Читати книгу - "Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв"

— Давно знайшли б, якби послухались моєї поради. Дайте оголошення: «Зникла комета Олена. Той, хто її знайде, дістане нагороду. Востаннє комету було видно на небі три роки тому, 14 липня. Відкрив її шість років тому заслужений діяч науки професор Тюменєв».

Професор нетерпляче ворухнувся в кріслі.

«Базікало! — подумав він, але стримав себе. Тюменєв не відводив погляду від окуляра телескопа. — Ні, в очах у мене не двоїться. Це нове небесне світило. Невже Олена?..»

— А ось і Олена… — вигукнув Аркусов, ніби підслухавши думки Тюменєва, і після паузи додав: — Гаврилівна. Доброї ночі, Олено Гаврилівно!

«Ну от, тепер дружина заважати прийшла», — злостився Тюменєв.

Терпець йому вривався. Він хотів крикнути, щоб йому дали спокій, та замість цього раптом вигукнув:

— Архімед! Архімед!.. — так несподівано голосно, що Олена Гаврилівна впустила термос, і він з дзенькотом покотився по кам'яній підлозі.

В ту ж мить почувся нестямний крик Архімеда:

— Знайшов! Знайшов!

Олександр Турцев з'явився в дверях лабораторії з мокрим негативом у руках. Тюменєв зірвався з крісла і, мало не збивши з ніг Аркусова, кинувся до племінника.

Аркусов повернув вимикач. Спалахнуло світло, яскраво осяявши обсерваторію. Тюменєв вихопив з рук Архімеда знімок, подивився на світло.

— Ось тут, бачите? — показав нігтем Архімед.

— Атож, атож! — радісно вигукнув Тюменєв, повертаючи йому негатив. — То ж бо й воно! Ти на пластинці, а я раніше за тебе просто на небі…

Пробачте, дядечку, я раніше…

Та Тюменєв не чув заперечень Архімеда, з юнацькою жвавістю бігав по обсерваторії, потирав руки й вигукував:

— Чудово! Прекрасно! Олена знайшлась. Повернулася, хоч і з запізненням. Цікаво буде узнати, де вона пропадала.

Та радість його була передчасна.

— Знову він співає. Архімед!

— Га-а?

— Іди сюди!

Тюменєв відкинувся на спинку крісла, чекаючи племінника.

Кроки Архімеда гучно лунали по обсерваторії.

— До ваших послуг, дядечку. Дя-деч-ку! Іване Івановичу!

— Ох, пробач, любий. Замислився і не чув, як ти підійшов. Закінчив обчислення?

— Так.

— А висновки? — спитав Тюменєв. Архімед розвів руками.

— Комета Олена рухається набагато швидше, ніж рухалась, коли з'явилася минулого разу.

— Так, усе це дуже дивно, — промовив Тюменєв. — Яскравість Олени неймовірно швидко зростає. Отже, комета рухається з швидкістю, яка суперечить усьому, що нам відомо в цій галузі. Загадковий і той факт, що досі ми не змогли виявити ні найменшої ознаки хвоста, хоч його вже має бути видно. Я починаю думати… Спектральний аналіз покаже, маємо ми справу з Оленою чи з якимось іншим небесним тілом.

— Але ми знайшли її…

— В тому місці, де чекали появи Олени? Це могло бути просто випадковістю. А ось і Аркусов. Ідіть сюди швидше! Що показав спектральний аналіз?

— Я ще ніколи не бачив такого складного спектра. Щось дивовижне, — відповів Аркусов.

— Але ж спектр Олени був не складний. Вуглеводень, окис вугле…

— Цей спектр зовсім не схожий на спектр комети Олени! — перебив Аркусов.

— От бачиш, — звернувся Тюменєв до Архімеда. — Моя догадка справджується. Мені лишається втішатись тільки тим, що, загубивши Олену, я відкрив нову зорю.

— Пробачте, дядечку, я відкрив її раніше за вас, — заперечив Архімед.

— Навіщо сперечатись? Назвіть її зорею Абастумані, й годі, — запропонував Аркусов.

Тюменєв усміхнувся.

— Так ми й зробимо. А поки що продовжуйте спостерігати зорю.

Минув ще якийсь час, і зоря піднесла нову несподіванку: світло її стало менш яскравим, так наче вона рушила назад, оддаляючись від Землі. Її голубий із зеленкуватим відтінком колір почав змінюватись на червоний. В небі є молоді зорі — червоні гіганти і старі зорі — червоні карлики. Але ж зоря, яку відкрив Тюменєв, мала голубий колір. Не могла ж вона постаріти на очах. Не могла вона з такою фантастичною швидкістю і оддалятись від Землі, щоб її голубий колір став червоним.

Не довіряючи Аркусову, Тюменєв сам зробив спектральний аналіз зорі і без великих зусиль виявив, що темні фраунгоферові лінії її спектра — подвійні. Розгадку знайдено: зоря була подвійна. Два сонця оберталися навколо центра ваги системи: одне — голубе, друге — червоне. В ту мить, коли зоря з'явилася, вона була обернена до Землі голубим сонцем. Згодом червоне сонце почало покривати голубе.

Дослідження показали, що зоря летить до нашої Сонячної системи з небувалою в літописах астрономії швидкістю.

Тепер зорю Абастумані було видно в телескоп уже так чітко, що її могли помітити й інші астрономи. Тюменєв вирішив, що настав час оповістити світ про нову зорю. Він склав і сам відправив телеграми до редакцій газет, до університетів, обсерваторій.

Так світ було схвильовано звісткою про наближення до Землі незвичайного небесного гостя.

Олена Гаврилівна раділа з того, що історія з Оленою, яка так несподівано зникла, скінчилася щасливо. Хоч Іван Іванович, як і раніше, просиджував в обсерваторії цілісінькі ночі, він посвіжішав, почав добре спати і їсти.

Та це тривало недовго.

Дбайлива Олена Гаврилівна стала помічати, що Іван Іванович знову неуважний і задумливий — забуває навіть про улюблені полуниці з