Читати книгу - "Безкінечна війна"

вихлюпувати смолу на балку, хоча ми ще не встигли її закріпити. Її напарник чекав по інший бік мосту. Настильники чекали своєї черги біля підніжжя, кожен з них підняв над головою лист термостійкого пермопласту немов парасольку. Вони були сухі й чисті. Цікаво, зауважив я голосно, за що їм така честь випала? Роджерс висловила кілька припущень, барвистих, але малоймовірних.

Ми прямували за наступною балкою, коли проводячий польові заняття (ім'я його було Даглстайн, але ми звали його «Нудоб») засвистів у свого свистунця і заревів:

— Ну доб-ре, солдати, десять хвилин перекуру! Куріть, якщо є що. — Він засунув руку в кишеню і включив обігрів наших комбінезонів.

Ми з Роджерс присіли на край стрингерної балки, і я витягнув кисет. Скруток з травою у мене було повно, але їх не дозволялося курити до вечора. З тютюном у мене був тільки недопалок сигари, дюймів на три. Я закурив — і після пари затяжок відчув себе не так уже й погано. Роджерс теж затягнулася, але тільки за компанію, тут же скорчила гримасу і повернула недопалок назад.

— Ти ще вчився, коли тебе призвали? — Запитала вона.

— Ага. Якраз отримав диплом про закінчення. Фізика. Хотів стати викладачем. — Вона невесело кивнула.

— А я на біологічному…

— Довго? — Я зачерпнув повну пригорщу снігової каші.

— Шість років. Я бакалавр. — Вона водила черевиком з боку в бік, нагортаючи горбок замерзаючою бруду і мокрого снігу, схожого на кристали перемороженого молока. — І чому так вийшло, від чого це паскудство почалося?

Я зітхнув. Питання вимагало відповіді на зразок тих, що нам давали СООН. Інтелектуальна і фізична еліта планети, яка повинна врятувати людство від загрози тельціанського захоплення. От вже лайно. Все це тільки гігантський експеримент. Хочуть спробувати, чи не вдасться нав'язати тельціанам зіткнення на поверхні планет.

Нудоб дмухнув у свисток на дві хвилини раніше, ніж належить — як і завжди, — але я і Роджерс і ще два наших стрингери могли посидіти ще з хвилину, поки склеювачі і настильники прилаштовували нашу останню балку. Костюми швидко охолов, так як обігрів вже вимкнули, але ми з принципу не рухалися з місця.

Взагалі-то ніякого сенсу в тренуванні на холоді не було. Типова армійська логіка. Звичайно, там буде холодно, але нічого схожого на лід або сніг. Навіть за своїм визначенням вхідна планета знаходиться в зоні температур, близьких до абсолютного нуля. Колапсари ж зовсім не гріють — і якщо ви відчуєте холод, значить, вам прийшов кінець.

Дванадцять років тому, коли мені було всього десять років, був відкритий колапсарний стрибок. Направте предмет з достатньою швидкістю прямо в колапсар — і ось він вже вистрибує десь зовсім в іншій частині Галактики. Швидко знайшли закономірність, що дозволяє визначити місце виходу: об'єкт ніби рухається в початковому напрямку вздовж «лінії» (тобто вздовж ейнштейнівської геодезичної лінії) і вистрибує у простір, коли ця уявна «лінія» впирається в інший колапсар. Причому об'єкт вистрибує у звичайний простір в тому ж напрямку і з тією ж швидкістю, з якою він увійшов до першого колапсара. Час переходу між двома колапсарами практично нуль.

Явище задало роботи фізикам і математикам. Їм довелося переглянути теорію одночасності, потім розібрати дощенту будівлю загальної теорії відносності і зібрати її знову, включивши необхідні зміни. Політики теж дуже зраділи, тому що тепер вони могли послати корабель з колоністами на Фомальгаут з меншими витратами, ніж раніше обходилася посилка двох людей на Місяць. Політики тепер мали можливість відправити масу людей на Фомальгаут здійснювати небачені подвиги, якщо ці люди не давали їм спокійно спати вдома, на Землі.

Кожен колоністський корабель супроводжувався автоматичним зондом. Зонд слідував за кораблем приблизно в двох мільйонах миль. Вже були отримані дані про існування вхідних планет — скельних планеток, що оберталися навколо колапсара. Зонд, у разі, якщо корабель вріжеться в таку планету на швидкості в 0,999 світлової, повинен повернутися додому і повідомити про цю сумну подію.

Саме такого роду катастрофа ніколи не траплялася, але одного разу все-таки зонд повернувся додому один. Інформація, ним доставлена, була проаналізована, і виявилося, що корабель колоністів був атакований чужим кораблем і знищений. Це сталося в околицях Альдебарана, в сузір'ї Тельця, і так як вимовляти слово «альдебараніанці» трохи незручно, ворог отримав ім'я «тельціани».

Кораблі переселенців почали відправляти в політ під захистом військових крейсерів. Потім крейсери почали здійснювати рейси самостійно, і врешті-решт Група Колонізації поступилася місцем СООН, тобто дослідницьким Силам при ООН. Наголос на слові «Сили».

Потім якийсь розумник в Генеральній Асамблеї породив ідею, що слід підготувати групу людей, здатних вести наземні бойові дії і охороняти вхідні планети найближчих колапсарів. Це призвело до елітарного призовного Закону 1996 року і появи самої елітарно набраної армії в історії військових битв.

І ось ми, п'ятдесят чоловіків і п'ятдесят жінок, всі з коефіцієнтом інтелекту вище 150 і відмінної сили і витривалості, самим елітарним чином місили бруд в центральній Міссурі, розмірковуючи при цьому про практичність вміння будувати балочні мости на планетах, де єдина рідина являє собою випадкову калюжку рідкого гелію.

ГЛАВА 3

Приблизно через місяць ми стартували до місця наших останніх навчальних польових занять — на Харон. Хоча планета і наближалася до перигею, але все одно була в два рази далі від Сонця, ніж Плутон.

В якості транспорту був використаний корабель для колоністів, розрахований на двісті переселенців, а також домашніх тварин і різні рослини. Але не думайте, що там було дуже просторо, якщо нас налічувалося в два рази менше, ніж двісті. Майже весь додатковий простір займали додаткове пальне і необхідна амуніція.

Весь переліт зайняв три тижні, половину дороги ми йшли з прискоренням два g, другу половину — гальмували з тим же прискоренням. Наша максимальна швидкість, коли ми проскакували орбіту Плутона, становила приблизно одну двадцяту світлової. Ефекти релятивістики ще не давали про себе знати.

Три тижні в полі тяжіння в два рази більше нормального — це зовсім не пікнік. Три рази на день ми виконували дуже обережно деякі вправи, а в основному намагалися зберігати лежаче положення. І все одно мали місце кілька випадків переломів і вивихів. Люди носили спеціальні бандажі і пов'язки, щоб не розгубити по дорозі кінцівки та інші частини тіла. Спати було майже неможливо; мучили кошмари (задуха і сплющення в коржик), крім того, доводилося постійно перевертатися, щоб не застоювалася кров і не утворювалися пролежні. В однієї з дівчат, замученої до межі, у сні ребро проткнуло шкіру і вийшло назовні.

Я вже кілька