Читати книгу - "Південноморські оповідання, Джек Лондон"

Раулеві знову довелося вислухати оповідання про дім. Кілька годин потратив він, силкуючись вибити з голови Мапуї думку, що так твердо там засіла. Проте жінка, мати й дочка Нгакура одностайно підтримували Мапуї в його непохитності. Коли Рауль уже чи не вдвадцяте вислухував подробиці про те, який саме має бути дім, він в одчинені двері помітив, що другий човен з його шхуни пристав до берега. Матроси не кидали весел, а це означало, що треба негайно вертатись на шхуну. Перший помічник капітана з «Аораї» зіскочив на берег, перемовився кількома словами з одноруким тубільцем і прудко пішов назустріч Раулеві.

Раптом стало темно. Схопився вихор, від якого потьмарилося сонце. На поверхні лагуни Рауль помітив зловісну смугу хвилі. Вона наближалася, збурена вітром.

- Капітан Рефі каже, що як ви зостанетесь тут, то зазнаєте біди,- мовив помічник.- Коли тут є мушлі, то вернемося по них згодом, от що каже капітан. Барометр упав до двадцяти дев’яти й сімдесяти.

Рвучкий вітер, ударившись об панданове дерево над головою в Рауля, помчав далі крізь кокосовий гай, оббиваючи спілі горіхи, що глухо гепали на землю. Здалека находив дощ, чутно було ревіння вітру, що здіймав високі шумливі хвилі на поверхні лагуни. Голосно запорощали об листя перші дощові краплі, коли Рауль схопився на ноги.

- Тисячу чилійських доларів готівкою, Мапуї! - сказав він.- Та на двісті чілійських краму.

- Я хочу дім...- торочив той.

- Мапуї,- гукнув Рауль, намагаючись перекричати шум вітру,- ти дурень!

Він вискочив із хатини і разом з помічником побіг до берега, де стояв човен. Його не було видно. Тропічна злива огорнула їх суцільною густою завісою. Вони бачили тільки землю в себе під ногами та маленькі злющі хвилі, що перекочувалися, зносячи піскуватий берег. Якась постать з’явилася серед дощової завіси. То був однорукий Гуру-Гуру.

- Дістали перлину? - гукнув він Раулеві у саме вухо.

- Мапуї дурень! - прокричав той на відповідь, зникаючи серед страшної зливи.

Сплинуло півгодини, і Гуру-Гуру, стоячи при зовнішньому березі атолу, побачив, як обидва човни витягнено на «Аораї» і вона повернула в море. Недалеко з’явилась ще одна шхуна - хуртовина принесла її з моря, мов на крилах. Шхуна об’якорилася і спустила на воду човна. Він пізнав шхуну. То була «Орогена». Господар її, метис Торікі, сам був за комірника на своїй шхуні. І тепер це він, безперечно, стернував човном. Гуру-Гуру уривчасто засміявся. Він знав, що Мапуї ще минулого року набрав у борг краму в Торікі.

Буря вщухла. Гаряче сонячне проміння вилискувало на гладенькій, мов дзеркало, поверхні лагуни. Але повітря було задушливе, липке, тягарем налягало на легені, не давало дихати.

- Чув новину, Торікі? - спитав Гуру-Гуру.- Мапуї знайшов перлину. Ніколи ще такої не знаходили ні в Гіквейру, ні на цілому Паумоту, ніде. Мапуї дурень. До того ще й винен тобі. Пам’ятай, що я перший тобі про це сказав. Чи немає в тебе тютюну?

І до очеретяної хижки Мапуї попростував Торікі. Він був чоловік рішучий, але не дуже розумний. Кинувши байдужим оком на дивовижну перлину, він спокійнісінько заховав її в кишеню.

- Тобі пощастило,- сказав він.- Гарна перлина. Я тобі даватиму в борг.

- Я хочу мати дім...- почав спантеличений Мапуї.- Дім на сорок футів завдовжки...

- Сорок футів... Нісенітниці мелеш! - одрубав купець.- Ти борг повинен мені сплатити - от що! Ти був мені винен тисячу двісті чілійських доларів. Гаразд, тепер ти мені нічого не винен. Ми поквиталися. Крім того, я ще тобі поборгую на двісті чілійських. А коли допливу до Таїті і збуду там перлину за добрі гроші, то поборгую тобі ще на сотню. Всього на три сотні. Але не забувай - тільки тоді, як я візьму добрі гроші за перлину. Адже я можу й збитків зазнати на ній.

Бідолашний Мапуї похнюпився. Він смутно сидів, згорнувши руки. У нього відібрали перлину! Гадав, що матиме дім, а довелося тільки борг заплатити. Нічого він не добувся за перлину.

- Ти дурень,- сказала Тефара.

- Ти дурень,- потакнула його мати Наурі.- Навіщо ти давав йому в руки перлину?

- Та що б я зробив? - одмагався Мапуї.- Я йому винен. Він знав, що в мене є перлина. Ви ж самі чули - він просив, щоб я йому показав перлину. Я йому нічого не казав. Він знав. Хтось йому сказав. А я був йому винен.

- Мапуї дурень,- підхопила за старшими й Нгакура. Їй минуло дванадцять років, і вона зовсім не розуміла того, що робилося. Мапуї зігнав на ній злість, давши їй доброго ляпаса. А тим часом Тефара та Наурі вмивалися сльозами, по-жіночому вперто докоряючи йому.

Гуру-Гуру, що чатував на березі, побачив третю шхуну. Вона лягла в дрейф біля входу до лагуни і спустила човна. То була «Гіра» - назва влучна: Леві, господар шхуни, був німецький єврей, найбагатший за всіх торгівців перлами, а Гіра, як відомо,- це таїтянський бог рибалок та злодіїв.

- Ти чув новину? - запитав Гуру-Гуру в Леві, що виліз із човна на берег. Леві був товстий, головатий, негарний з лиця.- Мапуї знайшов перлину. Такої ще не було ні на Гіквейру, ні на цілому Паумоту, ніде в світі. Мапуї дурень. Він продав її Торікі за тисячу чотириста чілійських доларів. Я підслухав і знаю. Торікі теж дурень. Ти можеш поцінно дістати в нього перлину. Не забудь, що я перший сказав тобі про це. Чи немає в тебе тютюну?

- Де Торікі?

- У капітана Лінча, п’є абсент. Він там уже цілу годину.

І поки Леві й Торікі пили абсент і рядилися за перлину, Гуру-Гуру підслухував. Вони сторгувалися за двадцять п’ять тисяч франків - ціна просто нечувана!

Тим часом «Орогена» та «Гіра», підпливши ближче до берега, почали гримати з гармат і несамовито сигналізувати. Коли купці вийшли з капітаном Лінчем на берег, обидві шхуни поспішали в море, спускаючи гроти та клівери й низько хилячись над побілілою водою під натиском шквалу. Потім їх не стало видно за дощем.

- Вони повернуться, коли затихне шквал,-