Читати книгу - "Метелик"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Панове, суд іде!
З дверей праворуч виходять один за одним шість чоловік. Попереду голова, за ним п’ятеро членів суду в шапочках. Перед стільцем, що стоїть посередині, зупиняється голова, праворуч і ліворуч від нього — члени суду.
У залі, де всі стоять, і я також, панує дивна тиша. Суд сідає, сідає і решта людей.
Суддя, повнощокий, з рожевими вилицями, суворий на вигляд, дивиться мені у вічі, не виказуючи ніяких почуттів. Прізвище його — Бевен. Трохи згодом цей чоловік, не— упереджено керуючи судовим процесом, своєю поведінкою дасть усім зрозуміти: він, досвідчений юрист, не дуже вірить у щирість свідків та поліцейських. Ні, то не його вина, що він дав мені такого ляпаса.
В ролі прокурора виступає суддя Прадель. Його бояться всі тутешні адвокати. Він зажив сумної слави прокурора, який найчастіше вимагає для підсудних гільйотини або каторги — чи то в самій Франції, чи в її заморських колоніях.
Прадель — державний обвинувач. Він представляє закон, терези, якими сам-таки й маніпулюватиме і зробить усе можливе, щоб вони переважили в його бік. Прадель трохи опускає повіки на своїх хижих очах і дивиться на мене пильно й бундючно. Він не скидає з себе червоної мантії, проте шапочку кладе перед собою. І спирається на свої великі, наче довбешки, руки. Золота обручка свідчить про те, що Прадель одружений, а на мізинці він носить, мов перстень, відшліфований цвях-вухналь.
Він нахиляється наді мною й наче каже мені: «Коли ти гадаєш, голубе, що вислизнеш із моїх рук, то помиляєшся. Хоч мої руки й не схожі на кліщі, але вони вп’ються в тебе, мов пазурі. На судових процесах усі адвокати бояться мене, бо я прокурор небезпечний і ніколи не випускаю з рук своєї жертви. Мені не конче знати, винен ти чи ні. Я використаю все, що спрямоване проти тебе: твоє безладне життя на Монмартрі, сфабриковані поліцією свідчення й заяви самих поліцейських. За допомогою фальшивих доказів, зібраних судовим слідчим, я виставлю тебе таким огидним, що суд присяжних неодмінно ізолює тебе від суспільства».
Мені здається, ніби я справді чую, як він говорить (принаймні якщо я не марю, бо мене не на жарт вразив цей «людожер»): «Дай себе звинуватити, навіть не пробуй боронитися — однаково я кину тебе на «шлях занепаду». Сподіваюсь, ти не дуже покладаєшся на присяжних? Не плекай марних надій. Ці дванадцятеро людей зовсім не знають життя. Подивись на них, ось вони вишикувалися перед тобою. Бачиш, дванадцять старих шкарбунів, завезених до Парижа з далекої провінції. Це дрібні буржуа, пенсіонери, торговці. Гадаєш, вони зрозуміють, що таке твої двадцять п’ять років і те життя, яким ти жив на Монмартрі? Для них площі Пігаль та Біла — справжнє пекло, а люди, котрі не сплять уночі, — вороги суспільства. Всі дванадцятеро страшенно пишаються тим, що їм випало щастя бути присяжними в суді округу Сена. Навіть більше: запевняю тебе, вони глибоко страждають через своє становище обмежених дрібних буржуа. А ти прийшов сюди такий молодий і гарний. Розумієш, я не посоромлюся змалювати тебе таким собі нічним донжуаном з Монмартру. Отож насамперед я зроблю цих присяжних твоїми ворогами. На тобі надто вишуканий костюм, ти мав би одягтися куди скромніше. Невже ти не бачиш, що їм не подобається твій костюм? Самі ж вони вдягаються як самаритяни й ніколи навіть не мріяли вбратися в сучасний костюм».
Десята година, всі вже готові розпочати судове засідання. Переді мною шестеро судочинців, один із них агресивний прокурор, він використає всю свою диявольську владу, весь свій хист, аби переконати цих дванадцятьох сердег у моїй вині, і вони неодмінно засудять мене або до каторги, або до гільйотини.
Мене судитимуть за вбивство сутенера, в якого товклися мокмартрські злочинці. Проти мене жодного доказу нема, але фараони, які щоразу, викриваючи злочин, просуваються по службі, стверджуватимуть мою вину. А що їм бракуватиме доказів, то вони скажуть, нібито мають «секретні» відомості, які не викликають найменшого сумніву. Найважливішу роль в звинуваченні виді грає один оброблений ними свідок на прізвище Полен — справжня платівка, записана в поліційному відділенні, в будинку номер тридцять шість на набережній Золотарів. Я твердитиму, що не знаю його, тоді голова суду вибере слушну хвилину й зовсім байдуже запитає:
— Кажете, свідок бреше? Гаразд. Але навіщо йому брехати?
— Пане суддя, коли я після свого арешту й не сплю вночі, то не через докори сумління, бо я не вбивав Ролана Ле-Пті. Я намагаюся збагнути причину, яка штовхає цього чоловіка свідчити проти мене й щоразу, коли йому бракує фактів, вигадувати нові деталі задля посилення звинувачення. Пане суддя, я зрозумів одне: поліцейські впіймали цього чоловіка на чомусь дуже гарячому й уклали з ним угоду — мовляв, ми виручимо тебе, коли ти засиплеш Метелика.
Я й не думав, що так добре сказав. Через кілька років Полена, якого на суді відрекомендували як шановану й бездоганну людину, заарештували й засудили за торгівлю Ікокаїном.
Метр Юбер намагається захищати мене, але в нього не така хватка, як у прокурора. Тільки метрові Буффе, що страшенно обурюється, вдається поставити прокурора в скрутне становище. На жаль, це триває недовго, спритний Прадель швидко бере гору в цьому поєдинку. До того ж він лестить присяжним, і їх аж розпирають гордощі — аякже, ця поважна особа розмовляє з ними, як з рівними й однодумцями!
Об одинадцятій вечора шахову партію закінчено. Мої захисники дістали мат. А мене, невинного, засудили.
Французьке суспільство в особі прокурора Праделя назавжди викинуло за борт життя двадцятип’ятирічного хлопця. І без будь-яких знижок! Суддя Бевен безбарвним голосом зачитав мені вирок.
— Підсудний, встаньте.
Я встаю. В залі цілковита тиша, завмирає дихання, тільки трохи швидше калатає моє серце. Присяжні дивляться на мене й понурюють очі. Вигляд у них засоромлений.
— Підсудний, суд присяжних з’ясував усі питання, крім одного — питання про навмисне вбивство, і засуджує вас на довічну каторгу. Ви бажаєте щось сказати?
Я й оком не змигнув, стою спокійно, тільки трохи дужче стискаю поручень перегородки, на яку спираюсь.
З кутка, де сидять елегантні жінки — почесні гості, — до мене долинає шепіт.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метелик», після закриття браузера.