Читати книгу - "Синій зошит"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мені довелося (діти слухають очима) витягти зі скрині мереживо її бабки і пояснити, що се — її життя, її дні. Нині, завтра і завжди. Дні, зіткані мудро і красиво.
Я — горянин. І характерність моя — горянська. Характерність простору і висоти: все, що виджу і скільки виджу, — моє. Се помогло мені вижити в чужому світі лісів, долин, степів і морів. Нашого на сій землі тілько, кілько ми забагнемо. Кілько можемо понести і принести до нашого останнього земного наділу під тином вічности.
«Розум — не головне», — казав мені один розумний чоловік. Із часом я серцем збагнув його примовку. По правді, розум може бути холодний і хибний, а от серце треба мати розумне.
Вір у те, що говориш, — і тобі теж віритимуть.
Вітай, плекай свої маленькі перемоги. Помітиш, що їх буде більше, якщо будеш за них дякувати, примовляючи: «Я дістаю більше, ніж очікую».
Дуже важливо для власної цілісности — дозволяти й иншим зокола бути собою.
Любити — з сього все починається. І цим звершується. Любити себе, любити людей, любити життя, любити Бога.
Кожен день відкриє щось нове, радісне й цікаве, якщо будеш його стрічати й проводжати з думкою: «Сьогодні чудесний день, а завтра буде ще ліпший».
Почувайся повсюдно і завжди в безпеці. Любов до себе і до Бога оберігає тебе.
Їж рибу — і пливтимеш довго. І запливеш далеко.
Не поривайся врятувати весь світ. Передусім рятуй одну голову — свою.
Ти господар своїх слів доти, поки їх не виповів. А коли виповів — то вже вони твої господарі. Міркуй добре!
Шаную тих, котрі завжди і на все мають свою відповідь. Коротку і однозначну. Може, вона не завжди вірна, не така глибока й мудра, зате — своя. То люди ясного взору. Не затуманеного помисливістю душі, болісними сумнівами і чужими віяннями. Таким людям простіше і легше живеться. І тим, хто біля них, — також.
Хоча іноді погляди й міняються, то є звична річ. Звісно, людина — не зяблик, що лише одну пісню знає.
Чомусь люди люблять поразницьку приповідку: «Добре там, де нас немає». Вір у те, що добре там, де ти є, — і так воно й буде.
А ще люди гадають, що «судити» — від слова «судьба». Мовляв, хтось чи щось судить нас чи, вірніше, — судить нам. І коли щось не виходить, ми кажемо: «Не судилося». Такий у нас забобонний розсудок.
Чиніть, як зранені звірі: зализуйте рани. Великі й малі. Не залишайте їх кровоточити й гнити. Зализуйте рани душі, обходячи й вириваючи з серця жала кривди, як тернини.
Тернини зловорожого світу.
Нива душі і Дім душі
Щастя приходить і відходить, як сонячна година. А радість — її добувати треба. Вона як насінина, яку належить зрощувати, поливати, полоти, леліяти. Се — безнастанна робота на Ниві душі.
Головна наша земна праця.
Любов має чотири барви, чотири сходини, чотири зрілости. Спершу — увага, потім — вибір, відтак — досягнення,і нарешті, — служіння. Тими ступенями зросту ми піднімаємося від захоплення, через любування, сласність, кохання, — до Любови.
До головного свого Дому душі.
Виходь із самотности на люди. Будь із людьми і серед людей. Але залишай серце в чистоті й недоторканности небесної самоти.
Бо й Батько наш там самотній, і тим благий та досконалий.
Німецький офіцер у колимському таборі повідав мені про свого вчителя — здається, його звали Бюхер. Той чоловік досліджував «роботу і ритм» і дійшов такого висліду: що більше праця сповнена гармонійної ритмічности, тим більше результативна і продуктивна. Така робота, якого б роду вона не була, досягає схожости з музикою. Иншим словом — творча праця, що, крім усього, приносить задоволення й радість працівникові та користувачу. Я це й сам відчував на собі, а тут ще й дістав потвердження вчених людей. Добра і гарна робота не лише добре годує нас, але й живить душу.
Згадаймо, що й Бог наш був теслею.
Кожна людина тобі — «своя». І кожна для тебе є на своєму місці, якщоти — на своєму. З сього починається прийняття людності і світу.
Себто — людяність.
Все, що ми робимо корисного, є збереженням сущого. Подяка за те, що дісталося нам від наших попередників. Вищий вияв збереження — творення. Коли береш «для себе», а вертаєш — «від себе». Одна рука бере — друга віддає.
Без того немає повноти радости тривку.
«Отже, Бог — се остання надія?» — запитав мене, пригадується, один каторжанин після довгої нічної бесіди «по душам».
«Не остання, а єдина», — одказав я.
З надією, що й він до сього дійде, як дійшов я.
Приймай і розгрібай клопоти малою мірою. Себто починай із найбільших і найскладніших. І тоді цілі грона дрібних самі відпадатимуть. Думай не про волосся, а про голову.
Коли голова порятована, то й волосся ціле.
Ми, українці, любимо збирати гроші «про чорний день». І таки наближаємо його, відмовляючи собі у вигодах життя, в здоровому житлі, добрій їді, відпочинку. І часто потім тих «стиснутих» грошей не вистачає, аби порятувати себе на старості.
То чи не ліпше витрачати гроші на себе, а не на ліки?!
Три діви
Три діви, чи три жінки, будуть у тебе впродовж тривку. Не важливо, як їх буде звати, їх справдешні ймена: Насолода, Гіркота, Розрада. У кожної — свій час і свій манір наближення до тебе. І кожній — своя пожертва від тебе. Рівною мірою приймай їх щоразу, як першу і як останню, — і рівною мірою кожна наділить тебе жіночими чарами, приготовленими лише для тебе. Коли маєш жінку за єдину, то й вона служить єдино тобі.
І навіть
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синій зошит», після закриття браузера.