Читати книгу - "Феномен ноосфери, Василь Павлович Бережний"

На екранi чiтко вималювався будинок з двома афiшами обабiч входу. А он i вiн - генiальний художник. Уже лежить на лавцi. Чомусь ранiше лiг - ще ж глядачi не вийшли з останнього сеансу.

Рей ввiмкнув приймача бiохвиль, настроїв на його частоту. Легко опустився на дах високого будинку поблизу кiнотеатру. Тут обертається велика рекламна куля, на золотистiй поверхнi якої то спалахують, то гаснуть рiзнобарвнi iєроглiфи. Рея важко помiтити, зате йому зручно спостерiгати i вулицю, по якiй iз шурхотом котяться лискучi лiмузини, i тротуар, побiля якого стоїть його лавка. Звiдси добре видно розпластану постать художника ноги простягнутi, одна рука лежить на грудях, друга звисла додолу. Здається, Адам i Єва, намальованi на афiшi, дивляться саме на нього.

Стривай, а чому не працює детектор?

Рей перевiрив настройку, живлення - усе в нормi, а на екранчику жодного сплеску. Дивина. Хiба вiн може не думати? Навiть увi снi в його мозку тiсняться образи...

Перевiв настройку на iншу частоту, спрямував у натовп - люди плавом пливуть на тротуарi, - екран вiдразу ожив!

Не гаючи часу, Рей ввiмкнув лiтального апарата i за якусь хвилину опустився в глухiй напiвтемнiй вулицi, з якої непомiтно влився в потiк автомашин, тримаючи апарата над самiсiньким асфальтом. Перед свiтлофорами машини зупинялися й подовгу чекали, Реєвi так i кортiло знятися й перелетiти, але це демаскувало б його; доводилось терпляче очiкувати, поки ревне i рушить металева лавина... Мчав по мостах i попiд вiадуками, вискочив на приватну трасу, де треба було зупинитися бiля контрольної будки i заплатити за проїзд. Цього вiн зробити, звичайно, не мiг, бо нiяких грошей не мав, отож довелося попросту наддати швидкостi i втекти.

"Коли спостерiгати з висоти, вуличний рух цього мiста здається красивим, - думав Рей, - але опинившись мiж машинами, цього не скажеш..."

Нарештi таки дiстався до кiнотеатру, де з афiшi дивилися Адам i Єва. Вiн лежав у тiй же позi - ноги витягнутi, одна рука на грудях, друга звисає додолу, торкаючись пальцями асфальту.

Рей зупинив свою машину на вiдстанi кiлькох метрiв: звiдси можна вести iдеальний запис роботи мозку. Головне ж - не порушити його спокою... Але що сталося? На свiтному тлi екрана - жодного штриха, жодної точки, немає найменшого поруху! Його мозок не працює! Вiн мертвий...

Тим часом хтось iз прохожих звернув увагу на незвичайну машину i ще бiльш незвичайного її господаря. Почали збиратися цiкавi. На того, мертвого, що лежав на лавi, нiхто й уваги не звернув, i це дуже здивувало iнопланетника. Йому хотiлось гукнути їм: "Плачте, ридайте! Вас усiх спiткало велике лихо: ви втратили генiя, обдаровання, яке не повториться нiколи!"

Якийсь дивний настрiй охопив Рея. Та коли крiзь натовп, енергiйно працюючи лiктями, до iнопланетного апарата рушив якийсь чоловiк у зеленавiй одежi, Рей спохватився - контакти ж заборонено! - i стартував по вертикалi. З глибини нiчного неба бачив задертi голови людей, зробив навiть кiлька записiв бiохвиль, а тодi взяв напрямок до Мiсяця, де на нього чекали друзi по мандрах.

Поглядаючи на цю затишну планету, в голубизнi якої втонув Токiо, Рей думав i нiяк не мiг додуматись: чому така байдужiсть до генiя? Вiн навiть не пiдозрював, що можна бути самотнiм серед натовпу i бездомним серед тлуму будинкiв...