Читати книгу - "Трагедії"

Оросились жертовною кров'ю

Вівтарі всіх богів, та ніщо не змогло

Вгамувати, притишити болю.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

З палацу виходить служниця.

А втім, служницю бачу - з дому, плачучи,

Виходить онде... І яку ж то вість несе?..

Тужити, коли туга є в господарів, -

140] Служниці личить. Але ж треба знати нам,

Чи ще жива владарка, чи померла вже.

СЛУЖНИЦЯ

Вважай живою водночас і - мертвою...

ПРОВІДНИК ХОРУ

А як то можна вмерти й... сонце бачити?

СЛУЖНИЦЯ

Вже никне, бідна, душу видихаючи.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Таку жону втрачає нині муж такий!..

СЛУЖНИ ЦЯ

Лише перестраждавши, зрозуміє це.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Й надія на рятунок не заблисне їй?

СЛУЖНИЦЯ

Та ні. Гнітить нещасну день рокований.

ПРОВІДНИК ХОРУ

І все вже, як годиться, приготовлено?

СЛУЖНИЦЯ

150] Всі вбори, аби муж міг схоронить її.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Вмираючи, хай знає, що з усіх жінок

Вона - найкраща в світі, найдостойніша.

СЛУЖНИЦЯ

Ще б пак! У цьому годі сумніватися. [28]

Хоч як силкуйся, все ж не дорівняєш їй:

Чи ж не найкраще це любові свідчення,

Коли заради мужа йде на смерть жона?

Все місто про це знає. Але дома як

Поводилась, послухай - подивуєшся.

Як лиш відчула, що останній день настав,

160] То біле тіло річковою хвилею

Омила. Потім одяг із кедрової

Дістала скрині; зодяглась, прикрасилась,

І так благала, ставши перед вогнищем:

«Богине-опікунко, я під землю йду,

Й молю тебе, припавши до колін твоїх, -

Над сиротами зглянься: дай же синові

Дружину милу; доньці - мужа доброго.

Хай долі не повторять материнської -

Не передчасно, а в глибокій старості

170] Під рідним небом вік хай щедро виповнять».

Усі по черзі обійшла жертовники

В Адметовій оселі; поклонялась їм,

Вінчала миртом. Не лила ні сліз тоді,

Ані не нарікала. Й, хоч на смерть ішла,

Від того її врода не пригаснула.

А вбігши в спальню, ниць на ложе кинулась,

Тоді лиш заридала, примовляючи:

«Прощай, о ложе, де дівочий пояс свій

Я розв'язала, щоб оддатись мужеві,

180] За кого нині гину! Не клену тебе:

Одну мене ти губиш. Щоб не зрадити

Обох вас, - умираю. Буде інша тут,

Од мене не вірніша, та щасливіша».

Припавши на коліна, обціловує

Те ложе і зливає сліз потоками.

Коли плачем, нарешті, наситилася,

Встає з постелі. Опустивши голову,

Із спальні йде. Та раптом повертається,

І падає на ложе, й так - не раз, не два...

190] Тим часом дітки, за поділ хапаючись,

Ридають. їх по черзі до грудей вона,

Готова вмерти, горне, приголублює.

Ридала й вся прислуга, співчуваючи

Своїй владарці. А вона до кожного

Правицю простягає. З найубогішим

Прощається й сердечний чує відгомін.

Таке-то горе у гнізді Адметовім...

Померши - прахом став би; врятувавшися -

Довіку з невитравним болем житиме.

ПРОВІДНИК ХОРУ

200] В біді й Адмет, напевно, побивається -

Таку дружину доведеться втратити... [29]

СЛУЖНИЦЯ

Авжеж. її з обіймів не пускаючи,

Лишитись молить і шукає виходу

З безвиході. Алкеста - никне, тане вся,

Вмліваючи - ледь чутний на руках тягар -

Усе ж, дарма що ледве-ледве дихає,

До світла пнеться: ще б хоч раз поглянути

На небо - вже ж ніколи не всміхнеться їй

Промінням ясносяйним любий сонця круг.

210] Піду вже сповістити, хто прийшов сюди.

Не всі ж настільки щирі до господарів,

Щоб ті в біді великій були раді їм.

А ти - прихильник давній владарів моїх.

(Відходить.)

СТАСИМ ПЕРШИЙ

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Строфа

З тієї скрути, Зевсе, як їм вирватись

І хитрий вузол розв'язать?

Як їм долю обійти?..

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Вигляне хтось? Чи пора прийшла

В чорне вдягтись і волосся жмут

Зрізати в знак жалоби?

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

220] Друзі! Ясна річ. І все ж...

Богів благаймо, адже в них -

Незрівнянна сила.

ХОР

О Пеане, зласкавсь!

Адмета в горі порятуй, володарю,

Зарадь йому, зарадь же; як давніше

Був рятунком, так і нині,

Зцілителю наш, проти смерті стань

І приборкай убивцю - Аїда!

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Антистрофа

Гай-гай!..

Ферета сину, як тобі

230] Без жони такої жить?.. [30]

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Як до заліза не вдатись тут?

Як у петлі не повиснути

Після такої втрати?

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Не лишень жону - вірну подругу,

Душі найвищу радість, ти

Мертвою побачиш.

ХОР

Он ідуть! Он ідуть!..

Дружина й муж виходять із палат своїх.

Ридай, ферейська земле, сліз не стримуй,

240] Бо ж найгідніша

З жінок, занепавши, знесилівши,

В попідземний Аїд нині сходить.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

З палацу виходять Адмет і Алкеста у супроводі дітей.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Не погоджусь ніколи, що в шлюбнім житті

Більше втіх, аніж болю. Минуле не дасть

Помилитись. Та й нині ось бачу печаль

Владаря: незрівнянну дружину свою

Коли втратить, то змушений буде в журбі

Коротати життя, а не жити.

АЛКЕСТА

Строфа І

Сонячне сяйво, окрасо дня,

250] Й ви, кругобіжні хмари,

Що в яснім ефірі!..

АДМЕТ

Обох нас бачить сонце, опечалених

Близькою смертю, хоч богам годили ми.

АЛКЕСТА

Антистрофа І

Земле і крівле житла мого,

Спальне моя дівоча

Отчого Іолка!.. [31]

АДМЕТ

Кріпися, безталанна... Не лишай мене...

Молись усемогутнім - може, зглянуться.

АЛКЕСТА

Строфа II

Двовесловий на мене он човен жде...

260] Й провідник умерлих,

Жердину в руки вже взяв Харон,

Чого чекаєш? - квапить.

Сідай! Годі баритись!

Підганяє, гнівний, мене в дорогу.

АДМЕТ

Гай-гай! Про невеселу нагадала ти

Дорогу!.. 0] бездольна! Горе! Горе нам!..

АЛКЕСТА

Антистрофа II

Чи не бачиш? Він тут, він жене мене

У в оселю мертвих...

Он гнівом очі блищать з-під брів -

270] Це смерті бог крилатий.

Пусти! Що ти задумав?..

На яку ж то я стежку ступаю, бідна!..

АДМЕТ

Сумну для друзів, але найпечальнішу -

Для мене й діток; ця журба й на них тяжить.

ЕПОД

АЛКЕСТА

Залиште мене, залиште!..

Ноги слабнуть... Покладіть...

Близько Аїд жахний - темної ночі мла

Вповзає в вічі...

Вже вовік, дітки мої,

280] Матері вже вовік

Не бачить вам... Світло дня

Милим для вас хай буде!..

АДМЕТ

О як важко це слово вразило мій слух!

Легше вмерти було б, ніж почуть таке.

Не відходь, не лишай мене, ради богів, [32]

РаДи діток - не звалюй сирітства на них!..

Стань на ноги, кріпись!

Лиш помреш - то і я з цього світу піду,

Бо, живі ми чи мертві, - належим тобі,

290] Нам любов твоя - наче