Читати книгу - "Відчинено двері до Малої Європи"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
За браком інших ідей я пішла до туристичного агентства, яке вже кілька разів за помірковану суму ставило мені польські візи. В агентстві подивилися на мою незаконно анульовану візу, знизали плечима і сказали, що проблем виникнути не повинно, але про всяк випадок краще мені сходити разом із працівником фірми і здати документи. Це потриває лише кілька хвилин, стояти в черзі не потрібно, просто щоб пояснити ситуацію в разі необхідності. Я погодилася і пішла додому лікуватися.
Через два дні вранці я знову спостерігала за промерзлим до кісток уже о дев’ятій ранку натовпом із 1100 чоловік, який прагнув потрапити до Малої Європи.
– А що це у вас за паспорт? – злякано запитала представника турфірми працівниця консульства. – Тут стоїть відмова у візі.
– Ніякої відмови у візі там немає, – втрутилася я, не чекаючи відповіді працівника фірми. – Ваша колега із сусіднього віконечка помилково анулювала мені візу, а тепер я хочу, щоб мені видали нову на підставі ось цього запрошення.
Жіночка у светрі з люрексом і зовсім без манікюру покликала свою колегу, яка відразу ж мене впізнала, попри те що крихітні віконечка майже не дозволяли бачити обличчя.
– А, це ви, я так і знала, що ви ще раз прийдете. Я відразу зрозуміла, що у вас не все чисто з паперами. То у вас запрошення журналістське, то ви через туристичну фірму щось мутите, тут шось нечисто, – з ентузіазмом заговорила вона. – І в черзі ви не стояли, я спеціально виходила подивитися, чи ви стоїте, ні, не стояли. І попередні візи, навєрно, без черги брали. Знаєм ми таких хитрих. Не пройде, – в останньому слові вона знову зробила наголос на другому з кінця складі.
– Зачекайте, але до чого тут черга, ви анулювали мені візу без черги, а щоб виправити вашу помилку, я повинна стояти дві доби на морозі. Це несправедливо. І чому обов’язково потрібно стояти в черзі, чому не можна скористатися послугами турфірми?
Я відразу ж пошкодувала, що поставила їй стільки запитань відразу, але було пізно.
– Добре, добре, залишайте документи, а там подивимося, – обидві жіночки різко змінили тон, пошепталися і обмінялися хитрими посмішками. – Завтра приходьте за паспортом.
– А на скільки днів мені видадуть візу? – вирішила поцікавитися я.
– Якщо взагалі видадуть, то не знаю, – жіночка у светрі з люрексом загрозливо закрила папку з моїм паспортом.
Забирати документи виявилося значно простіше, ніж здавати. Ми з працівником турфірми знову оминули чергу і підійшли до знайомого віконечка. Там сиділа інша жіночка із бездоганним манікюром і стриманим макіяжем, вона відкрила мій паспорт і сказала:
– Ого! Такого я ще не бачила. У вас чомусь відразу дві відмови. Не знаю, що це повинно означати.
– А можна довідатися про це у консула? – запитала я.
– Можна, тільки невідомо, який консул прийняв таке рішення. Спробуйте по телефону, зараз уже все одно нікого немає.
У цей момент у мене задзвонив мобільний, який я забула вимкнути, і щоб не порушувати заборони користуватися ним на території консульства, я швидко вийшла. Та і навряд чи є сенс ще щось питати у жіночки з ідеальним манікюром. Вона ж просто видає щодня 1100 паспортів, з візами або без. Звідки їй знати, за яким принципом ці візи видають. Може, просто ставлять відмову у кожен тисячний паспорт, щоб якось відзначити цю подію. І щоб люди не думали, що так собі запросто кожен бажаючий може потрапити до Малої Європи. Це треба ще заслужити.
– Доброго дня, Польський інститут у Києві, – сказав голос із мого мобільного. – Ми хотіли б запросити вас на зустріч із міністром культури Польщі. Чи погодилися б ви приїхати на цю зустріч для висвітлення події у пресі? – ввічливо поцікавився голос.
– Дякую за запрошення, але не змогла б, – ні за що ні про що нахамила я ввічливому представнику Польського інституту і поклала слухавку.
Представник туристичної фірми чесно повернув мені гроші за свої послуги, вибачився, «що так вийшло», і дозволив дзвонити до консульства від імені фірми, можливо, це дасть якийсь кращий результат. Я подякувала і пішла дзвонити.
За цим заняттям непомітно минули кілька наступних днів, за які я довідалася, що досі переважно їздила на конференції всупереч закону, бо це заборонено з туристичними візами. Виявляється, мета поїздки повинна співпадати з метою видачі візи, і якщо у відповідному розділі анкети ви ставите риску біля означення «культура, спорт», то туризм (окрема графа анкети) вам при цьому заборонений. Хоча я і не знаю, як простежити за виконанням цієї заборони на практиці. Але якщо простежити вдасться, то вам загрожує як мінімум депортація. Від цієї новини я чомусь розізлилася ще більше і розіслала інформацію про свою пригоду колегам із польської преси. Посипалися солідарні зі мною та обурені діями консульства відгуки, колеги були готові надрукувати мій матеріал про те, що трапилося, або ж провести власне журналістське розслідування. Кілька громадських організацій Польщі виявили готовність надіслати до консульства зібрані під листами протесту підписи. Організатори конференції надіслали до львівського консульства понад двадцять запитів із проханням видати мені візу та ще десять із обуреним запитанням, чому у видачі візи мені відмовлено. Нарешті задзвонив місцевий колега-журналіст і повідомив, що радник консульства з питань євроінтеграційної співпраці згоден прийняти мене і вислухати мою проблему.
Пояснення ситуації виявилися значно складнішими, ніж могло би здаватися, адже я не знала відповіді майже на жодне із питань, що виникали у радника з питань євро-інтеграційної співпраці. Його обізнаність із діяльністю жіночок у віконечках також виглядала досить обмеженою. Він визнав, що наявне у мене запрошення дає мені право на візу, більше того, організатори конференції виявилися його знайомими, і йому стало зовсім незручно. Тож радник особисто поніс мій паспорт до будиночка на сусідній вулиці, але замість того, аби нахилятися під принизливим
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відчинено двері до Малої Європи», після закриття браузера.