Читати книгу - "Релігія і політика в Америці: підйом християнських євангелістів та їхній вплив"

Задля того, щоб зрозуміти цю динаміку демократичного західного світу, що постійно змінюється, необхідно ввести в мусульманських університетах програми з вивчення Америки та Європи як на початкових курсах, так і в аспірантурі. Ці програми допоможуть наступним поколінням зрозуміти як влаштований Захід. А завдяки цьому вони зможуть вести справи із Заходом, володіючи необхідними знаннями й довірою, тобто без відчуття безпомічності, яке штовхає їх до екстремістів, що проповідують насилля й ненависть.

Сотні університетів на Заході мають програми з вивчення ісламу, мусульманського суспільства та мусульманського регіону. Окрім цих програм ще є багаті бібліотеки, експерти, вчені й дипломати. Головні університети в США, Канаді, Європі та в Австралії пишаються своїми студентськими та докторськими програмами з досліджень ісламу та мусульманського світу. Вони мають добре забезпечені катедри та інститути, в яких зібрані найкращі експерти, що мають усе необхідне для заняття наукою. На жаль, ситуація в мусульманському світі цілком протилежна. Чудових програм з вивчення Америки, Європи, християнства та сучасної західної цивілізації в мусульманському світі майже немає. Так само й нема науково-дослідних інститутів, зосереджених на США і Заходові. В мусульманському світі відсутня традиція послідовного наукового вивчення Заходу в контексті своїх проблем та інтересів. Через нестачу інтелектуальних даних наші політики не здатні заволодівати увагою західного суспільства й вести з ним конструктивний та постійний діалог у динамічному й мінливому світі. Між Заходом та мусульманським світом є глибока прірва. І це є основною причиною сталої західної політики, яка є згубною для інтересів мусульманського світу й призводить до утвердження або пораженської ментальності, або войовничості.

Відповідальність тепер лежить на учителях мусульманського світу. Давно пора мусульманським університетам ввести програми вивчення Америки і Заходу й почати розвивати дослідження в цьому напрямі задля випуску експертів та літератури, що сприятиме залученню Заходу до конструктивного діалогу, здатного врешті-решт побудувати мости взаєморозуміння між мусульманським світом та Заходом. Це дозволить їм обом визначити спільні довготривалі інтереси та спонукатиме свідомо робити цей світ кращим, заснованим на повазі народів, інтересів та гідності один одного.

Нічого дивного в тому, що чимало мусульманських університетів у відповідь на цю пропозицію скажуть, що не здатні наразі ввести програми з вивчення Америки, Європи і Заходу через брак фахівців у таких царинах. І тому не матимуть палкого бажання створювати катерди чи інститути з відповідними навчальними програмами. Це обмеження є об’єктивним і викликає очевидне бажання не робити ніяких змін. Але, оскільки ситуація все ускладняється з кожним днем, вкрай необхідно починати вводити програми західних досліджень. Буде прикро, якщо брак знавців стане виправданням для бездіяльності, яка призведе до занедбання справи західних досліджень. Варто починати вже зараз.

Проблема браку фахівців, із якою зіткнулися мусульманські університети намагаючись проводити західні дослідження, є чимось схожою на таку ж проблему для американських університетів, коли ті намагалися ввести програми з публічної політики. Гарвардський та Принстонський університети мають добре організовані програми з публічної політики, що викладаються в Школі Кеннеді та у Школі Вудро Вільсона відповідно. Самі по собі обидві ці школи є самостійними організаціями. Окрім того, Університет Каліфорнії в Берклі та Університет Чікаґо також мають добрі програми з публічної політики. Усі вони пропонують програми для здобуття наукового ступеня, однак у Стенфорді програма з публічної політики відсутня. Головна проблема при введенні відповідної програми полягає в тому, що це міждисциплінарна програма й вимагає поєднання в одному факультеті різних спеціальностей, на якому читатимуть курси і проводитимуть дослідження в логічно взаємопов’язаний спосіб. У Стенфорді немає центру, департаменту чи інституту, в якому був би власний факультет, на якому б викладалась публічна політика. Проте в листопаді 2006 університетський Комітет з аспірантури затвердив програми викладання публічної політики для двох ступенів магістра. Із цього приводу видання «Стенфорд Дейлі» відзначило:

«На відміну від Гарварда, Принстона та Університету Чікаґо в Берклі, Стенфорд не пропонує створення окремої школи чи департаменту з публічної політики. Як студентська, так і аспірантська навчальні програми залежатимуть від факультетів інших департаментів, як от політичних наук та економіки».

Замість того, щоб відкласти надовго ідею викладання американознавства та європознавства через брак фахівців, необхідних для організації відповідних департаментів, університети мусульманського світу також могли б розпочати зі студентського рівня, використовуючи модель Стенфорду. Наразі університети мусульманського світу викладають для студентів курси про Захід на різних департаментах: політичних наук, історії, економіки. Викладачів з різних департаментів, що викладають ці курси, можна попросити підготувати початкову чи поглиблену програму з вивчення Америки і Європи для студентів. Початкова програма має бути доступною для більш широкого кола студентів, що вивчають мистецтво, гуманітарні та соціяльні науки, й викладати її мають викладачі з відповідних департаментів (історії, політичних наук, економіки, масових комунікацій та ін.). Такий підхід не ідеальний, він має свої вади, проте якщо така програма початкова чи поглиблена буде прийнята, то це матиме свій власний розвиток, якість викладання з часом поліпшиться й саму програму можна буде вдосконалити. Із набуттям досвіду, ці програми в майбутньому можуть бути покращені або розширені. Після впровадження в університетах цих програм для студентів, будуть сформовані нові вимоги щодо кваліфікації професіоналів у цих галузях і все більше молодих людей будуть обирати навчання у них. Варто сподіватися, враховуючи необхідність цієї проблеми, що пропозиція буде серйозно розглянута вищими навчальними закладами мусульманського світу.

Усвідомлюючи важливість розвитку наукового пізнання Заходу, я вивчав сучасний стан справ у Америці. Наслідком цього стала публікація книжки «Хрест і півмісяць: походження американського євангелізму та майбутнє мусульман» (Muhammad Arif Zakaullah. The Cross and the Crescent: The Rise of the American Evangelicalism and the Future of Muslims”, 2004). Ця книга (2006) значною мірою спирається на окремі розділи з «Хреста і півмісяця».

Я був би невдячним, якби не висловив подяку за допомогу тим людям, що мали наснагу проводити дослідження, які уможливили написання цієї книжки. Першим і головним з них є доктор Мохсен Салех, генеральний менеджер центру аль-Зайтуна, котрий запропонував опублікувати цю книжку як англійською мовою, так і в арабському перекладі. Я також вдячний тим неназваним людям, які прочитавши рукопис, запропонували декілька корисних порад задля його покращення. Я також зобов’язаний Дослідному Центру Міжнародного Ісламського Університету Малайзії, що видав мені грант, який надав доступ до необхідних для цієї складної роботи джерел. В університеті я мав неймовірну підтримку й сприяння від професора, доктора