Читати книгу - "Джордж і корабель часу"

Тоді, на Землі, йому здавалося, що пробратися на космічний корабель — ого-го яка пригода! Та ще й коли начебто знаєш, чим усе закінчиться. Після старту вони з Бульцманом мали відразу перебрати на себе управління кораблем і вивести його на земну орбіту Облетівши декілька разів навколо рідної планети, вони мали повернутися додому. І навіть якби батьки так розлютилися на нього, що ніколи більше не випустили б його в космос, він би все одно не пошкодував, що спробував політати на справжньому космічному судні.

Але не так сталося, як гадалося. «Артеміда», як виявилося, рухалась у власному ритмі. Схоже, вона дотримувалася заздалегідь визначеного курсу й не реагувала на їхні спроби той курс змінити. Корабель вилетів з атмосфери Землі, наче куля з гармати. Перед ними лиш промайнуло сіре обличчя Місяця, а Земля швидко перетворилася на світлу цятку вдалині — одну серед тисяч.

Тепер вони летіли космосом — повз ілюмінатори раз у раз проминали яскраві вогники зірок. Бульцман хотів було перебрати контроль у свої руки, але панель управління ніяк йому не піддавалася. Двійко мандрівників були такі ж безсилі, як салат у контейнері, що його вони знайшли в спеціальному відсіку корабля. Космічний салат ріс повільно й довго — так само і їм доведеться довго чекати, поки «Артеміда» врешті розкриє їм мету цієї подорожі. Може, вони летять на Марс — туди, куди начебто й мав свого часу прямувати цей корабель? Або на Європу, супутник Юпітера? Ох, довгенько ж їм доведеться летіти... Наразі здавалося, що вони з приголомшливою швидкістю мчать хіба що в темряву.

— Доброго дня, мамо Джорджа! — зарепетував Бульцман у слухавку. — У нас усе супер! Не хвилюйтеся — наше судно оснащене крутими амортизаторами, тому нас точно не розплющить під час сильного прискорення чи гальмування! Якщо це вас хвилювало, то...

Джордж сподівався, що Бульцманове повідомлення загубиться в космосі. Навряд чи його мама саме це хотіла почути. Раптом знову почувся мамин голос — він пролунав гучно і чітко.

— Ерік намагається розвернути ваш корабель, — мовила вона. — Але він каже, що повернетеся ви не так скоро. «Артеміда» летить не на Європу і не на Марс, а...

— Куди? — закричав Джордж. — Куди вона летить?

Шшшш ззззз хрхрхр — захрипіло у слухавці. — Брбрбр шшшшшш сссссс.

— Мамо! — гукнув Джордж. Йому найбільше на світі хотілось опинитися зараз у своїй кімнаті в їхньому звичайнісінькому будинку на звичайнісінькій вулиці, де ніколи нічого не відбувалося, і бути поряд зі своїми сестричками, поки його мама щось готує на кухні, а тато руба в садку дрова для саморобного генератора.

Рідна домівка так виразно постала в його уяві, що хлопцеві здалося, наче він справді там опинився. Джордж уявив собі, як заходить з вулиці додому й чує, як у повітрі пахне маминими улюбленими кексиками з броколі, як у вітальні сестрички будують і руйнують вежі з дерев’яних кубиків, а в саду гупає татова сокира. Дім... Рідний дім, де всі його люблять...

«Бум!» — загримів підсилювач звуку. Мама зникла, а він знов опинився у стерильному космічному просторі, де затхле повітря, дегідратована їжа з пакетика й робот, єдиний його компаньйон. Космічні харчі непогано смакували — особливо «бутерброд з беконом» або «молочний коктейль із шоколадом», — водоочисна станція працювала добре, тож навряд чи в них закінчаться їжа й вода. З роботом теж було цікаво спілкуватися... Та все ж це зовсім не те, що бути вдома з рідними і з найкращою подругою Енні, яка живе по сусідству й завжди готова до нових пригод. От тільки цього разу Джордж вирушив у мандри без неї...

Мама зникла, зв’язок обірвався. Було сподівання на те, що тато Енні, Ерік Белліс — суперкрутий науковець і колишній очільник Космодрому-2, космічного порту поблизу його дому у Фоксбриджі, звідки стартував їхній корабель, — зможе перебрати на себе управління «Артемідою» і повернути їх на Землю. Та й ця надія обірвалася. Вони далі нестримно мчали крізь космос. Але куди саме? Джордж зігнувся над панеллю управління, тримаючи в руці мікрофон. У слухавці далі щось хрипіло, шуміло і свистіло — Джордж не розумів, що могли означати ті звуки.

— Не вішай носа! — Бульцман тицьнув у нього своїм довгим пальцем. — Дивися, що я знайшов!

Джордж глянув на нього затуманеним поглядом.

— Малиновий пудинг! — захихотів робот, помахавши пакетиком Джорджеві перед лицем. — Новий смак! Ще скажи, що ти не радий. Уже час вечеряти, правда?

Найдивніше в їхній подорожі було те, що вони втратили відчуття часу. Годинник Джорджа немовби зупинився. Бульцманова функція відстеження часу почала давати збої, на панелі управління не було жодних позначок, за сходом і заходом Сонця теж більше не можна було орієнтуватися.

Вони спали, скільки їм заманеться, і прокидалися, коли хотіли. Якщо Джорджа хилило на сон, він залазив у досить зручну капсулу для сну, а Бульцман сидів собі тим часом і відпочивав, а коли треба було підзарядитися, то підмикався до запасу сонячної енергії на кораблі. Решту часу вони балакали — Бульцман ретельно занотовував, що означає бути гуманоїдом, а не роботом. За якийсь час Джордж помітив, що Бульцман копіює його жести! Дуже дивне відчуття — наче бачиш себе у якомусь робо-дзеркалі.

Так минав день за днем — принаймні Джордж так собі припускав. Він не знав, скільки часу минуло, поки в салоні корабля знову не озвався знайомий голос із рідної планети.

— Джордже! — закричав голос. — Джордже!

То була його найліпша подруга Енні. Побувавши на Європі, крижаному супутнику Юпітера, і поборовши там найбільшого на світі лиходія Аліота Мерака, Джордж та Енні повернулися на Землю — якраз вчасно, аби врятувати дітлахів, які не могли вибратися з «Артеміди», що стояла на стартовому майданчику. Мерак мав підступний план: відібрати найрозумніших дітей на планеті й послати їх у таємну космічну місію для віднайдення життя у Сонячній системі. Та Джордж із Енні вчасно втрутилися і врятували їх,