Читати книгу - "Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк"

захопленням появою нового терену духовних явищ, терену безлюдного й нічийого, де дотепер гуляли лише безвідповідальний жарт, каламбур і нонсенс» (див.: «Фердидурке», «Скамандер», 1938, т. 96–98). Не інакше відбувається і в тих випадках, коли автор «Цинамонових крамниць» мусить запропонувати читачеві оцінку твору, який його самого переконує менше. Трапляється, що тоді він стає не тільки суворим, а й саркастичним; а всі його висловлювання набувають більше публіцистичного, ніж есеїстичного характеру (як відбувається, скажімо, коли він пише про Кунцевичеву, Налковську, Брезу чи Ґомбровича). Не поталанило з ним авторці роману «Дженні стає акторкою», аналіз якого письменник розпочав словами: «Пані Йо ван Аммерс-Кюллер характеризує дивовижна відвага фразування» (див.: «Роман Йо ван Аммерс-Кюллер», «Літературні Відомості», 1937, № 26).

Загалом, ми не знаємо, яким було ставлення автора до самого себе в ролі критика. Вказівкою для інтерпретатора могло би стати будь-яке перевидання «рецензії», здійснене ним самим за життя, тобто підкріплене його власним рішенням, згодою на повторну публікацію. Однак про щось подібне нам нічого не відомо. А всі перевидання здійснено вже у повоєнні роки.

Ми також не знаємо, чи сам Шульц коли-небудь мав би замір об’єднати зібрані тут тексти в одному виданні. Тому і система, і принцип, за якими упорядковано зібраний у цій книзі матеріал, як і її назва належать редколегії. Отож, систематизація і назва видання є умовними і, водночас, робочими. Спосіб визначення почерговості, в якій тексти представлені у збірці, надалі залишається відкритим і дискусійним питанням. Тому в цьому, як і в аналогічних випадках, існує щонайменше кілька можливостей вирішення подібних дилем, з якими стикається упорядник антологій. Працюючи з твором живої людини, — з рухомою, мінливою матерією мистецтва, яка дуже складно (якщо й узагалі) надається до емблематичних вимог систематизації, — ми неодноразово зустрічаємося з необхідністю відповіді на питання про місце саме цього твору — як у його фрагментарному, так і в цілісному вимірі. Що з дрібніших, різноманітніших частинок він побудований, то складніше відповісти на це питання. Щоб це стало можливим, дуже часто треба виконати найпростіші речі. Саме це було здійснено під час підготовки цієї збірки. Це те, що належить до категорії процедур, які на вищівському жаргоні зазвичай називають «фундаментальними дослідженнями», якими, зокрема, є видання раніше розпорошених матеріалів. У презентованій збірці було застосовано відносно просте правило. На початку розміщено висловлювання Шульца про його власну писемну й образотворчу творчість, які мають суто автокоментаторський характер (сюди також входить уже згадуваний есей «Мітологізація дійсності»), далі розміщено блок текстів про літературні твори інших письменників (у тому числі «Післямова» до польського перекладу «Процесу» Франца Кафки та нарис, присвячений «Фердидурке») й кілька коментарів про образотворчі праці інших мистців. Як правило, в кожному з «підрозділів» застосовано хронологічний критерій, хоча іноді його чітке застосування було проблематичним. Саме тому цей принцип було двічі порушено: в одному блоці було розміщено три тексти, в яких Шульц звертається до «Чужоземки» Марії Кунцевичевої, а також уже згадані «Три нариси про Пілсудського», які перед тим були вже публіковані як свого роду цілісність.

Антологію завершує коротка, неповна примітка, написана Шульцом від руки, знайдена між картками однієї з його лектур. Це була книжка з польським перекладом «Філософії і мистецтва» Іполита Тена, в якій, — як свідчить Мар’ян Яхимович, власник цього примірника праці Тена, — вона лежала понад п’ятдесят років; написана була 1911 року. Можливо, має рацію Войцех Хмужинський, вважаючи, що ця примітка була написана після 1930 року. Як було насправді, ми, радше за все, вже не дізнаємося. Якщо не брати до уваги «Месію», таємничу, втрачену повість, про яку нам мало що відомо, то цю примітку слід розглядати як найбільш фрагментарний з існуючих творів письменника і водночас як своєрідний постскриптум не тільки до цієї збірки, а й до повної (читати: відомої нам сьогодні) спадщини Шульца. У такому дусі прочитав і прокоментував її Єжи Яжембський. Він запитував: «Чи ж навіть у цих кількох коментарях, які супроводжують лектуру, знову віднайдемо «всього» Шульца, його плутанину концепцій і нечіткий клубок ідей, і знову — тугу за світом, який не завдавав би митцеві болю?».

І відповідав: «Мабуть, це близьке до істини: такі письменники, як Шульц, завжди творять один суцільний Твір, ніколи й ніде не звільняючись від його імперативів» (див. коментар у кн.: «Каталог-щоденник виставки «Бруно Шульц. Ad memoriam» у Музеї літератури ім. Адама Міцкевича у Варшаві», за редакцією Войцеха Хмужинського, Варшава, 1995, с. 151). Погоджуючись з автором цитованих слів, можна сподіватися, що «літературно-критичні нариси», які містить ця збірка, не лише доповнюють і підтверджують те, що нам про цей Твір відомо, а й, взаємно висвітлюючись, відкривають певні дотепер непомічені його вартості.

Кілька слів необхідно сказати про назву книжки. Запропонована нами назва звучить найбільш загально і найменш ризиковано. Ця назва шанує «надійний» характер Шульцової критики, одночасно уникаючи однозначного термінологічного штампування його висловлювань, які часто виходять за рамки типових рецензій. До деяких «нарисів», зрештою, приклеїлися конкретні термінологічні визначення: «Мітологізацію дійсності», скажімо, найбільш переконливо називають «есеєм», хоча цей текст з’являється також серед «нотаток» (як у Марти Бартосік) та літературно-критичних «праць». Схожа ситуація стосується аналізу «Фердидурке». Можна дискутувати, чи такі назви найбільш вдалі, найбільш точні. Чи про перший текст не було би правильнішим говорити як про «філософський есей», а про другий — як про «літературний есей»? Хоча ці питання й не дріб’язкові, проте не найважливіші. Найважливішим є те, що поруч з рештою доробку письменника ці тексти складають окремий том, який доповнює «повне видання» творів автора «Санаторію під клепсидрою» і хоча б якоюсь мірою повертає читачам майже повного Шульца.

* * *

Підготовку книжки значно полегшив уже згаданий факт, що вміщені в ній тексти були перевидані, тому знайдення їх не вимагало додаткових зусиль. Цим завдячуємо передовсім Єжи Фіцовському, який впродовж кількох десятків років наполегливо шукав будь-яких слідів урятованого доробку письменника. Завдяки авторові «Регіонів великої єресі» можливим було долучення до польського видання цієї книжки віднайденого ним «Eksposé про «Цинамонові крамниці» Бруно Шульца», в його (Єжи Фіцовського) перекладі. Згоду на використання цього перекладу в нинішньому виданні дала пані Ельжбета Фіцовська, за що висловлюємо їй сердечну вдячність.

Отож, видавнича праця зосередилася насамперед на комплектуванні текстів. У більшості випадків тексти подаються згідно із зазначеними перевиданнями їх, включно з існуючими в них редакційними уточненнями, зокрема щодо характерних для Шульца пунктуаційних особливостей, які з перспективи сучасних правописних мовних канонів могли б іноді сприйматися як помилки (див. зауваги Єжи Яжембського на цю тему у вступі до кн.: «Бруно Шульц «Оповідання…», с. CXXVIII–CXXX). Ці особливості належать,