Читати книгу - "Жінка в пісках"

Можна сказати, що роман Кобо Абе «Сакура-мару» — нищівна сатира на сучасне японське суспільство. В цьому творі автор ставить кардинальне питання: хто виживе під час ядерної катастрофи? Що за люди стануть мешканцями «Сакура-мару», яким судитиметься вціліти? Чи це будуть найкращі, найдостойніші представники людства, видатні його уми? Виявляється, це далеко не так. Будуть, як оповідає автор, аж ніяк не найкращі, не найдостойніші чоловіки та жінки, яким судилося продовжити рід людський, а, по суті, нікчемні люди, ниці, підлі, покидьки суспільства. Виявляється, що саме їм, тим, які вміють пристосовуватись у житті, призначено вершити справи й панувати навіть після ядерної катастрофи.

Під час цікавої розмови з Кобо Абе, який не без задоволення ділився своїми думками про твір, я дійшов висновку, що автор «Сакура-мару» має на меті показати, що люди вже тепер хочуть підготувати для себе надійне місце, щоб заховатися на випадок ядерної катастрофи.

І ось головний герой роману на прізвисько Кріт знаходить покинуту каменоломню, влаштовує в ній щось подібне до Ноєвого ковчега, щоб врятуватися там, якщо вибухне ядерна війна. Кріт заздалегідь робить запаси, часто просто крадучи харчі, електроприлади тощо, щоб забезпечити себе всім необхідним на довготривалий період виживання.

Герой Кобо Абе — людина дуже енергійна і спритна. Він уміє пристосуватися, використати для себе будь-яку ситуацію. Кріт усе більше міркує про те, кого він зможе взяти з собою в ковчег. Заздалегідь треба потурбуватись і про тварин, як це було й на легендарному Ноєвому ковчезі.

Проте біда — суперники Крота за допомогою різних трюків викрадають ключі від «Сакура-мару» й ховаються у ковчезі раніше від самого господаря. В результаті цим і визначається склад тих, хто опинився в ковчезі «Сакура-мару»; це виняткові особи, яким випадає вижити в ядерній катастрофі й продовжити рід людський.

Зіткнувшися з цією реальністю, Кріт змушений частково затопити ковчег «Сакура-мару» й знову повернутися до людей. Так безславно закінчилась його ідея вижити на випадок ядерного безумства на землі.

Лишається підкреслити, що роман Кобо Абе — твір багатоплановий, у якому філософські роздуми про природу людини та державні інститути переплітаються з думками про нинішній тривожний наш світ з найпекучішою проблемою сучасності — запобіганням ядерній катастрофі, збереженням найкращих людських цінностей.

Слід ще додати до всього сказаного, що роман «Сакура-мару» рясніє надзвичайно майстерними сатиричними замальовками японської дійсності.

Народився Кобо Абе в 1924 році. Закінчив медичний факультет Токійського університету. Лікарем, однак, не працював жодного дня: своє покликання він вбачав у літературній творчості. В 1948 році в журналі з’явилось його перше оповідання «Шляховий знак у кінці вулиці». Але молодий письменник став відомим завдяки повісті «Стіна. Злочин Карума», за яку в 1951 році йому було присуджено вищу літературну премію Японії — премію Акутагави.

У 1962 році вийшов роман «Жінка в пісках», за який Кобо Абе був удостоєний премії газети «Іоміурі». В 1964 році було опубліковано роман «Чуже обличчя», а в 1967 році — роман «Спалена карта». Всі ці твори перекладалися й не раз видавалися в багатьох країнах світу.

Кобо Абе широко відомий не тільки як прозаїк, а як і драматург та режисер. Він написав велику кількість п’єс, серед них перекладені в нашій країні — «Фортеця», «Полювання на рабів», «Привиди серед нас». Свої п’єси Кобо Абе ставить у створеній ним театральній «Студії Абе».

Звичайно, бути водночас прозаїком, драматургом та режисером, писати для радіо й телебачення зовсім непросто. Кобо Абе вважає, що саме така багатогранність дозволяє йому краще пізнати синтетичну природу мистецтва. Можливо, тому його романи чимось споріднені з драматичними творами, що письменник повинен, каже Абе, насамперед впливати на почуття, викликати душевний відгук, а вже потім схвилювати й розум.

Оригінальна художня уява Кобо Абе. Таємниця криється в тому, що письменник володіє рідкісним обдарованням перевтілення: він стає то Нікі Дзюмпеєм (роман «Жінка в пісках»), то людиною-маскою (роман «Чуже обличчя»), то агентом, який шукає втікача (роман «Спалена карта»), то людиною-коробкою (роман «Людина-коробка»). Авторові вдається втілити в літературних образах реальні характери з їхньою життєвою достовірністю і природністю. Це, зрозуміло, зовсім не означає, що позиції автора збігаються з ідейними спрямуваннями його героїв. Для того щоб зробити персонажів живими, повнокровними, художникові необхідно пережити їхні відчуття, перейнятися їхніми думками, знайти відгук у людей, які оточують його, і в собі самому.

Популярність Кобо Абе серед читачів, у тому числі в нашій країні, пояснюється не тільки високою майстерністю письменника, а й тим, що він підіймає у своїх романах найгостріші проблеми, які стоять перед людством. Основна ідея його романів — зіткнення людини з ворожим їй суспільством і марність будь-яких спроб втекти від нього, що породжує почуття глибокої безвиході. В буржуазному суспільстві людина — билинка, яка неспроможна визначати свою долю.

«Кожна моя публікація в Радянському Союзі,— каже Кобо Абе,— подія для мене дуже радісна. По-перше, тому що я давній шанувальник російської літератури. Ще в шкільні роки я був захоплений творчістю двох велетнів російської літератури — Гоголя й Достоєвського. Я прочитав майже все, що вони написали, та й не один раз, і вважаю себе їхнім учнем.

Особливо великий вплив справив на мене Гоголь. Переплетення вигадки та реальності, через що реальність постає гранично яскравою та вражаючою, з’явилось у моїх творах завдяки Гоголю, який навчив мене цьому.

По-друге, на моє глибоке переконання, жоден письменник, творчість якого становить певний інтерес, не може не вийти за межі своєї країни. Таким чином, той факт, що мої твори перекладаються в Радянському Союзі, як і в ряді інших країн світу, знаменний для мене, оскільки свідчить про те, що моя творчість привертає