Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Для вищих керівників НКВС були встановлені звання комісарів Державної безпеки 3-го, 2-го і 1-го рангу, для найголовнішого — звання Генерального комісара Державної безпеки. Звання комісарів ДБ, від 3-го рангу до Генерального включно, в той момент отримав 41 вищий керівник НКВС. З них:

• один втік в Маньчжурію і пізніше був убитий японцями,

• один був убитий бойовими товаришами в кабінеті старшого начальника,

• один збожеволів і помер у божевільні тюремного типу,

• троє скінчили життя самогубством (Мазо, Погребинський, Каруцький),

• 35 осіб розстріляні за звинуваченням у шпигунстві, організації змов і терористичній діяльності.

Ворогів доводиться ліквідовувати. З цим не посперечаєшся. Проблема в тому, що й ті, хто ворогів ліквідував, знову і знову виявлялися ворогами рідної комуністичної партії і радянського народу, пройдисвітами, розпусниками, кар’єристами, які примазалися до партії, безпринципними інтриганами, волюнтаристами, про які навіть соромно згадувати.

Сотні мільйонів людей в часи Леніна і Троцького, Сталіна і Берії, Маленкова і Хрущова вважали, що служать своїй Батьківщині, своєму народу. Ви помилялися, дорогі товариші. Ви служили ворогам народу, ви служили мерзенним нікчемним людцям, зрадникам і шпигунам. Ви виконували явно злочинні накази ворогів Вітчизни.

А потім настала інша епоха. Пройдисвітів і кар’єристів розігнали, і на вершину влади піднявся великий політик, блискучий полководець, видатний борець за мир товариш Брежнєв Леонід Ілліч.

Всі любили Брежнєва, і я любив.

Всі кричали «ура», і я кричав.

Потім, відчувши недобре, втік.

Тепер з’ясовується, що це було правильне рішення. Виявляється, Леонід Ілліч дійсно був політиком ленінського типу, тобто вершиною і центром купи смердючих людських покидьків, ватажком злочинної зграї, що мерзеніли в розкоші і корупції, довівши країну до економічної катастрофи.

Дехто дивується моїй проникливості: як же я зміг зрозуміти, що Брежнєв був пройдисвітом, за часів, коли всі його так любили? Ніякого секрету: я його вирахував.

І коли ти, мій читачу, зараз служиш новим вождям, то ось тобі моє пророцтво: настане час, і настане дуже скоро, коли ті, кому ти служиш, виявляться в довгому списку ворогів нашого народу.

Не віриш? Тоді сам займися статистикою. Копни архіви області, в якій живеш, зазирни в архіви свого рідного міста чи села, полку, в якому служиш, заводу чи колгоспу, де працюєш, і побачиш, що всі, хто керував, з ленінських часів, виявилися ворогами. Це випливає з протоколів їхніх зборів і з’їздів, з газети «Правда».

До речі, «Правду» в усі часи видавали вороги народу. У кожній роті і батареї була ленінська кімната, а в ній — величезний портрет Леніна: примруживши лукаві оченята, вождь читає «Правду».

Вже за одне це вождя можна було б до стінки ставити, бо він читав антирадянщину: в той час «Правду» очолював і редагував запеклий вражина Бухарін, пізніше викритий і розстріляний. Ленін виявив повну відсутність революційної пильності і політичну короткозорість, читаючи і нахвалюючи те, що йому підкидали вороги.

Я був комсомольцем. Заради цікавості я зібрав відомості про всіх керівників Всесоюзної ленінської комуністичної спілки молоді і зрозумів, що ця організація завжди перебувала в руках ворогів. Рибкін і Щацкін, Смородін і Чаплін, Мільчаков і Косарєв, Шелепін і Тяжельніков — всі в кінцевому підсумку виявлялися іноземними агентами, авантюристами, кар’єристами та пройдисвітами.

Я пішов в армію і з жахом виявив, що її створив найлютіший ворог пролетаріату Лев Троцький.

Я вступив до партії і заради все того ж інтересу зібрав відомості про всіх, хто носив титул члена Політбюро. Виявилося, що в цій брудній зграї рівень самогубств вищий, ніж в будь-якій іншій соціальній групі на нашій планеті.

Куди б мене не кидала доля, я постійно потрапляв в організації ворогів і шкідників. Я виявив, що всі, хто стояв над нами, з ленінських часів в кінцевому підсумку неодмінно виявляються ворогами. Щоб не виконувати їхні злочинні накази і не завдавати шкоди своєму народу, я й втік від ворогів.

Про своє життя, про свою країну і її армію я написав кілька книг і продовжую писати. Ця книга — найперша. Її опублікували англійською мовою в 1981 році. Потім вона виходила у світ багатьма мовами світу, навіть японською. Ця книга давно проникла за залізну завісу і повернулася туди, звідки я втік. Її видавали польською мовою в підпільних друкарнях Польщі, яка не підкорилася комуністам, її читають в Угорщині й Чехословаччині. Тепер, нарешті, в Парижі книга виходить і російською мовою. Цієї миті я чекав багато років. Книгу писав насамперед для своїх співвітчизників, які все ще знаходяться під владою ворогів, не підозрюючи про це.

Свято вірю, що настане день, коли наш народ скине ворогів і звільниться від їхньої влади. Режим пройдисвітів і шкідників коли-небудь неминуче впаде.

До цієї справи я також доклав руку.

Віктор Суворов

Лондон, 13 вересня 1986 року

Оповіді визволителя

Невтомному борцеві за мир,

Генеральному секретарю Центрального Комітету

Комуністичної Партії Радянського Союзу,

Голові Президії Верховної Ради СРСР,

Голові Ради Оборони СРСР,

Маршалу Радянського Союзу,

лауреату Міжнародної Ленінської премії

«За зміцнення миру між народами»,

лауреату Ленінської премії з літератури,

чотирикратному Герою Радянського Союзу,

Герою соціалістичної праці,

кавалеру ордена «Перемога»,

восьми орденів Леніна,

двох орденів Жовтневої революції,

двох орденів Червоного Прапора,

орденів Богдана Хмельницького,

Вітчизняної війни і Червоної зірки,

тричі Герою Чехословацької

Соціалістичної Республіки,

тричі Герою Німецької

Демократичної Республіки,

тричі Герою Народної Республіки Болгарія,

Герою Монгольської Народної Республіки,

Герою праці Монгольської Народної Республіки,

Герою Народно-Демократичної Республіки Лаос,

Герою Республіки Куба

Брежнєву Леоніду Іллічу

свій скромний труд

присвячує автор

Частина перша

Губа

Контрольно-пропускний пункт Київського вищого загальновійськового командного двічі Червонопрапорного училища імені Фрунзе 25 березня 1966 року

1

Закриваючись рукою від сліпучого сонця, намагаюся відтягнути момент пробудження.

— Я ніч в наряді стояв, мені спати за статутом належить — чотири години.

— Хрін тобі в кишеню належить. Вставай, кажу. Арештували нас усіх.

Повідомлення про арешт не справило на мене зовсім ніякого враження. Я лише чітко усвідомив, що добрих півтори години як компенсація за безсонну ніч для мене безповоротно втрачені.

Сів на твердій кушетці. Потер лоба і очі кулаком. Голова розколювалася від недосипу.

Позіхнув, потягнувся до хрускоту в суглобах, зітхнув глибоко, щоб остаточно розвіяти сон, і,