read-books.club » Фантастика » Ох, цi телепати, Василь Павлович Бережний 📚 - Українською

Читати книгу - "Ох, цi телепати, Василь Павлович Бережний"

136
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ох, цi телепати" автора Василь Павлович Бережний. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
Київ осяяли гiрлянди вогнiв. Прощаючись, Едик не втерпiв:

- Слухай... ти справдi її "чув"? Менi й досi не вiриться...

- Кажу - справдi. - Смагляве обличчя Севи па мить осяяла посмiшка.

- А чому ж я...

- Не знаю, - здвигнув плечима Сєва. - Може, настроєний не на ту хвилю.

- Дивно, це дуже дивно, - помiркував Едик. - Це ж виходить... телепатiя! Так? Зажди...- Вiн тяпнув себе рукавицею по чолу. - Можна ж перевiрити! I як це я зразу не згадав? У мене ж є хороший знайомий, ми iнколи в шахи граємо...

- А до чого тут шахи?

- Вiн працює в науково-дослiдному iнститутi... от не пригадую в якому... Зв'язано з бiологiєю, психологiєю... Так вiн часто заводить балачку про цю саму телепатiю та ще пара... пара...

- Парапсихологiю?

- Так, саме телепатiя i парапсихологiя - це його коник. Я йому розкажу про тебе, обов'язково. I про ту твою... невидимку.

Сєва поморщився: помiж них двох (мав на увазi себе i дiвчину) вплутається ще один... Та хiба Едика спиниш? Ех, i навiщо вiн похвалився?..

Помiтивши кислу гримасу на обличчi товариша, Едик вигукнув:

- А що? Вiн перевiрить!

- Навiщо ж перевiряти, коли я й так знаю?

- Ну, це ще не факт... Може, тобi причулося, може, в тебе тi... як їх... слуховi галюцинацiї. Є такi... - хотiв сказати: хворi, але спохопився, - такi люди, що чують "голоси". Сам бачив - iде i розмовляє.

- То ти вважаєш, що я вже того... з глузду з'їхав? - перебив Сєва.

- Та нi, просто цiкаве явище, якщо ти, звичайно... коли це справдi.

- Ну, добре, давай твого науковця, - бадьорим голосом сказав Сєва i подумав: "Може, й вiн нiчого не почує та й вiдчепиться".

II.

Федора Липського провели на лоджiю, де в шезлонгу сидiла, розслабившись, заплющивши очi, чорнява дiвчина. Призахiдне сонце, вже не таке пекуче, як удень, освiтлювало їй лице i майже всю постать. Липському досить було одного побiжного погляду, щоб скласти собi уявлення про дiвчину. Гарнi засмаглi ноги, i вся постать, видно, струнка, обличчя хлопчакувате, трохи грубе, як для дiвчини. Навiть легенький темнуватий пушок на верхнiй губi помiтив.

- Це до тебе, Полю... науковець.

Сказавши так, лагiдна лiтня жiнка (Липський подумав, що це мати) причинила склянi дверi та й пiшла в квартиру.

Дiвчина розплющила очi i, побачивши ще молодого кремезного чоловiка, зашарiлася, осмикнула сукню на колiнах.

- Ви, отже, Поля, а я - Федiр Липський. - Вiн ступнув до неї енергiйно, потиснув руку i без церемонiй сiв на розхитаний стiлець, який заскрипiв i мало не розвалився.

- Обережно, впадете... - усмiхнулась дiвчина.

- Нiчого, я не скляний! - i собi усмiхнувся Липський.

I через кiлька хвилин уже розмовляв з Полею, як давнiй знайомий.

- Найперше, я хотiв пробачитися за мотоциклiстiв. Хлопцi захоплюються i часом не зважають... Он вони там стоять пiд каштаном...

Поля пiдвелася i, трохи перехилившись через перила, поглянула вниз.

- Ну й ревучi ж їхнi мотоцикли, - хитнула головою, знову сiдаючи в шезлонг. - Повiрите, голова розколюється! А я ще нездорова...

- Цiлком подiляю твоє обурення. Часто мотори ревуть зовсiм без дiла, вхолосту. Ось я проходив мимо гастроному - навпроти входу стоїть парковий трактор, мотор гуде, аж кабiна трясеться, з труби валить дим, а водiй зайняв чергу за ковбасою... А спитайте: "Чому не заглушив?" То ще й обуриться: "Нащо? Я зараз iду!" Отак i пускають за вiтром державне пальне, та ще ж i повiтря отруюють.

- Ого, ще й як!

- Ну, ти хоч хлопцiв добре вiдчитала! Тобто цього... Сєву, Едик не чув.

- Вiдчитала? - здивована Поля аж подалася вперед. - Коли? Я ж не виходила...

- А подумки? Сєва твердить, що чув, як ти просила заглушити...

На Полиних щоках з'явилися рожевi смужки.

- I що ж вiн чув?

- Вiн каже, - вимовив з притиском Липський, - що дiвчачий голос попросив припинити ревище, ну, тобто заглушити мотор. Хлопець дуже здивувався: чув голос, а поблизу нiкого не було. Наступного дня вони вже з'явилися удвох з Едиком, це мiй приятель, щоб пересвiдчитись, розумiєте, i ревнули двома моторами... - Говорячи, Липський уважно стежив за виразом Полиного обличчя. Дiвчина нiяковiла, прикушувала нижню губу - чи то щоб не розсмiятись, чи щось пригадуючи. - I цей самий Сєва знову почув твоє звертання...

- А звiдки вiн узяв, що це я?..

- До них лiкар пiдходив...

"От дивина... "Почув". Той хлопець "почув". А я ж тiльки в думцi... Що ж це зi мною трапилось? Ранiше такого не було..."

- Так було таке чи не було? - раптом спитав Липський.

Поля здригнулась. Невже й цей "чує"? Мабуть, нi, по ньому не видно. Але настирливий, чого це вiн допитується?

- А ви... - примружилась Поля. - Що ж тут такого?..

- Я тобi поясню... - Липський аж подався вперед, i стiлець пiд ним знову загрозливо зарипiв. - Бачиш, якщо це мало мiсце, так би мовити, фактично, то... В тебе яка освiта?

Полине обличчя пересмикнулося.

- Та от хотiла вступити в Iнститут народного господарства... Не вистачило пiвбала... Уявляєте? Це мене так пiдкосило... Ну, як я тепер додому повернуся? Я з Батурина, а тут - у дядька i тiтки.

- Стреси дуже небезпечнi. Тiльки спорт - надiйний засiб...

- Лiкар каже, якийсь невроз. Якби дядько не дiстав iндiйської трави (у нього друг - моряк), то не знаю, чи й пiдвелася б...

- Так-так, це дуже цiкаво, - закивав головою Федiр. - Якщо в тебе, Полю, виникли такi здiбностi...

- Якi? Про що ви говорите?

- Ну, як би тобi популярнiше... У вас iз цим Севою встановився зв'язок...

- Який зв'язок? - У Полi аж брови пiдскочили. - Я його й у вiчi не бачила, того Сєву!

- Оце ж то й цiнно, що на вiдстанi! Зв'язок телепатичний.

- А-а... - полегшено вiдiтхнула дiвчина. - Хiба що так.

- Отож, якщо це справдi, так би

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ох, цi телепати, Василь Павлович Бережний», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Ох, цi телепати, Василь Павлович Бережний» жанру - Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Ох, цi телепати, Василь Павлович Бережний"