Читати книгу - "Замах на Селену"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— На мій погляд, — сказав Платон, — можливі два варіанти. Або постійна міграція навпроти сходу Сонця, одо дасть можливість перебувати все життя на межі весни. Або забиратися на довгу ніч у підземні поселення. Другий варіант можливий при високому розвитку технологій. На це потрібен час. По-моєму, нехай поки що використовують перший варіант. А в подальшому житті все залежатиме від самого суспільства.
— Хотів би і я пожити в шатрі на отому довгому весняному роздоллі, — сказав пан Вавила, цим давши згоду на перший варіант.
— Видайте програму для мого комп’ютера, — сказав цехмайстер, крутнувши маленького головою, аж знову щось хруснуло в довгій шиї, — і ми швидко внесемо зміни у спадкові гени переселенців. Для нас це діло не хитре. — Таким чином і він погодився з трактовкою пана магістра.
— А тепер, — Платон доторкнувся пальцем мочки правого вуха, що означає стурбованість, — давайте визначимо вік майбутніх меркуріян.
— Сімдесят років вистачить, — каже Вавила.
- Їхній рік менший земного, — уточнює Платон.
Леля підхопилася. У неї м’яке жіноче серце, тому в усіх її позиціях проглядається тільки доброта.
— На мій погляд, треба їм залишити вік земний, адже їхні гени налаштовані на земну довжину життя, — сказала вимогливо Леля.
Вавила, як майстер антитезових пропозицій, стоїть на шляху заперечень:
— Чи не буде це аж занадто? Уявляю на гробниці напис: прожив триста років!
— Але ж земних буде тільки сто! — роз’яснює Леля.
— Якщо зважити, що наші жінки живуть довше чоловіків, — каже Вавила, — то вийде і за триста.
— В цьому ділі треба дотримуватися демократичних засад, — втручається в перепалку добродій Платон. — Нехай хто як хоче, так і розпоряджається своїми роками. Щодо жінок, вони не зловживають алкоголем та курінням, то й живуть довше. І хай собі живуть.
Цехмайстер підтримує Лелю.
— А навіщо взагалі встановлювати вік? Нехай собі живуть, скільки заманеться. Планета молода, ще не обжита. Місця вистачить.
Платон роз’яснює:
— Так не можна. Візьмемо приклад із Землі. Сьогодні на ній мешкає понад п’ять мільярдів чоловік. За останні сімдесят літ приріст населення виявився більшим, ніж за всю попередню історію. Якщо і далі так піде, то через сорок п’ять років кількість людей на Землі подвоїться і досягне одинадцяти мільярдів. А це вже катастрофа. Відомо, що при нинішніх можливостях Земних контингентів нормальна кількість людей не має перевищити п’ять і сім десятих мільярдів. Тобто, земляни уже на грані можливого. Це варто мати на увазі при заселенні Меркурія.
— Ось бачте, — каже Вавила, — і на Землі людський вік уже треба скорочувати.
— Як це скорочувати? — обурюється пані Леля.
— А так. Встановити тверду межу, після якої кожен мусить подумати, яким робом звільнити місце для молодших.
— Ото була б робота для рекетерів та мафіозів! — вигукує цехмайстер.
Видно, добряче вони йому допекли.
— Це жорстоко! — хвилюється Леля. — Мало того, що різні хвороби вкорочують життя, так ще й ми тим хворобам хочемо допомогти. Це не гуманно!
— Я пропоную всіх молодих чоловіків, — каже цехмайстер, крутнувши головою на сто вісімдесят градусів, — відправляти на приборкання стихій. Наприклад, розбудовувати міста на морському дні. І площа поселень збільшиться, і приріст населення зменшуватиметься. Той втопиться, той захлинеться.
— Нудяра! — прошепотіла панна Леля.
Вона б хотіла вразити цехмайстра поглядом, але той на неї не дивиться.
— Ми вже «Бами» будували, — каже Платон, — і що це дало?
— А як тоді бути з жінкам? Їх і так більше чоловіків? — запитує сталевим голосом Вавила. — Куди їх?
— Ви жінок не чіпайте, — креснула великими очима Леля, аж Вавила прикусив язика, бо дивився на уособлення жіночої мудрості, як завжди, з інтересом.
— Шановні колеги! — втрутився у спірку магістр права. — Мова йде про заселення Меркурія. Зважаючи на земні негаразди, вік меркуріян встановимо не вище сотні років кожному. Надіюсь, цього їм вистачить?
— Сотню земних? — перепитує обнадійливо панна Леля.
— Звісно, що земних, — твердить пан Платон, — які ще будуть пропозиції?
— Я пропоную на Меркурії запровадити сумчастих жінок, — невпевнено виголошує цехмайстер, — досвід з Австралійським континентом підказує, що сумчасті ссавці набагато сумирніші від плацентних і повільно плодяться. Он скільки вже записано в Червону книгу.
— Дивно, чому не завелися до цього часу у Австралії сумчасті жінки? — дивується Вавила.
Платон заперечив:
— Жінки мають бути чарівними. А ви на живіт торбу хочете почепити.
— І вчепив би, якби моя воля! — не відступає пан цехмайстер.
Він старий холостяк і, певно, жононенависник.
Вавила очунявся від Леліного погляду і каже:
— Всі війни врешті-решт починалися від капризів жінки. Хоч вона і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замах на Селену», після закриття браузера.