Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

І учасники, дружно зітхнувши, опустилися на камені.

— Ти навіщо її за собою потягнув? — запитав незнайомець у Йора.

— Ти допоміг мені, а я їй, — відповів той. — Що тут особливого?

— Е-ех! — махнув рукою незнайомець. — Бабу дарма потягнув!

— Я вам не баба! — відразу відгукнулась дівчина.

— Ха! Ти поглянь, — вигукнув незнайомець, — вона ще й єрепениться!

Йор тільки посміхнувся: що й казати, ця дівчина сподобалася йому. Молодого хлопця захоплювала сміливість цієї учасниці, податися на Лімпу змагатися — на таке навіть не кожен чоловік зважиться!

— Це мої другі Ігри, — продовжила та, — і нічого — жива-здорова. Це ви — тягар для мене!

— Ану, — суворо звернувся до неї незнайомець, — покажи руку!

— На, старий, помилуйся! — кинула йому дівчина і, виставивши ліву руку вперед, відгорнула край рукава.

Через секунду навколо її зап’ястя, з’явилося слабеньке, але помітне для ока, світіння.

— Ого-о, — захоплено видихнув Йор. Дівчина не брехала: Лімпа таким чином відзначала кожного, хто хоч раз пройшов шлях змагань до кінця.

Незнайомець, нічого не кажучи, оголив своє зап’ястя. Світле кільце довкола нього було зеленуватого кольору. Йор тільки присвиснув.

— А ти бувалий старий, — протягнула дівчина.

— Це мої сьомі Ігри, — мовив він і додав, звертаючись до Йора, — ходімо, юначе, відійдемо. Погомоніти треба…

— Для початку, — сказав незнайомець, коли вони були за кілька кроків від дівчини, — давай знайомитися. Мене звуть Інбар.

— Йор, — відповів хлопець. — А навіщо ти допоміг мені?

— Щоб потім ти відповів мені тим же. Мій досвід плюс твоя сила — ми можемо прийти першими. Ось така пропозиція.

Інбар допитливо дивився на Йора.

Той знизав плечима. «Якби не цей незнайомець, — міркував хлопець, — я б навряд чи продовжив… здається, говорить щиро. І видно, що багато тут знає. Хоча Лімпа змінюється, і майже ніколи не повторюється, але ж… зелене світіння!»

— Що ж, — промововив Йор, — я згодний…

— От і чудово, — відповів той. І чоловіки потисли один одному руки.

— А дівчисько краще відпустити, — сказав Інбар, — нехай сама виплутується. Це зайвий тягар для нас.

Йор подумав, а потім запропонував:

— Давай її запитаємо.

— Хлопче, не забувай, що ти на Лімпі. Емоції залиш удома. Тут буде дуже небезпечно!

— Інбаре, втрьох воно веселіше. А може, навіть і легше. Давай її запитаємо.

— Роби, як знаєш, — махнув рукою старий.

Вони підійшли до дівчини.

— Як звати тебе, незрівнянна? — підморгнув їй Йор. Дівчина саме причепурилася. На її обличчі вже не було крові, і чоловіки помітили, що учасниця була дуже гарна.

— Іолла, — відповіла вона.

Йор з Інбаром також назвались.

— Що думаєш далі робити? — запитав її Йор.

— Слід поквапитися, — сказала Іолла. — Завалу вже немає.

І вона рукою показала донизу.

— У нас ще є час, — сказав Інбар, окинувши поглядом горловину.

— Якщо ти одна, — звернувся Йор до дівчини, — можеш піти з нами.

— Хіба можна?

Йор ствердно кивнув.

— Зрозумій, юначе, — не міг заспокоїтися Інбар, — вона руйнує всі мої плани. З нею ми не пройдемо Проклятий тунель!

— Даремно ти так думаєш, — промовила Іолла, — я там була…

— І пройшла його? Ану, тільки правду!

Іолла мовчала.

— Ну! — немов шуліка навис над нею Інбар.

— Я вийшла звідти завдяки моєму батькові, — тремтячим голосом вимовила дівчина, — він ледве не залишився там… назавжди.

Вже крізь сльози, вона додала: «Тепер він ледве пересувається…»

І тут вона просто розридалася.

У Йора защеміло серце. Він не раз чув такі історії. Бувало, що цілі сім’ї у пошуках заробітку, гнані злиднями, знімалися з нажитих місць і летіли змагатися на Лімпу, де і пропадали без вісти.

— Залиш її, Інбаре, — мовив він. — Розумничка піде з нами.

Інбар спересердя сплюнув.

— Тоді вперед, — процідив він крізь зуби, — вже майже всі на рівнині.

І Йор, і дівчина спрямували свої погляди донизу. Справді, інші учасники, вибравшись з магнітної горловини, вискочили на рівнину і, наче зграя переляканих сайгаків, розсипалися по ній.

— Пора, Іолло, — сказав Йор і простягнув дівчині руку, допомагаючи їй піднятися.

— Спасибі, — витираючи сльози, вимовила та. А потім усі троє почали нелегкий спуск по гребню Магнітного вала.

Опинившись на рівнині, вони зі швидкого кроку перейшли на біг. Милі три пробігли мовчки. Порушив мовчання Йор.

— По якій дорозі будемо рухатись далі? — запитав він. — Незабаром розвилка.

— Я пропоную по Сьомій, — промовила Іолла. — Цей шлях дещо довший, але трохи легший.

— Авжеж, — посміхнувся Інбар, — «жіночий шлях»,