Читати книгу - "Гра у вoйнушку"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хто така Віра Кекелідзе? Вона домогосподарка. Якщо придивитися, можна помітити, що вона на кілька років молодша за Гурама. І як кожна грузинська жінка — справжня дружина. Дружина, гнучка характером і зазвичай слухняна. Зазвичай, але не завжди. Якою є формула краси Віри Кекелідзе? Відповідь перша — гідність, збережена історичною пам’яттю, друга — врівноваженість, третя — відсутність уваги. Незважаючи на такі якості, у власного чоловіка вона вже в печінках сидить. На думку Гурама Дарчія, головною проблемою грузинських дружин якраз і є збережена історичною пам’яттю гідність. Віра Кекелідзе так, ясна річ, не вважає. Вона впевнена, що чоловік її не розуміє. Фундаментом сім’ї Віри Кекелідзе та Гурама Дарчія є їхній син Гівіко. Коли б не він, ця пара вже давно жила б серед руїн, що залишилися від їхньої сім’ї.
Їхні родичі кажуть, що Гівіко розумніший за власних батьків. Така оцінка робить неабияку приємність батькові. Гівіко полюбляє футбол, малювання і природу. Він справді розумний та слухняний хлопець, однак інколи буває впертим. Не дражниться. Має багато друзів і вважає, що батьки лінуються подарувати йому братика. Гівіко дуже любить свого майбутнього брата. Піддаючись на підмови друзів, він щомісяця вигадує для нього нове ім’я. Гівіко підозрює, що лише він може примирити маму й тата. Тому я називаю його фундаментом сім’ї.
СіоніРайон Сіоні, кодова назва — дачне селище. Щороку тут відпочиває родина Дарчія. У Сіоні дешево, до того ж недалеко від Руставі. Та головне не це. Район Сіоні — місце водночас і для гірського, і для водного відпочинку. Тут є велике штучне озеро — водосховище, електроенергія з якого надходить у столицю. Влітку в Сіоні можна і купатися в озері, і прогулюватися красивими горами та лісами Тіанеті. Тож мати-природа запропонувала родині Дарчія ідеальний відпочинок. До того ж з кожним роком відпочивальників стає дедалі більше. Рік у рік Сіоні є дуже популярним, а для ігор та розваг десятирічного Гівіко тут неабиякий простір. У центрі Сіоні можна розважитись комп’ютерними ігровими автоматами і придбати свіжі, ранкові курячі яйця. Раніше тут була ще й риболовна станція, однак потім її власник збанкрутував. У Сіоні легко відпочивати. Окрім молоді, тут ніхто не викаблучується. Бійки бувають рідко, ще рідше когось можуть поранити. Влітку мало хто помирає — таке трапляється раз на десятиріччя. Мешканці Сіоні випікають хліб, хачапурі та горіхові пироги. Вирощують картоплю, квасолю та заквашують мацоні. Велика рогата худоба тут рідкість, як і в інших гірських регіонах Грузії. Але багато хто тримає свиней. Під час сумнозвісного свинячого грипу місцеві вимагали знищити всіх свиней, окрім своїх. Втім, на свинячий грип так ніхто й не захворів. У Сіоні гарний, здоровий клімат. Вечорами, коли сонце ховається за гори, стає прохолодно. Вночі кожен відпочивальник вдивляється у небо і рахує зірки. Так вони намагаються передбачити погоду на наступний день. Бо коли йде дощ, у Сіоні немає чого робити, і від нудьги народ починає читати. А грузини цього до смерті не люблять робити на відпочинку. Через те, що селище розташоване близько від столиці, тут спостерігається ще одне незвичне явище — в робочі дні у Сіоні стає менше чоловіків. А у п’ятницю–суботу, навантажені їжею й товарами, вони провідують сім’ї, і в такі дні дружини й діти лягають спати раніше. Ви ніде не побачите викинутого лушпиння від соняшникового насіння або вогнищ. У п’ятницю та суботу Сіоні стає схожим на пансіонат для людей похилого віку. А з вечора неділі, коли чоловіки один за одним сідають у машини і прямують до Тбілісі, Сіоні знов наповнюється шумом та гамором: матері виходять потеревенити, діти запалюють вогнища, і перед тим, як лягати спати, усі разом рахують зірки. Чого ще потрібно традиційним, нічим не примітним грузинським родинам?
Коридор сорому8 серпня 2008 року випало на п’ятницю. Гурам Дарчія вийшов з роботи раніше і попрямував до Сіоні. У Грузії розпочалася чергова війна з Росією. Тому до спортивної сторінки в газеті нікому не було діла. Гурам Дарчія встромив до банкомата чорну пластикову картку і зняв усі заощадження із залізного ящика, який ще півгодини тому був вщерть наповнений купюрами. Саме стільки часу йому довелося стояти в черзі для того, щоб зняти гроші. Після цього він зайшов до крамниці, де зустрів колишнього колегу, який жив на Агмашенебелі. Із двома целофановими пакетами, набитими товарами, той крутився довкола обох кас, продовжуючи купувати продукти.
— Я не купляв горох з дев’яносто третього року, — привітався колишній співробітник.
— Я просто тут, у дворі купив два мішки картоплі. Вже подорожчала, — відповів Гурам.
— Є десь цукор? — спитав колишній колега.
— Так, лишалось трохи. Давай, може встигнеш.
Не попрощавшись, колега пішов.
— «Снікерсів» теж купи. Хто його знає, що буде далі, — гукнув йому в спину Гурам.
— Я «Снікерси» з дев’яносто п’ятого не купляв, — відповів той. Гурам подумав, що бачить цього колегу востаннє. Але біля каси вони знову зустрілись.
— Я на Плеханова живу, біля Міністерства оборони. Вони оголосили евакуацію населення, і я перевожу сім’ю до родича.
— Мої у Сіоні. Треба дістатись туди якнайшвидше, — нервував Гурам.
— Ого! То давай, щоб дороги ще не закрили, — встиг сказати колишній колега.
Гурам вів «Опель Вектра», не думаючи про те, що його залізний товариш ще має спустити його донизу, з гір. Дорогою він не нервувався. Він просто не встигав нервуватися. Подумки склав чіткий план евакуації сім’ї. Їх
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра у вoйнушку», після закриття браузера.