Читати книгу - "Софія"

Можливо, відтоді і почалися порки Софії. У цьому не було нічого виховального, але обидві жінки – і молода, і старша – це добре розуміли. Мама говорила: «Це така гра». І Софія приймала цю гру як свого роду вивернуту навзнак педагогіку. Проте дорога, котру вона, Софія, пізніше вибрала, навряд чи приваблювала її.

По суті своїй ця гра обмежувалася інцестом, чотирма стінами і ще чимось таким, що називається, навіть з огляду на дорослий диктат, терпкою хіттю. Узагалі дівчина навряд чи задумувалася над тим чи іншим вчинком. Просто їй було в кайф і нічого іншого – з дитячою безпосередністю вона вибрала собаку, а не кота. Вона нічого не розуміла, не бажала розуміти, не знала, що вона може розуміти, хоча світ перед нею відкривався не лише чотирма велетенськими кімнатами, оповитими зеленим мороком у золотавому серпанку. Софія мала гострий, практичний розум і класичної форми ніс, як у біломармурової грецької статуї. Це вона знала, це вона уточнювала, на превеликий подив своїх ровесників, що давно перейшли період статевого дозрівання. Але своєю поставою, красивими білими грудьми, прямою спиною, точеними, як з дерева, ногами вона, Софія, пишалася ще з дев’яти чи десяти років. Її дражнили за той же ніс, тому що в жодному разі він не повинен бути таким, а ще за її зріст: Софія тоді була найвищою в класі, а тому її прозивали дилдою. Сексуальне життя випало само собою.

Ти не знаєш часу кохання, як не знаєш і часу смерті. Воно, це кохання, приходило так часто, так незмінно, з періодичними передихами, наче саме життя відходило вбік, щоб, здавалося, посміятися над Сонькою. Підліткове життя гіпертрофоване цивілізацією, – так говорила мати, яка вважалася у своєму колі порядною жінкою. А якщо придивитися, так воно і було. Нічого непорядного на поверхню не викидало, а стосунки між нею і донькою, а потім іще вітчимом, нікого не обходили, хоча напевне цікавили. У неї, матері, свої принципи: невиправна віра у психоаналіз і – не повірите – у патріотизм і церкву Аделаджі, яку вона невдовзі покинула.

Мати для Софії ніколи не асоціювалася із сексом. У ті дні її цікавило кохання, хоча вона й не відала, що це таке, навіть мати, і та не знала точно. У цьому віці – вона запам’ятала і відзначила, що саме в цьому віці – точно, як удари вежового годинника, як удари серця, – вона знаходилася на межі трансу, в очікуванні, коли мати зникне за димовою, чорного кольору, шовковою занавіскою. Тоді вона перебиралася через цілий перевал речей, піаніно і ще щось до великої коричневої шафи. Вона роздягалася, вірніше, знімала лише трусики, лишаючись в одній маєчці з рожевими бегемотиками та чебурашками, розставляла ноги і подовгу роздивлялася між ними. Так тривало, поки через кілька років їй зробилося противно від виду своєї ж кицьки. Софія дивилася на себе, як у глибокий колодязь, повний чистої холодної води. Мати, під музику, розпачливу і тупу, шастала кімнатами, як завжди, в очікуванні чогось, і життя текло, як молоко, наповнене медом. Софія всмоктувала його усіма фібрами душі. Вона спостигала витягнутим собачим писком, гарним писком колі, на безкінечну вервечку маминих коханців, виводок вітчимів, що при слушній нагоді робили усілякі брутальності і влазили до неї у труси. Дарма, що груди у Софії ще не виросли, але кицька пахла карамеллю і поросла цупкеньким волоссячком. Але й це не могло вивести її із звичного, близького до каталепсії, стану. Любов, кохання, пристрасть свистіла в голові Софії кольоровими прекрасними протягами, хоча дим її дитинства, юності і молодості висів на плечах тонким сірим покривалом.

А у матері в одну годину тріснуло, наче китайська, майже небесна порцеляна, її злагоджене і безбідне життя. Ще після смерті батька у неї лишилися кошти і на внуків, з двома заводами, трьома фабриками і ще чимось… Для Софії це не мало ніякого значення. Проте мама ще була та штука: вона чомусь вирішила, що щось її чекає попереду. «Це в твої-то п’ятдесят», – муркала сонно Софія і зникала у темно-золотавих кімнатах мороку своєї юності. І навіть коли Софія говорила з кимось про свої проблеми, аби лише усвідомити їх, то нічого не змінювалося. На Карибах вона познайомилася з дівчиною, але окрім тертя колінок об колінки, кицьки об кицьку та передчасних місячних нічого особливого не трапилося. На Софію напав переляк у великому готелі з вітражем, на якому було зображено Розп’яття. Їй зробилося страшно і запекло під грудьми. А за мить килим під її ногами зробився мокрим. Посоромлена, вона кинулася тікати і зникла на три дні. Поліція Сполучених Штатів знайшла її в горах, непритомну і з покусаними губами, після чого в її житті настала тиша, яка співзвучно вписувалася у розклад її матусі… А тому, коли вона розводила перед дзеркалом малі губки, торкала ніжно пальцями рожевий, ще не посинілий клітор, неймовірні світи вибухали в її голові, наче спалах тисячі фотокамер: картинка за картинкою, думка за думкою, мрія за мрією. Так вона навчилася збуджуватися, контролювати збудження, але так і не знищила страх перед людьми. Що її тоді зупинило? Запах, банальний запах дешевих, на думку Соньки, парфумів. Банальність перетворилася на трагедію.

Слово «оргазм» її мама через забудькуватість не роз’яснила, а вечорами зачинялася у спальні з вихователькою, прибиральницею, кухаркою, і Сонька звіром, з мокрою проміжністю, дослухувалася до звуків за високими чорними дверима. Дійсно, ти не знаєш часу кохання, як і приходу смерті. Одного разу, коли на квітах видно ще тіні, під обідню пору з прохолодою серпня, з того кінця порожнього вузького коридору, ледь підсвіченого малиновим бра, вона почула крик, сухий і противний, з металевою запрограмованістю. Цей крик повторювався раз по раз; він звучав за довгими рядами дверей, ударив її, оглушив по барабанних перетинках, трусонув тіло, і саме його відображення немов відкинуло її, заставило лежати на широкому дивані довго, нудно і з розставленими ногами. Вона чекала на те, що трапиться якесь диво і хтось сюди зайде. Але ніхто нікуди не заходив. У матері люто зіпсувався характер: вона несподівано завмирала, здебільше ближче до полудня, наче