Читати книгу - "Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Та й керівничка Ліда Василівна з полегшенням зітхнула б: вона сама рада уникнути запланованої нудної лекції «Вплив суспільних стереотипів на моральність підлітків».
Проте, як зрозуміла з ранкового тітоньчиного дзвінка, Пустельник ще вдосвіта зненацька погнався до Леськівського замку. Телефон аж хлипав: тітонька (вона ж Сніжана) страшенно засмучена, адже сьогодні чоловікова черга бавити малого. Тепер доведеться ламати графік прийому клієнтів!
Тоді Софійка вирішила запропонувати класові екскурсію в картинну галерею.
Цю ідею сприйняли радо. По-перше, всі давно виросли зі стереокартинок на листівках-календариках, і проголошена тема про стереотипи, надто ж суспільні, нікого не надихала. Від слова «підліток» без п’яти хвилин восьмикласників узагалі тіпало. По-друге, нікому не хотілося цілу виховну годину (шостий урок!) умлівати в спекотному, вікнами до сонця, біологічному кабінеті. По-третє, це значно веселіше, ніж попередня Софійчина ідея з прибиранням берегів річки Кам’янки. О, під час того виснажливого прибирання їхній 7-В прочесав усі береги, зібрав на себе все торішнє лугове реп’яшшя і дуже захотів їсти. Крім того, Софійка подерла курточку, Іваненко збив до крові коліна, Ірка згубила чотири накладні нігті, їхній 7-В поспалював тоді центнери екологічних, як мовила вчителька, папірців та сухостою, понастягував до сміттєвих баків тони неекологічних упаковок, памперсів, прокладок, пластику й поролону. Егеж, про цю героїчну акцію потім схвально писала вишнопільська газета. Егеж, Ліду Василівну навіть нагородили грамотою. Але вдруге на такі недитячі жахіття (Господи, чи ці люди — свині? Чи гадають, що після них уже нікому не потрібні річки й береги?!.) навіть сама Софійка хтозна чи сподвиглась би. Тим паче, Пустельник два дні по тому ходив до річки на етюди й бачив, що якісь хазяї знову принесли до яру сміття, і навряд чи його застрога надовго зупинить їхні брудні наміри.
А галерея — це ж зовсім інше!
…І хоч у просторих прохолодних музейних залах Кулаківський із хлопцями багатозначно кихкотіли з оголеної (а й правда, сором дивитись!) скульптури, хоч Завадчучка більше переймалась намуляними в нових туфлях ніжками, а шкільну сумку свою підкинула носити Дмитрові Іваненку… І хоч сам Дмитро вирушив шукати предмети, які недавно продали для виставки татові друзі — чорні археологи, а біологічна Ліна Василівна гаряче сперечалась із екскурсоводом про сорт зображених на картині пролісків, — усі були в доброму гуморі.
— Яка тьола, гля! — гикнув Кулаківський (і цього хлопця Софія колись любила!).
— Да-а-а, нічо так матрьоха! — підхопили парубки (і ця вгодована Венера чи Даная вважається мистецтвом! Хоч би рушничком прикрили, Їй-Богу!).
— Ану, позакривали свої ротові порожнини! — не-сердито гримнула Ліда Василівна. — І повирівнювали опорно-рухові апарати, повиймали верхні кінцівки з кишень! А ти, Іро, чого така надута?
— Понамулювала моднячими бумерангами нижні кінцівки! — пояснив Кулаківський.
— Сам ти бумеранг! — воркнула Ірка.
— То хай сяде тамо на стільчик, відпочине! І взагалі — не обзивайтесь: ви у музеї, а не в австралійській савані!
Чи то керівничка таки вирішила поєднати екскурсію з лекцією про моральність підлітків, чи то для годиться показала свою строгість перед музейницею. Бо вже за мить повернулась до намальованих квітів:
— А я вам кажу, що це уральські проліски!
— А я вам кажу, що не бував художник на Уралі!..
— А я вам кажу, що цей вид росте і в нас!..
Ірка десь присіла в куточку й затихла. Парубота трохи вгамувалась, решта бродили по залу.
Гм, картина «Русалка» Юлія Мокренка! Не так Русалка, як блакитно-зелено-жовта німфа. Чимось навіть скидається на Софійку, тільки в Софійки — блакитні очі під темним волоссям, а тут — зелені під русявим.
Видно, намальована в стилі Пустельникового улюбленого абстракціонізму, бо все дуже незрозуміло. Від людини хіба очиська: величезні, нарозхрист. А так — ні хвоста, ні луски. Де волосся, де тіло? Вся наче огранена блискітками, наче зліплена з водоростів. Хіба що — дуже сильне враження води, блиску і сонця. Це ж, як його… «імпресіо» — враження! Імпресіонізм це, а ніякий не абстракціонізм, о! Гордо озирнулась: леле, навіть нема перед ким такими розумними словами козирнути! Дмитро зі своїм рюкзаком і перекинутою через плече Ірчиною гламурною торбою аж ген далеко, іншим пацунчикам не до імпресіонізму. Поруч так само пильно вдивляється в картини крізь свої товсті окуляри Леся Радзивіл, проте Леся — відмінниця й інтелектуалка, її ніякими ізмами не візьмеш.
Зате на ось цьому полотні і будиночок, і мальви — усе нормальне, чітке!
І раптом, наче вкопана, спинилась Софійка перед цією «нормальною» картиною. Цей будиночок вона вже бачила! У сьогоднішньому сні! Точно такий Ганочок, таке ж буйство рожевих мальв!.. А тут ще мала бути… Ні, хвірточки не видно. Ага, мабуть, її заступили мальви! Теж Юліан Мокренко. «Удома» — підпис під картиною нічого не прояснював.
Проте дівчина вдивлялась і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту», після закриття браузера.