»

Приїхавєм на конику,

як сніжок, біленькім;

з коня скочив, в’язав на сук

за срібельну узду.

Дівча обняв, притис к серцю

і цілував уста;

і забула красна діва

більний терн в ноженьці.

Голубили-сьмося, миловали-сьмося,

над западом сонце.

«Їдьмо, милий, борзі домів,

сонінько нам зайде!»

Борзо скочив на коника,

як сніжок, білого,

і на руці взяв миленьку,

з нев домів поїхав.

 

ОЛЕНЬ

 

 

Бігав олень по горах,

скакав сторонами,

по горах, по долинах

красні пароги носив.

Красними парогами

густий ліс продирав,

по лісі скакав

легкими ногами.

Ой та молодець по горах ходив,

долинами ходив у люті бої,

горду зброю на собі носив,

твердою зброєю глоти врагів розбивав.

Ніт вже молодця у горах!

Поскочив нань люто лестний враг;

заскалив очі, злобов розжарені,

вдарив тяжков бардов в груди,-

застогнали сумно ліси жалосливі;

з молодця випер душу, душицю.

Сеся вилетіла красним тяглим горлом,

з горла красними устами.

Ой тут лежить, тепла кров

тече за душею, шо злинула;

сира земля п’є кровцю гарячу.

В кождой діви жалісненьке серце.

Лежить ледінь у землі холодній,

на ледіню лежить дубець, дуб

розкладаєсь в суки ширше й ширше.

Ходить олень з красними рогами,

скаче на ногах на шпарких,

горі в листє спина тонке горло.

Злітаються товпи бистрих кругавців

з всього ліса, сюда на сей дуб;

усі покракують на дубі:

«Пав молодец злобою врага!»

Всі діви плакали молодця.

 

РОЖА

 

 

Ах ти, рожо, красна рожо!

Чомусь рано розцвіла?

А розцвівши, ізмерзла?

А, змерзнувши, зов’яла?

А, зов’явши, опала?

 

В вечір сиділа-м, сиділа-м довго,

сиділа-м, аж кури запіли;

нічого не могла-м дождатись,

всі тріски, скалки ізжегла-м.

 

Вснула-м, приснився ми ся сон,

що мені небозі

на правій руці із перста

золотий зволікся перстень,

вилетів дорогий камінь.

 

Я камінця не найшла,

милого ся не дождала.

 

ЗОЗУЛЯ

 

 

В ширим полю дубець стоїть,

на дубі зозулиця,

заплакала, затужила,

що не завсігда весна.

 

Як би стигло житце в полю,

сли б всігда весна була?

Як яблуко в саді стигло б,

сли б всігда літо було?

 

Як би мерз у стозі колос,

сли б всігда осінь була?

Як би діві тяжко було,

сли б всігда сама була.

 

СИРОТА

 

 

Ах ви, ліси, темні ліси,

лі́си милетинські!

Чом ви ся зеленієте

зимі, літі рівно?

Рада би я не плакала,

не нудила серцем;

но скажіте, добрі люди,

кто б осьде не плакав?

Де мій отець, отець милий?

- Загребаний в ямі.

Де моя мати, добра мати?

Трава на ній росте.

Ні ми брата, ані сестри,

милого ми взяли.

 

ЖАВОРОНОК

 

 

Поле дівка коноплі

у панськім городі,

Жаворонок питаєсь,

про що жалісненька.

Як бим могла рада бути?

малий жаворонче!

Милого ми займили

у камінний город.

Кобим я пірце мала,

листець бим писала;

ти, малий жаворонче,

ти бись з ним полетів.

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переклади, Шашкевич М. С. », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Переклади, Шашкевич М. С. "