Читати книгу - "Міфи Давньої Греції"

Існували численні розповіді про героїв («герос» — грецьке слово): напівбогів-напівлюдей, здебільшого синів безсмертних богів і смертних жінок.

Тих людей, що робили багато доброго, були дуже розумні, сильні, хоробрі, після смерті називали героями, і на місцях їхнього поховання їм віддавали шану, а інколи будували храми. Такими героями були Геракл, Персей, Тесей, аргонавти — про них ви прочитаєте в цій книжці.

Багато міфів розповідали про родоначальників різних знатних родів, з їхніми міфічними, напівміфічними чи й історичними предками. Знатні люди хотіли мати своїх родоначальників серед богів чи принаймні серед уславлених подвигами героїв. Розповідається, наприклад, що Тантал був сином Зевса і німфи Плуто, а в Тантала був син Пелоп (звідси назва південної частини Греції — Пелопоннес, тобто острів Пелопа); серед численних дітей Пелопа і Гіпподамії був Атрей, родоначальник Атрідів — Агамемнона і Менелая, а дітьми Агамемнона й Клітемнестри були Електра, Іфігенія і Оресг. Від Оресга й Герміони виводили свій рід владарі Аргоса і Спарти.

Дуже цікаві міфи, що їх переказали давньогрецький поет Гесіод і римський поет Овідій, про «віки», тобто періоди історії людства. За цими переказами, в історії людства послідовно заступали один одного п’ять великих «віків»: «золотий», коли люди жили щасливо, без турбот і без воєн; «срібний» — також досить щасливий для людей, які, проте, не шанували богів і були знищені; «бронзовий», коли люди впали на землю, мов достигле насіння з ясенів, уже озброєні бронзовою зброєю, якою воювали одне з одним; ще один «бронзовий вік», коли відбулися похід аргонавтів по золоте руно, війна нащадків Едіпа за владу в Фівах, війна ахейців з троянцями, про яку розповідається в «Іліаді», і, нарешті, останній «вік» — «залізний», за якого люди несправедливі й жорстокі, невпинно воюють між собою — це сучасний період історії для давньогрецьких і римських поетів.

Уже з першим «бронзовим віком» пов’язані власне історичні події. Можна вважати, що в «Іліаді» йдеться про справжні історичні події і про людей, які колись існували, хоч усі ті події та люди прикрашені фантазією геніального автора поеми. Автором «Іліади» й «Одіссеї» називали Гомера, хоча про нього вже тоді, коли вперше були записані поеми, нічого вірогідного не було відомо. Отже, участь богів у сутичках ахейських і троянських вождів — вигадана. Проте історичне існування таких людей, як Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Пріам, Гектор — цілком можливе.

Греки, так само, як і інші давні народи, вважали різні лиха, що їх зазнавали люди — нещасливі випадки, хвороби, смерть, — за кару богів, розгніваних якимись поганими вчинками людей. Вони вірили, що боги з висоти своєї величі стежать за людьми й оцінюють їхню поведінку, відповідно винагороджуючи або караючи смертних. Найвищою нагородою з боку богів було надання людям безсмертя. Що ж до кар, то їх було безліч. У цій книжці ви прочитаєте про те, як боги покарали Тантала, Ніобу, Данаїд (дочок Даная), Ерісіхтона, тірренських розбійників і навіть добродійника людей титана Прометея.

В багатьох міфах ідеться про різні фантастичні явища, про чудеса, а серед різних чудес дуже часто розповідається про неймовірні перетворення. Таке, наприклад, чудо із «золотим дотиком» фрігійського царя Мідаса (а сам він— історична особа!) Часто самі боги або якісь «надприродні» сили перетворюють людей на тварин, на рослини, камені чи інші речі. Скажімо, в міфі про Деметру і Персефону хлопці Аскалаб та Аскалаф перетворюються на ящірку і сову. Смертельно поранений вепром Адоніс стає червоною квіткою — горицвітом. Самозакоханий Нарцісс (чи правильніше Наркісс) також перетворюється на гарну квітку. Дафна, рятуючись від переслідування Аполлона, стає вічнозеленим деревом — лавром. Ніоба після загибелі своїх дітей, забитих Аполлоном та Артемідою, обертається в скелю.

Як виняток, у міфах трапляються і перетворення неживих речей на живих людей: наприклад, оживлення статуї, яку вирізьбив Пігмаліон, або створення Пандори, що мала стати жінкою Прометеєвого брата Епіметея і принести людям різні нещастя.

Часто в міфах діють фантастичні істоти — чудовиська. Так фантазія давніх греків створила кентаврів — напівлюдей-напівконей, Мінотавра — потвору з головою бугая і тулубом людини, грізних Горгон із гадюками замість волосся, семиголову лернейську гідру в міфі про Геракла, триголового пса Кербера, що охороняє підземне царство Аїда-Плутона, тощо.

У міфах часто розповідається про перетворення на зірки та сузір’я. Назви майже всіх сузір’їв так чи інакше пов’язуються з давньогрецькими міфами. Сузір’я Андромеди викликає в нашій пам’яті міф про Персея, а сам Персей також є серед сузір’їв, як і батьки Андромеди — Кефей (або Цефей) і Кассіепейя (Кассіопея); Пегас — це той крилатий кінь, на якому герой Беллерофонт вирядився проти Хімери; Велика Ведмедиця — німфа Каллісто (мати Аркада, родоначальника аркадян), Мала Ведмедиця — німфа Кіносура; Овен — той баран, на якому Фрікс і Гелла летіли до Колхіди; Геракл також перетворився на сузір’я (Геркулес); Оріон — мисливець, що був супутником Артеміди; Лев — той, якого в Немеї переміг Геракл; Ліра — це кіфара Орфея тощо. Навіть планети сонячної системи своїми назвами пов’язані з міфами: римський Меркурій — це грецький Гермес, Венера — це Афродіта, Марс — Арес (чи Арей),

Юпітер — Зевс, Сатурн — Кронос, батько Зевса.

Досить багато існувало міфів про олюднені гори, річки, моря. В кожному природному явищі давні греки вбачали «надприродну» силу, втілену в образі, подібному до людського. Скажімо, вони уявляли Океан як велику ріку, що оперізує весь суходіл, і водночас як бога.

У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих часів мрії людства: приборкання сил природи (подвиги Геракла та інших героїв), освоєння далеких земель і морів (подорожі аргонавтів і Одіссея), опанування повітряного простору (Дедал та Ікар), перемога над усіма хворобами і навіть смертю (міф про божественного лікаря Асклепія).

Багато поколінь письменників і художників брали і досі беруть образи для своїх творів із грецької міфології. Візьмімо, наприклад, образ титана Прометея. Ним надихались і античні автори (до нас дійшла драма Есхіла «Прикутий Прометей»), і письменники пізніших часів: Кальдерон, Вольтер, Шеллі, Гете, Байрон, Рилєєв. Згадаймо такі твори української літератури: поему «Кавказ» Тараса Шевченка, драму «Іфігенія в Тавриді» Лесі Українки, поему «Прометей» Андрія Малишка.

Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури. Це підкреслив свого часу Фрідріх Енгельс, який у своїй «Діалектиці природи» писав про досягнення «того маленького народу, універсальна обдарованість і діяльність якого забезпечили йому в історії розвитку людства місце, що на