Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— Провалитись мені на цьому місці, коли брешу, — образився Жак. — Я говорив з нею, як з тобою зараз.

Присутні поділилися на тих, які повірили Жаку і тих, що ні:

— Що їй робити в нашому кварталі?

— А як вона тепер виглядає? Кажуть після пластичної операції дуже змінилась?

— Дуже худа і дуже руда, — промовив Жак, задоволений з того, що його слухають, — а очі, як трава на газоні Франсиско.

Хтось висунувся у вікно глянути на траву. Хтось припустив, що це контактні лінзи.

— Я йшов на зміну, по дорозі зазирнув до Франсиско на каву з вершками. — розповідав Жак. — Дивлюсь, сидить вона…

… Вона сиділа на відкритій терасі і пила мінералку з бульбашками. Цього разу у неї було довге руде волосся і бездонні зелені очі. Жак вмостився напроти («Дозволите?»), хоча поруч були усі столики вільні. Вона відповіла ствердно, з акцентом.

— Ви не француженка, міс, — констатував Жак.

Вона дивилась на нього, не моргаючи.

— Хоча ви й розумієте французьку, але у вас англійський акцент. І ваша зовнішність… Ви напевно з Північної Британії чи Шотландії.

— Можна сказати й так. Колись я жила там.

— В Британії найчарівніші жінки у світі. Ви в Парижі у справах, чи відпочиваєте?

— І те, й інше. Я подорожую, — вона усміхнулася.

— Так ви мандрівниця! Я можу показати вам місто. Бульвар Кліші, Собор Паризької Богоматері…

— Ціль моєї подорожі, — почала незнайомка з точнісінько таким акцентом, як і на початку, але цієї миті відносну тишу порушили кілька пострілів.

— Війна? — звела вона брови.

— Ні, що ви, міс, це один дурень так вітається із своїми сусідами. Може вам ще щось замовити?

— Він глухий?

— Хто, він? Дурень? Ні, він художник. Живе в кораблі-мийці, он там, — Жак непевно махнув рукою праворуч.

— Навіщо він це робить?

— Що?

— Стріляє.

— Чорти його знають. — Жак стенув плечами. — Колись я спитав його про це, він сказав, що вільна людина і робитиме все, що йому заманеться. Він іспанець. Іспанці, вони всі такі.

— Мені треба з ним познайомитись, — мовила вона.

— Марна трата часу, міс, він — кразі…

— Як це?

— Крейзі, — Жак винувато усміхнувся. — Здається, так кажуть англійці. Коротше, не сповна розуму. — Жак покрутив пальцем біля скроні.

— Все одно мені треба з ним побалакати. Я люблю мистецтво.

Жак знову стенув плечима.

— Це не малярство, а карикатура. Малює якісь трикутники, кубики, ромбики, а потім каже: «Тут намальовані три жінки». Крейзі. Я вас можу провести до нього. Але потім не кажіть, що я не попереджав. Він не надто гостинний…

— Пабле, — прокричав Жак з порогу, — Я до тебе гостю привів. Міс любить мистецтво і хоче познайомитись з твоєю писаниною. — Гей, Пабле, ти вдома? От бісовий поріг, — вилаявся Жак і потер вдарену ногу.

Посеред кімнати сидів худорлявий чоловік і водив вугіллям по мольберту. Він озирнувся лише на мить і знову відвернувся до картини.

— Ти б намалював мій портрет? — запитала вона.

Він кілька секунд дивився на неї, потім похитав головою і продовжив малювати.

— Чому ні?

— Мій колір рожевий, а твій помаранчевий. Я не малюватиму тебе, — відповів художник.

— Я ж казав, що він крейзі. — втрутився Жак.

— Я б гарно заплатила.

— А я малюю лише те, що мені заманеться.

— Ти вважаєш себе зовсім вільним? Вільним від усього? — запитала вона.

Якийсь час він мовчав.

— Моя свобода — мої картини. Ну і що з того, що кожен в них бачить різне? Я ж бо знаю, що на них. Ось картина три жінки, а, можливо вона тут одна, а то й більше. Я малюю вночі, а сплю вдень. Вітаю друзів вистрілом з револьвера…

— Ти так само легко як і від грошей відмовишся від корабля-мийки і свого імені? — запитала Лі.

Художник вдоволено усміхнувся.

— А від своїх картин?

— Атож.

— А від кольорів?

Пабло мовчав. Лі чекала.

Він заперечно похитав головою. Вона зітхнула.

— Я багато мандрую, але ще не зустріла жодної вільної людини.

— Свобода завжди умовна.

— А потім вона почала танути у повітрі, — розповідав Жак. — Спершу я думав, що це мені привиділося, але вона стала зовсім прозорою і зникла.

Ті, що слухали історію зашуміли.

— Схоже це справді була, Лі…

— Та вигадує він усе.

— Іч, фантазер.

— Хіба не бачиш, перебрав хлопець трішки.

— А ходімо попитаємо Пабло…

Якби котресь із ваших життів минуло в Туманному Альбіоні, ви б навчились цінувати кожен сонячний день. Золоті і срібні краплі падали на охайно підстрижену траву англійських газонів. Взагалі всі англійці люди охайні і пунктуальні.

Контора містера Нека працює з 10-ої до 17-ої мінус двогодинна перерва з 13-ої до 15-ої. Його автомобіль часто буксує у розм’яклій від дощу землі десь посеред фермерського господарства, яке він провідує по дорозі на роботу. Тоді хазяїн залишає авто серед калюжі до вечора і рушає