Читати книгу - "Том 3"

0 р е с т

Моя мама і Олімпіада Іванівна, здається, зовсім іншої думки.

Груїчева Про нашу думку не дуже-то хтось дбає.

Олімпіада Іванівна Авжеж, хтось би пам’ятав про стару тітку!

Острожин

(тим часом підходить до стола, переглядає газети і журнали, далі ходить по хаті, роздивляється на картини

1 зброю)

У вас оригінальна хата! В ній є щось... moderne!..

Милевський Страх люблю сей вираз: у ньому все поміщається... Любов

Тіточко, дайте нам краще матеріальної страви замість духовної, бо коли всі так голодні, як я... Ах!

(Закида руки за голову.)

Олімпіада Іванівна (дивиться на неї і хитає головою)

От балувана!

Любов Хто ж винен, тіточко?

Олімпіада Іванівна махає рукою і подається до дверей, праворуч.

Г р у ї ч е в а

Пождіть, Олімпіадо Іванівно... бувайте здорові, я вже йду. А ти, Оресте?

Орест

(нерішуче)

Та я...

Любов

Ні, Оресте, ви зостаньтесь! Ви ж нічого не маєте проти, Маріє Захарівно?

Г р у ї ч е в а

, Се його діло, я тільки думала, що вже пізно, там обід...

Любов У нас пообідає. Згода?

Орест

Спасибі. Так я зостанусь, мамо. Я хутко прийду. А втім, як запізнюсь, то ти не жди.

Г р у ї ч е в а

Як уважаєш. Бувайте здорові.

(Вклоняється всім взагалі, а Любі подає руку; з Олімпіадою Іванівною цілується і виходить в середні двері.)^

Олімпіада Іванівна виходить праворуч, вихід пі

Ті ж без Олімпіади Іванівни і папі Груїчевої.

Милевський (спиняється перед завішеним мольбертом)

Любов Олександрівно, можна подивитись на ваш малюнок?

Острожин (здалека поглядаючи на картину) ^

А ви малюєте? Може, нової якої школи тримаєтесь?

Любов

Куди там «школи»! Я малюю якраз настільки, щоб повіситись.

Орест

Як се?

Любов

/ А так, пам’ятаєте, в одному романі Золя маляр вішається з розпачу, бо не може барвами змалювати свій ідеал. Отож, я знаю, що треба малювати, та не знаю як, хисту бракує!

Орест

Що ж, навчитесь іще. Ви ж не так давно почали.

Любов (махає рукою)

Шкода, на се треба витривалості — не моєї.

Милевський (дивлячись на картину)

Чого ж ви так? Се дуже мило...

Любов

Іменно!

(Підходить до піаніно і бере скілька акордів, не сідаючи.) Острожин

Заграйте що-небудь, як ваша ласка. Ви, певно, граєте новітніх композиторів?

Любов

Просіть краще Саню: вона ж піаністка, а я вже напевне піаністкою не буду, знаю музику настільки, щоб се розуміти...

Орест

Ну, що се у вас такий песимізм сьогодні?

Любов

Зовсім ні, а просто самосвідомість; краще ж завжди дивитися правді в вічі.

Милевський

«Тьмы низких истин нам дороже нас возвышающий обман!» *

Любов

Ну, се вже пора покинути. Обман завжди обманом і буде.

Острожин (сів, роздивляється альбом,)

Любов Олександрівно, що се за пані в такому чудному убранні? Красива, тільки... якби се було не в вашому альбомі, то сказав би, що се якась зірка з demi-monde 1. Се, певно, актриса в ролі божевільної?

Любов

(підходить ближче, глянула в альбом, опустила очі)

Се моя мама, вона була тоді слаба, портрет знятий в шпиталі.

Острожин

(збентеоісено)

Ах!..

(Згодом підходить до стола й почина ворушити газети.)

Милевський

(впівголоса) х

Ото вже!

Орест мовчить, насупився. Саня теж мовчить, перегортав якусЪ

книжку.

Любов (нервовим голосом)

Чого ви, панове, так збентежились? Ні, справді, чому про душевну слабість не можна говорити без того, щоб не вийшло ніяково? Так, наче се щось ганебне! (Змінила тон, лагідно, сумно.) Ні, се не ганебно, се тільки дуже, дуже сумно для родини... От як мій бідний татко. Коли б ви бачили його в ті дні, як він приходив від мами з шпиталю... (Зовсім тихо.) Я думаю — се його вбило... (Знов голосно. ) о, той, кому загрожує ся страшна хвороба, не повинен би дружитись, се просто злочин!

Орест

Ну, хіба ж хто може се передчувати?

1 Півсвіту (франц.) — Ред.

Леся Українка. Фото. 1888.

«Осіння казка». Сторінка автографа.

Любов

Чому ж ні? А, приміром, діти таких слабих? Не тільки можуть, а навіть повинні думати про се...

Орест

(палко)

Боже мій! Хіба ж се так фатально, що мусить одби^ ватись на дітях? Може бути так, а може й зовсім інакше.

Любов

Тут досить одної можливості... Мій бідний татко, з якою тривогою він дивився на мене... (До Острожила.) Скажіть, правда ж я похожа на мамин портрет?

Острожйн 1

Так, здається. (Дивиться на неї.) Справді, фамільна подібність...

Орест

Ні, ні. (Поспішно.) Де ж там! нічого спільного! Ви— вилитий батько!

Любов

Оресте! Я ж бачу себе в свічадо!.. Та все одно. Се добре, що я все це знаю, бо я знатиму, як направити своє життя.

Острожин

Се надто педантично для femme moderne... 1

Любов (здероюано, але суворо)

М-г Острожин, се розмова серйозна, хоча теж moderne, коли хочете. (До інших, напружено всміхнувшись.) Справді, панове, розмова наша виходить а 1а Ібсен. Що ж робити? Наше бідне покоління стільки вже ганьби прийняло за необачність, егоїзм, що нарешті задумало поіїравити свою репутацію і поставило ребром питання про спадковість. Се, панове, варто давньої християнської філософської моралі. Закон причинності, спадковість, виродження — от наші нові боги...

Орест

Веселий Олімп, нема що казать!

Любов (не вважаючи на слова Ореста)

Спадок — се фатум, се мойра, се бог, що мститься до чотирнадцятого коліна. На кого ж він наложить важку руку, той мусить пам’ятати, що за одну хвилину його солодкої втіхи ціле безневинне покоління заплатить страшною ціною. Се, панове, така відповідальність...

Орест

Між вашими богами є закон причинності, а він виключає всяку думку про повинність і відповідальність!

Милевський

Qu’ importe des vagues humanites, pourvu que le geste s'oit beau! 1 Що нам до невідомих поколіннів, аби скрасить своє життя!

Острожин

Ми мусимо дбати тільки про своє власне «я» і прислухатись до його емоцій.

С а н я

Що там думати про тих, кого нема на світі? «Ще нема ніде нічого», як каже моя служниця... х

Милевський

Як мило ви се сказали!

С а н я

Та й, нарешті, за віщо я маю каратись за других? Відцуратись радощів життя з-за других — се тяжка кара. Пам’ятати про різні спадки варто