read-books.club » Фантастика » У сріблястій місячній імлі 📚 - Українською

Читати книгу - "У сріблястій місячній імлі"

202
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У сріблястій місячній імлі" автора Рей Бредбері. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 68
Перейти на сторінку:
потенціал? Чи зуміє воно використати науку на своє благо? Чи не надто наївні інколи вчені, вважаючи, що без їхньої згоди вояччина не зможе скористатися їхніми науковими відкриттями? Ці запитання неодмінно виникають у читача після прочитання повісті “Непримітний містер Макгайн” Карла Гайнца Тушеля.

Яку мораль несе людство в космос? Чи виросло воно для розуміння високої місії посланців Землі? Чи не потраплять на далекі планети індивідууми з викривленою психікою й агресивними намірами? Про це замислюєшся, читаючи оповідання Рея Бредбері і Вільяма Тенна.

Важко з остаточною переконаністю сказати, чого більше в цих творах: теперішнього чи майбутнього? Адже в них ідеться про актуальні, майже календарно точні, пекучі проблеми, вкрай важливі для нашого сьогодення і ще важливіші для майбутнього планети, людства. Проблеми, вирішення яких так багато важить для долі всього світу.

Автори цієї книжки — добре знані в нашій країні зарубіжні письменники-фантасти. Віриться, що зустріч з їхніми цікавими й актуальними творами пробудить у читача багато серйозних думок про його обов’язок у боротьбі проти війни, боротьбі за мир для всіх і кожного з нас.

А це для літератури найголовніше — будити думки про призначення людини на Землі, про її священний обов’язок, бо саме для цього вона й існує.

МИХАЙЛО СЛАБОШПИЦЬКИЙ

Рей Бредбері

У СРІБЛЯСТІЙ МІСЯЧНІЙ ІМЛІ

Коли вони просто з ракети ступнули в нічну пітьму, то в першу мить так змерзли, що Спендер одразу почав збирати марсіянське хмиззя для вогнища. Він і словом не прохопився про те, щоб відсвяткувати радісну подію, лише розклав багаття і прикипів поглядом до вогню.

Потім у пір’ї рожевого полиску, що забарвило рідке повітря над висохлим марсіянським морем, глянув через плече на ракету, яка пронесла їх усіх — капітана Уїльдера, Черока, Гетевея, Сема Паркхілла, його самого — крізь чорні німі зоряні простори у цей мертвий марево-світ.

Джеф Спендер дивився па своїх товаришів і чекав, коли почнеться гармидер: зараз здіймуть галас, стрибатимуть і горлатимуть… Тільки-но мине заціпеніння від приголомшливої думки, що вони перші люди на Марсі. Хоча жоден із них уголос цього не казав, проте багато хто в душі сподівався, що їхні попередники сюди не долетіли і пальма першості належатиме цій, Четвертій, експедиції. Звісно, вони нікому не бажали зла, а втім, мріяли про славу і бучні почесті, доки їхні легені призвичаювалися до розрідженої атмосфери, від якої в голові немов хміль бродив, якщо рухатися надто швидко.

Гібз підійшов до багаття і запитав:

— Навіщо хмиз, маємо ж на кораблі хімічне пальне?

— Дарма, — навіть не підвів голови Спендер.

Негоже у перші відвідини Марса зчиняти шарварок, тягти в корабля таку недоречну тут піч. Справжнісіньке привізне блюзнірство. Ще встигнуть, ще буде час жбурляти бляшанки з-під згущеного молока в горді марсіянські канали, шерхло тертимуться пожмаканими сторінками “Нью-Йорк таймс” об срібно-сіре дно порожнього марсіянського моря, а бананове лушпиння і масні обгортки валятимуться серед прекрасних зубчастих руїн марсіянських поселень. Усе попереду. Його аж пересмикнуло від такої думки.

Спендер годував вогонь з рук із таким відчуттям, ніби приносив жертву мертвому титану. Адже вони сіли на велетенський могильник. Тут загинула цивілізація. Звичайнісінька порядність вимагала, щоб у першу ніч вони поводилися пристойно.

— Не до смаку мені таке святкування, — повернувся Гібз до капітана Уїльдера. — Як на мене, сер, треба влаштувати вечірку: роздати людям м’яса та джину і трохи розігріти кров.

Капітан дивився на мертве місто, яке розкинулося за милю від них.

— Ми всі потомилися, — сказав він відчужено, немов не міг відвести погляду від міста і геть забув про свою команду. — Краще завтра ввечері. На сьогодні досить і того, що ми щасливо подолали міжзоряний простір, жодного разу не зіткнулися з метеоритом і не втратили нікого з екіпажу.

Космонавти нудьгували, знічев’я тинялися біля ракети. Їх було дванадцятеро. Спендер уважно стежив за ними. Люди були незадоволені. Ризикуючи життям, вони зробили велику справу, тож тепер їм кортіло напитися, горлати пісень і зчинити стрілянину, аби всі знали, які вони хвацькі хлопці: прорубали дірку в космосі і домчали ракетою аж на Марс!

Але ніхто не галасував.

Капітан тихо віддав наказ. Один з космонавтів збігав у ракету і приніс консерви, які роздали без зайвого шуму. Мало-помалу розговорилися. Капітан сів і стисло розказав про хід всієї мандрівки. Вони й самі те добре знали, але слухали з насолодою: приємно ще раз почути, що справу зроблено, головне — позаду. Про зворотну подорож говорити не хотілося. Хтось був заїкнувся про це, але йому порадили припнути язика. В подвійному місячному сяйві мигтіли ложки.

У небі зблиснув віхоть сліпучого полум’я, і відразу ж біля табору сіла допоміжна ракета. Спендер дивився, як одчиняється люк і виходить Гетевей — лікар і геолог. Кожний учасник експедиції мав дві професії, доводилося заощаджувати місце на кораблі. Гетевей неквапно попрямував до капітана.

— Ну що? — спитав капітан Уїльдер.

Гетевей поглянув на місто, що тьмяно мерехтіло в зоряному сяйві. Потім ковтнув слину і перевів погляд на Уїльдера.

— Он те місто мертве, капітане, мертве вже багато тисяч років. Так само, як ще три у горах. Але в п’ятому, за дві тисячі миль звідси…

— Кажіть.

— Ще минулого тижня там жили люди. Спендер підхопився на ноги.

— Марсіяни, — додав Гетевей.

— Де ж вони тепер?

— Померли, — сказав Гетевей. — Я зайшов до одного будинку. Гадав, він, як і інші будинки в решті міст, залишений ще в сиву давнину. Боже праведний, там були покійники! Ніби я ступив у купу зруділого листя! Немов струхлі стебла і клапті горілого паперу — все, що від них зосталося. До речі, марсіяни померли днів десять тому.

— А решта міст? Ви їх оглядали? Є там хтось живий?

— Нікого. Я потім іще не одне перевірив. Чотири з п’яти покинуті ще бозна-коли. Навіть не уявляю, де поділися їхні мешканці. Але в кожному п’ятому — одне й те саме. Трупи. Тисячі тіл.

— Від чого вони померли?

— Ви не повірите.

— Що їх убило?

— Вітрянка, — коротко відповів Гетевей.

— Не може бути!

— На жаль, так. Я зробив аналізи. Вітряна віспа. Її дія на марсіянський організм протилежна дії на організм землян. Думаю, вся справа в обміні речовин. Вони звугліли, мов головешки на згарищі, всохли, перетворилися на хрусткі пластівці. Але це, безперечно, вітрянка. Отже, і каштан Йорк, і капітан Уїльямс, і капітан Блек — усі три експедиції досягли Марса. Що з ними сталося — лише богові відомо. Але ми, принаймні, напевне знаємо, що вони ненавмисне зробили з марсіянами.

— Жодних ознак

1 2 3 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У сріблястій місячній імлі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «У сріблястій місячній імлі» жанру - Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "У сріблястій місячній імлі"