Читати книгу - "Пригоди Омкая, Хома Олександрович Зубарєв"

здіймалися темні скелясті напівзруйновані стіни. З навислих карнизів і плит то там, то тут зривались краплі води, і від їхніх ударів об каміння розкочувалась по ущелині гучна луна. Немов працьовиті каменярі, вони безперестану дзьобали тверді плити. У глибоких складках і тріщинах лежали купи нерозталого снігу: там бракувало сонця і теплого повітря. Нарешті стіни майже впритул прилягли одна до одної, і ущелина обірвалась, упершись у високий східчастий бар'єр. По східцях бар'єра пробігав струмочок. Він зароджувався у верхній частині куполоподібної гори, линув звивистою змійкою і, ударившись об виступи, розсипався на тисячі малесеньких блискіток.

Чімі йшов, боязко озираючись. Він ніколи ще не був серед такої грізної і владної природи, йому здалося, що брили, прямовисні скелі, похилі кам'яні стовпи ворушаться, наче живі. Ось-ось вони сколихнуться і поваляться на нього. Уже щось ляснуло попереду, потім праворуч, ліворуч, і глухий гуркіт струсонув ущелину. Чімі здригнувся і мимоволі присів. Дедалі гучніше й виразніше вривався в ущелину, мов у трубу, гуркіт: то ворушилася крига.

Чімі сидів, затамувавши подих. Перед ним, перебираючи камінці, сріблястою жилкою пульсував струмочок. Неначе в акваріумі, поблискували в ньому маленькі прудкі рибки. Але що це? То не рибки, а прозорі, трохи темніші від води, лусочки. Вони, мов рибки, сновигали по дну, стрибали, гойдались, і від цього у Чімі мерехтіло в очах. Він з острахом, несміливо простягнув руку, витяг з води лусочку. «Слюда! — визначив Чімі. — Отже, мусить бути і цінна порода. Але де?»

Після марних зусиль забратись на яке-не-будь урвище Чімі вирішив повернутися на прибережний майданчик і лізти на ту частину скелі-підкови, де був знайдений уламок граніту.

Чімі видирався на скелю по вузькому гребеню. До найближчого майданчика, де він мав перепочити і взятись оглядати породи, було не більш як п'ятнадцять метрів. Подолати їх було не так легко. Гребінь стрімко підносився угору і складався із сланцевих плит, поставлених руба і місцями відшліфованих вітром до дзеркального блиску. Плити, прилягаючи одна до одної, не становили прямої лінії, а мали загини і тріщини, що утруднювало рух. Один необережний крок — і від тебе залишаться самі тільки кістки. Щоб не зірватись із скелі, Чімі сів на гребінь верхи і, відштовхуючись одночасно обома руками, повільно пересувався все вище й вище.

Кам'яний гребінь тягнувся понад краєм ущелини і подекуди так близько підходив до неї, що одна нога Чімі не раз повисала над безоднею. У Чімі тоді завмирало серце, але він все-таки ліз вище, намагаючись не дивитися вниз.

З кожним кроком чимраз ясніше вирізнялись на скелі оголені складки порід. Їх було багато. Вони були схожі на розгорнуті листи велетенської книги. Ця книга була списана таємничими знаками. І той, хто прочитає їх, володітиме ключем від скарбів, захованих у надрах землі. З хвилюванням дивився Чімі на чудесний скарб. Відштовхуючись потерплими від напруги руками від гребеня, він навіть не помічав, як з-під його рук і ніг часом сковзне, одірвавшись, камінець і, стрибаючи по виступах, покотиться в ущелину. Недалеко від майданчика, куди поспішав Чімі, він відчув, як ворухнулась під ним сланцева плита. Вона стояла на прузі, ледь-ледь нахилившись. Чімі своєчасно встиг кинутись вперед і осідлати інший камінь, який також стояв на прузі. У цю мить задня брила звалилась і поповзла до підніжжя скелі. Розвиваючи швидкість, вона, мов велетенський таран, збивала по дорозі виступи і вапнякові плити. Над скелею лунав оглушливий тріск і гуркіт. Біля підніжжя зметнулась угору величезна хмара землі, пилу і дрібного щебеню. Від струсу повітря задрижали і почали обламуватись інші карнизи і виступи у верхній частині скелі. Страшенний гуркіт знову струсонув повітря.

З вершини скелі з шумом і свистом котився обвал. Попереду обвалу, наче розвідники, стрибали по виступах, мов по східцях, маленькі камінці. За ними мчали більші камені, купа щебеню, землі й мокрої глини. Серед вихорів куряви ця лавина, руйнуючи перепони, ринула до гребеня. За мить вона грізно прогуркотіла по тій частині скелі, де тільки що повз Чімі. З далеких кряжів шугнули з криком і писком перелякані чайки і метнулись в море.

Чімі стояв на кам'яному виступі, припавши грудьми і щокою до гранітної стіни. Він ледве встиг врятуватися від обвалу, стрибнувши на виступ. Коли гуркіт ущух і курява уляглась, він глянув на скелю і, побачивши оголені шари породи, знову пожвавішав і повеселів.

Коли центральна частина скелі-підкови була оглянута, Чімі пробрався по виступу до місця спуску, кинув униз торбину і молоток і почав повільно сповзати до підніжжя скелі. В одному місці, де гребінь був майже вертикальний, руки Чімі несподівано сковзнули, і він покотився вниз. Відкинувшись назад, він щосили притискався спиною до гребеня, намагаючись загальмувати своїм тілом рух, але, втративши рівновагу, з'їхав убік і повис над безоднею, розгойдуючись у повітрі, як маятник. Гострі камені виступу впивались йому в долоні. Зціпивши зуби, він висів, намацуючи носками торбазів точку опори.

Щоразу, коли Чімі хотів піднятися на гребінь, ноги його зривалися. Від думки, що він ось-ось полетить у прірву, в Чімі боляче стискалося серце. Ще яких дві-три секунди — і руки, не витримавши вантажу, одірвуться від плечей. Але Чімі не здавався. Втративши надію підтягнутись, він почав обережно спускатися по гребеню, як по мотузку, перехоплюючись руками. Він пересувався так повільно, що навіть не вірив, що рухається.

Нарешті Чімі досягнув підніжжя скелі. Він знесилено опустився на камінь і заплакав. Він сидів і висмоктував кров з подряпаних і порізаних долонь. Ноги його трусилися, тіло здригалось від нервового збудження та знесилення. Але водночас Чімі пишався собою і радів, бо праця його не пропала марно. Він висипав з торбини все, що було в ній, і усміхнувся: зібрано багато різноманітних порід. Незабаром ці німі свідки розкажуть вченим-геологам про скарби, заховані від людей. Це радувало Чімі і надавало йому сил.

Аж тепер він відчув, як хочеться їсти. О! Чімі зараз добре попоїсть. Смачний сніданок приготувала йому бабуся Гатле. Чімі бачив, як вона поклала в рюкзак два здоровенних шматки смаженої оленини, хліб, банку згущених вершків і ще щось, загорнуте в газету.

Чімі склав у торбину зразки порід, взяв молоток і пішов до берега. Він перебрався через яр, розмитий весняною річечкою, зійшов на пагорб, що відділяв берег від скелі, і