read-books.club » Сучасна проза » Там, де південь... 📚 - Українською

Читати книгу - "Там, де південь..."

119
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Там, де південь..." автора Олесь Ульяненко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 29
Перейти на сторінку:
цього не хотів. А тягнув із усіх сил. Хоча ще не факт, що вона мені сьогодні ввечері дасть. Нічого більше не тарабанило у моєму шарабану і штанях. Але я сказав:

— Давай пройдемося.

— Можна.

На тому кінці широкої, як проспект, вулиці з пасмугами сірих тіней стояла стовпом руда пилюка.

— Буде дощ, — сказав я.

— Ти нічого кращого не міг придумати?

І ми пішли далі, що тобі два школярі. Я кілька разів утримувався, що не запустити їй руку під спідницю. І вона це знала — я зрозумів це через багато років, коли вже нічого не було. Чоловікам завжди доходить, як вода в унітаз. І тут Ірка сказала:

— Я піду з тобою на фільм… І не тільки… Зробиш мені послугу?

— Дивлячись яку. Але для тебе зроблю. Валяй.

— Нічого особливого. Завтра на кіно я тобі розкажу. А зараз пока! — Вона пішла і пропала в рудій пилюці, а вітер надував, що падло, з Першої Слобідської. Мені кортіло побачити, як вона йде і зникає в тунелі вулиці, й мені зробилося так, як цілий склозавод розбили в моєму шлунку, у моїй мошонці десять тисяч кремпів, подібних на Утюга. Я закурив і довго стояв на півзігнутих, витріщившись у той кінець вулиці. А вулиці тут широкі, майже тобі проспекти. А от проспекти подібні на стічні канави. З котушок можна з'їхати… Така баба…

І я пішов до Халяви. Я і збирався до нього. І, власне, він не був Халявою, а називали його Вася Мєчєний — мужик сорока років. До нього я і збирався. Покурити драпу, попити пива й начіпляти собі на вуха його старечі умняки. Так я проманджлав Першу Слобідку, затим Другу. На Третій, на витертій колоді під айвою, сидів Халява зі своїм кодлом. Халява товстун. А всі товстуни добряки, якщо їм не наступати на яйця. І ось вони сиділи, з обдертими наждаком часу щоками, розставивши грубі ноги, виставивши під спеку черева, обтягнуті тільняшками й запраними до білого військовими сорочками, доживаючи сни і дні під цим сонцем. Вони дивилися на цей світ поверх одвислих капшуків під очима, байдуже, як і треба дивитися на цей світ… Бля… Перед цим, дорогою, під зашмарканою пивною будою я зустрів Пєцу, який плавав у мармеладовому полудні, побиваючи Ніжинського, викручуючи всілякі па, і метеляв руками, що той тобі Штраус. Повітря втихло, якось важко впало на плечі, і він задирав голову, лепетів щось про птахів, на яких він сяде й ось тут полетить к такій-то фєні й перетак йоб його. Не треба бути хіміком і мусором, щоб домакітрити, що кушав на сніданок цей кремп. Я заарканив його, але з'являтися до Халяви в компанії з таким — порушення не лише етикету й субординації, а й паливо чистої води. І от ми зараз стояли й дивилися на наших аксакалів, а вони дивилися у вічність драповими очима з радісним блиском скажених кролів. Піднявся вітер. Пєці зробилося знову хрєново, й він заспівав бандерівську пісню — звідки він сам родом чи його фазер і мутер. Вітер надував порваного плаката, де стояло 1978 рік. Зараз був 79-й, і Пєца сказав, що наведе порядки, нехай тільки залізе повище. Куди — хрін його знає, і який чорт тоді кочегарив у його бошці. Аксакали сиділи і п'ялились, як у екзистенцію, на тобі — викапані буддисти. Я повільно повернув голову. Пєца срав, висолопивши язика, якраз під будкою дядя Фіми, що латав чоботи, торгував драпом і дєвочками. Сеча і гавно паскудно смерділи, як, власне, і його життя, що зараз не коштувало і трамвайного квитка, якого Пєца ніколи не купував, а їздив на таксі. Пєца у нас був мажором. Аксакали передавали «дудолю» з рук у руки. Нарешті Халява прокашлявся і сказав:

— Нічо… Пусть малий похєзає, а ти йди до нас. Базар єсть…

Я підійшов, сів, закурив, і відразу подумав про Ірку. Халява і його кореш Калітан переглянулися, вперше.

— Це з тобою чого, малий? А Штурман? — Капітан по плече мені, ковбаси кусок, його, здається, огрієш — але в тому році так нарвалися гастролери, гагаузи, четверо, — думаю я, от їм непруха була, цим гагаузам, бля, що за народ такий, а он той дім, я сюди буду вертатися, навіть після смерті вертатися, хоч усрись, виїбись, а буду вертатися, люди ніхуя не смислять в житті, й коханні, й у подібних речах, і наприкінці, коли мене вивело з трансу пердіння Пєци, Халява сказав:

— Це точно баба. Якщо хочеш бути капітаном, то не в'яжися з бабою. — І він передав мені «дудолю». — Баба як косяк. Сьогодні є, а завтра треба шукати. Запас надо. Ти тягнеш, малий? Це не водка, що в кожному генделю. Водка — це Людка з Другої Слободки, де одні одсоси. Людку кожен може. А от косяк спробуй відшукати серед зими та стужі. Кінетична енергія витрачається. От. Бабу треба брати або відразу, або кидати, якщо ти мужик.

— Спасібо, — сказав я, і сам подумав: до чого тут баба, і до чого хиле хитросракий Халява.

— Нам от шо надо, малишонок. Шоб твой кремп не срав під Фіминим особняком… Да… Нам помощ нужна… Приїхали молдавани… Так вони у Первомайську лінію драпу забили… Хапають, де тільки лежить… — важно і по-буддистськи відсторонено почав Халява.

— Так розборняк, — резонно сказав я, передаючи «дудолю».

— Розборняк, малий, будєт. Нам подстава потрібна. Ти ж не дурак. У мене три ходки. У Капітана дві. Вам пора за діло братися. Пора мужиками буть, а не смоктати моню, — сказав Халява.

— Хорошо. Скажеш коли, — на мене несподівано впала важність усього світу. Я встав, чинно попрощався, зачепив Пєцу, що на ходу натягав штани, і, думаючи про Ірку, подався до трамвайної колії. На таксі.

— Еч, маладьож пішла, — почув я голос Капітана. — На тачках розкатують. А ти про Ольку забув, да! Да! Як там Олька?!

— Ша. Кеп. Нехай своє макарять, — сказав Халява.

У таксі стояв духан французького одеколону «Ожон». У мої ніздрі вповзали мрії. Я уявляв, а можливо —

1 2 3 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, де південь...», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Там, де південь..."