Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

«Ось тобі й славнозвісні піфійські відьми!» — подумав ксенобіолог, який очікував побачити горбоносих стариць у червоних мантіях, прикрашених діадемами і золотими ланцюгами. Саме так зображали піфійських Знаючих у тих історичних і пригодницьких серіалах, які виробляли симуляторні студії на Випереджуючих планетах.

— Вітаємо тебе, докторе Зак-Зак! — мовила старша.

— Можна просто «Зак», — дозволив ксенобіолог, шукаючи, де б присісти.

— Ти здивований нашим запрошенням? — запитала молодша, вказуючи Закові на крісло, яке наче виросло з підлоги. — Сідай, у нас буде довга розмова.

— На цій станції є вчені, відомі в провідних університетах Землі й Аврелії, люди з науковими іменами і титулами. Я так подумав: невже представниці Планети Жінок подолали десятки парсеків заради бесіди з пересічним ксенобіологом, який за сім років допрацювався лише до допуску «В»?

— Ти вважаєш себе невдахою? — запитала молодша.

— Почекай ставити запитання, Ді, — зупинила її старша піфійка. — Ми навіть не назвали себе, а це неввічливо. Мене, докторе, звати Преподобна сестра Сайкс, а мою колегу — сестра Дімера.

— Можна «Ді», — посміхнулась Дімера. Посмішка раптово змінила її обличчя. Воно стало відкрито-дитячим, готовим будь-якої миті й до веселого сміху, й до сліз. Так, принаймні, здалося ксенобіологові. Він сказав:

— Приємно познайомитися. Я не вважаю себе невдахою, сестро Ді. Я й є найсправжнісінький невдаха.

—..?

— Я, Преподобні сестри, є одним із тих нещасних учених, які повстають проти усталеної думки наукової громади і не мають достатньо доказів, щоби належно відстояти своє переконання. Відповідно, наукова громада дякує таким, як я, загальним невизнанням і кпинами. А психологи підходять до мене, й до таких, як я, зі стурбованим виглядом і кажуть: «Колего такий-то, у вас на цьому тижні знову зафіксована депресивна графіка емоційної матриці». Якщо таких учених не вважати за невдах, то за кого? За проклятих?

— Але ж ти на цій станції завідуєш цілою лабораторією, — зауважила Преподобна Сайкс.

— Тут, на Сельві, це швидше нагадує завідування орбітальним складом біологічних матеріалів. Складування, сортування і зберігання зразків перед відправкою до наукових центрів Випереджуючих планет. Справжні корифеї сельвістики і керівники наукових шкіл очолюють експедиції і польові кампуси на поверхні планети. Я ж, якщо це, звісно, вас цікавить, не сходив на поверхню вже два стандартних роки. Моя наукова тема практично закрита. Зрозуміло, офіційно її ніхто не закривав. Просто її не внесли до щорічного переліку заявок на ресурсне забезпечення. Ну й в усьому іншому також — повний ігнор інакомислячого ксенобіолога Зак-Зака.

— Тутешні «наукові боги» не вірять в існування чілімби? — чи то запитала, чи то ствердила Ді і, як здалося ксенобіологові, трішки почервоніла. Зак спіймав себе на тому, що йому коштує зусиль відірвати погляд від її величезних аквамаринових очей. Він припустив, що така його поведінка є неправильною, що старша за рангом і віком Сайкс може образитись на такий прояв неуваги, й примусив себе дивитись на чільну піфійку. Та зустріла його погляд. Очі Сайкс уже втратили той блакитний відблиск, котрий Зак зауважив першої миті їхнього знайомства. Тепер у них застигла незворушна і мерхна світло-сіра безмежність.

— Ми, сестри, кажемо «чулімба», — уточнив ксенобіолог. — Через «у».

— То вони не вірять, що вона існує? — обличчям Преподобної ковзнула тінь, яку Зак прийняв за холодну посмішку.

— Не вважають за потрібне повірити у те, що не вписується в звичні схеми та уявлення. А ви?

— Ми? — не зрозуміла Ді.

— Ви в неї вірите?

— Ми знаємо, що ця істота колись жила на Сельві, — мовила Преподобна Сайкс. — Й не виключаємо того, що й досі там живе.

2

Кампус експедиції доктора Гурако.

Рашпильне Плато в горах Аль-Кранц,

планета Сельва (ЗКВ106:2),

в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана).

25 квадрарія 417 року Ери Відновлення.

— Лейтенанте, ми працюємо за чітко вивіреним і затвердженим планом. Ми не можемо отак, за першою вимогою — з гірки до дірки — виконувати ваші забаганки, не мо-же-мо, — доктор Гурако робив вигляд, що зображення на тривимірному демонстраторі цікавить його набагато більше, аніж візит офіцера Служби Запобігання.

— Докторе, я, у цих обставинах, представляю не власну персону, а імперський уряд. І те, що ви називаєте «забаганками», насправді є розпорядженням координатора управління «D»[2] моєї Служби адмірала Девера. Дозволю собі нагадати вам, док, що ця ваша наукова база, — офіцер обвів поглядом біло-сріблясті панелі дослідницького модуля, — фінансується Авреліанським університетом лише на чверть, а на три чверті — саме управлінням «D». Хіба вас про це не інформували?

— Інформували, інформували… — Гурако вимкнув демонстратор. — Але ж той ваш адмірал міг узгодити свій наказ із Вченою радою університету. Вони йому, я так думаю, не відмовили б. Навіть не думаю, а цілком впевнений.

— По-перше, док, не наказ, а розпорядження. А по-друге: тема засекречена допуском «чотири А», і ваш університет зможе отримати інформацію про неї лише з дозволу найвищого імперського керівництва. Й ще одне, док… Сюди з Піфії прибула сама Преподобна Сайкс, наближена радниця імператора. А можливо, не лише радниця… Ви мене розумієте, док?

— Якщо чесно, лейтенанте, то не дуже, — в очах начальника гірського кампуса офіцер зауважив непідробну розгубленість. — Якась піфійка, радниця імператора… На Сельві вже сто років не було ніяких піфійок. Ані звичайних, ані преподобних. Причім тут піфійки? І що я маю про них розуміти?

— Я не володію всією інформацією, проте, здається, ініціатива щодо позапланового обстеження північних печер Ронго виходить безпосередньо від найвищих кіл Ієрархії Піфії. Це неофіційна інформація, док. Неофіційна і секретна. Виключно для обмеженого кола персон. Для персон з високими спеціальними допусками. Моє керівництво вважає, що вам доречно знати причини дослідницької активності.

— A-а, он воно що… — Гурако похитав головою, ніби відганяючи застарілу втому. — Дякую за довіру, офіцере. Себто, не вам особисто дякую, а… Ну, ви зрозуміли… Тепер все стає на свої місця. А ми тут, на базі, вже вирішили, що це все замутив отой на всю голову хворий Зак-Зак.

— Хто?

— Та є один такий ксенобіолог-ентузіаст. Дивно, що ви про нього не чули. Років зо п’ять він тут усіх підірвав на пошуки фантастичної істоти, яка нібито живе в гірських печерах. Він наслухався місцевих казок і прив’язав їх до однієї непевної знахідки. Знаєте, є любителі зносити все до одної купи. Зак-Зак якраз і є таким любителем сумнівних екстраполяцій. З нічого намагався зліпити сенсацію і відволік від важливої роботи десятки людей. Але та його купа, врешті-решт, розвалилась. Сенсації не вийшло. Як я, до речі, його і попереджав. Він ще має дякувати, що проти нього не висунули