Читати книгу - "ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ"

5. Статті і чолобитна ніжинських міщан — арк. 124 — 126.

6. Статті київських міщан — арк. 126 — 127.

7. Вибори гетьмана І. Самойловича та статті — арк. 129 — 143.

8. Вибори гетьмана І. Мазепи та коломацькі статті — арк. 144 — 157.

9. Статті Богдана Хмельницького — арк. 158 — 173.

10. Статті Юрія Хмельницького 1659 р. арк. 174 — 182,

Список Іскрицького також зберігся в давньому рукописному збірнику, що належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, 12 а в XIX ст. його нащадкам — сім’ї Кулябків-Корецьких, яка проживала в Суразькому повіті на Чернігівщині.

В оправленому збірнику на 198 аркушах, написаному українським скорописом початку XVIII ст., вміщено такі матеріали:

1. Статья гетмана Богдана Хмелницкого — арк. 1 — 12.

2. Статя гетмана Юрія Хмелницкого — арк. 13 — 18.

3. Список с універсалу гетмана Богдана Хмелницкого — арк. 63 — 68.

4. Коммиссія Гадяцкая и подтвержденіе коммиссії Гадяцкої — арк. 71 — 77.

5. Копія с трактату вічного мира между его імператорским величеством и салтаном турским 1720 р. — арк.79 — 84.

6. О началі войни Хмелницкого — арк. 86 — 146.

7. Розговоры в царствії мертвых... между генералом лейтенантом Наганом Реїнтолтом фон Паткулем ... и между бароном Георгом Генрихом фон Герцом... — арк. 150 — 178.

8. Умисл Стефана Яворского иногда метрополита Рязанского и Муромского из его діла по смерти оставшогося Богословскаго «Камень віри» реченнаго, Листом партикулярним откритый в літо 1730. — арк. 182 — 197.

На перших аркушах рукопису по складах на кожній сторінці написано:

«От книг бунчукового товариша Петра Іскрицкого рукою». — арк. 1 — 20.

Список Іскрицького О. Левицький відносить до 1734 р. і цілком слушно вважає його за найдавніший і найближчий до оригіналу, що дало йому підставу зазначений список покласти в основу свого видання літопису.

М. Максимович свідчить, що 1834 р. він мав два списки літопису Самовидця, які потім загубилися, через що й не були враховані ні Бодянським, ні Левицьким під час видання [ 1 М. Максимович, Собрание сочинений, т. I, К., 1876, стор. 525]. Слід згадати, що один із списків літопису Самовидця був відомий українському історикові другої половини XVIII ст. Олександрові Рігельманові, який переклав його російською мовою і дослівно заніс до своєї відомої праці про Україну. Отже, з шести списків літопису Самовидця тільки два (Іскрицького та Козельського) вчені відносять до першої половини XVIII ст. Решта розглядається як копії другої половини XVIII — XIX ст. До того ж списки Юзефовича і російський є копіями з попередніх. Зіставляючи тексти списків, 13

О. Левицький указує на порівняно невелику розбіжність між ними і ділить їх на дві групи:

1) списки повні — Іскрицького, Юзефовича і російський. Характерною рисою цих списків є те, що вони мають своєрідну вступну частину, в якій описуються історичні події до 1648 р.;

2) списки короткі — Козельського, Третякова і Куліша. Ці списки починаються описом подій на Україні з 1648 р. 1

1 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 7 — 22.

До повних списків слід віднести і нововиявлений при підготовці цього видання список М. Судієнка.

Загалом же літопис Самовидця мав одну редакцію, яку тепер неможливо відновити. Однак доповнення, вставки, розбіжності в текстах списків свідчать, що всі вони не автентичні оригіналові. Отже, важко запевняти, що перший-ліпший рядок чи оригінальна думка належать обов’язково авторові праці. Все-таки за всіма ознаками до оригіналу найближче стоїть список Іскрицького.

О. Левицький зробив спробу (і, треба сказати, вдалу) виявити справжній текст літопису, очистивши списки від пізніших доповнень і нашарувань. Він переконливо довів, що описи подій на Україні до 1648 р. і після 1702 р., які є у виданні Бодянського, було внесено з іншого, пізнішого джерела — так званого «Короткого опису Малоросії». Усе це дало право Левицькому відкинути в своєму виданні вступну частину, тобто опис історичних подій до 1648 р., і кінцеву частину повної редакції списків, тобто подій, що відбувалися на Україні з 1703 до 1734 р.

Справжній текст літопису, що безсумнівно належить Самовидцеві, О. Левицький хронологічно обмежує роками 1648 — 1702. З цими висновками Левицького погодились усі пізніші дослідники літопису, зокрема й такий знавець цього питання, як М. Петровський 2.

2 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 22.

До речі, вперше звернули на це увагу П. Куліш і О. Бодянський.

Отже, до рук згаданих дослідників і видавців літопису Самовидця потрапило шість списків, переписаних на Лівобережній Україні в середині XVIII ст., а також у XIX ст. Серед них найдавнішим є 14 список Іскрицького. Всі вони зазнали певних змін, скорочень і доповнень, тобто в усіх списках відбиті риси поглядів переписувачів середини й другої половини XVIII ст. Найяскравіше це видно на прикладі праці О. Рігельмана.

Твір Самовидця від першої до останньої сторінки відбиває живу атмосферу другої половини XVII ст. Так могла писати людина, що була сучасником, очевидцем описаних подій. Це дало підставу Кулішеві (особливо розповіді автора літопису від першої особи) назвати твір літописом Самовидця. Під таким іменем він і відомий у науці.

Під час дослідження цього літопису відпадає така важлива і важка проблема, характерна майже для всіх інших літописів, особливо XVIII ст., як проблема джерел.

Основна суперечка між дослідниками літопису Самовидця точилася передусім з приводу того, свідком чи учасником яких конкретних подій був автор, що він міг почерпнути