Читати книгу - "Вар'яти: Вибрана проза"

бібліофільського часопису. Ані сам Грабал, ані його біографи це видання за дебют не вважають. Однак саме ця книжечка сконденсувала в собі всі характерні риси грабалівської поетики. Сюрреалісти шукали «снів наяву» скрізь, крім людських балачок, Грабал знайшов їх саме в буденних розмовах, на вулиці, в кнайпі, за гальбою пива, — створивши свій особливий «плебейський» сюрреалізм.

1959 року «чорнороб» Грабал підготував до друку солідну збірку оповідань «Шпак на ниточці», але недремне око цензури догледіло щось підозріле в тих невинних вуличних образках, і набраний шрифт розсипали.

Лише на п’ятдесятому році життя письменник нарешті діждався своєї першої книжки — «Перлина на дні». А наступного, 1964 року, з’явилася збірка оповідань «Мрійники», перекладена невдовзі у Німеччині, Швейцарії, Італії.

Слава впала на нього, мов грім з ясного неба.

До 1968 року Грабал видає ще кілька книжок. За повістю «Потяги під особливим наглядом», у якій відбилися його спогади про працю на колії під час війни, славний чеський режисер Іржі Менцль зняв однойменний фільм, відзначений 1966 року головною нагородою на фестивалі у Маннгаймі (Німеччина), а згодом і нагородою Оскара у США. Однак, в Чехословаччині цей фільм ще довго припадав пилом на полицях.

За кордоном слава його тим часом росте, а вдома Грабалові книжки читають із-під поли. В СРСР його ім’я згадують лише тоді, коли треба обуритися занепадом чеської літератури, вчасно порятованої доблесною Червоною Армією. Натомість радянському читачеві пропонують таких соцреалістів, як А. Плоудек або «чеський Корнійчук» — Ян Козак. Цей останній виголосив чималу промову на з’їзді очоленої ним Спілки письменників ЧССР, за переклад якої можна подякувати «Всесвітові», бо ж саме з неї ми довідалися, хто насправді є гордістю чеської літератури і чиї книжки варто шукати. Були це розкритиковані й облаяні Козаком Грабал, Гавел, Шкворецький, Кундера, Ашкеназі, Голан, Голуб та інші.

Від 1976 року Грабала починають потрохи знову видавати: з’являється німбурзька трилогія «Містечко над водою» — «Пострижини», «Така гарна жалоба», «Арлекінові мільйони», повість «Як я обслуговував англійського короля» та кілька збірок оповідань і спогадів.

Широка популярність допомогла Грабалові уникнути серйозних переслідувань, однак кожна нова неофіційна публікація провокувала черговий конфлікт письменника з владою. Режим мусив рахуватися зі світовою славою Грабала: 1988 року йому повернули членство у Спілці, а наступного року ощасливили ще й званням заслуженого письменника ЧССР «за великий внесок у творення соціалістичної культури». Хоча кожен уважний читач Грабалової прози добре бачив, що чого-чого, а якраз «соціалістичної культури» письменник ніколи не творив.

 Після «оксамитової революції» 1989 року Богуміл Грабал знову знайшов масову аудиторію. Цьому значною мірою сприяв Вацлав Гавел. У 1996-му з рук президента Чеської республіки письменник отримав медаль «За заслуги».

 У дев’яності роки Грабал отримав чимало міжнародних літературних премій і звань, серед них, наприклад, почесний титул Французької республіки «Лицар літератури і мистецтва».

 Тоді ж письменник об’їхав з лекціями і авторськими читаннями кілька університетських міст Західної Європи і США, а в 1994 році його висували на здобуття Нобелівської премії з літератури.

3

Критика писала про Грабала, що він одружив сюрреалізм із соцреалізмом. І справді, героями його перших книг були здебільшого чеські робітники, люди праці, але описані переважно поза роботою — у пивницях, шинках, вдома, на забавах. І всі вони тішаться чудесним життям, ба навіть захоплюються ним, як і належиться у справжньому соцреалістичному творі, але це захоплення є не чим іншим, як своєрідним комплексом Швейка — тішитися геть усім, навіть у біді знаходячи розраду. Фактично Грабал висміював соціалістичну дійсність вустами простих собі балакунів, котрі на кожне явище мають своє власне судження і, так само як Швейк, сиплять мов з рукава життєвими прикладами.

Чеський письменник Йозеф Шкворецький, який емігрував після 1968 року до Канади, називав Грабала «великим новатором чеської прози», а ще «ніжним ліриком з клубком нервів».

У багатьох оповіданнях Грабал пориває із традиційною сюжетною прозою, відмовляється від безпосередньої характеристики персонажів. Розмови, спогади, потік свідомості, натуралістичні сцени, гашеківський гумор нанизуються одні на одні, витворюючи якусь безперервну полілінеарну конструкцію. Грабал перемішує справи важливі й абсолютно пусті, випадкові й логічно узгоджені на засаді зіткнення контрастів: гумору й жаху, сентименталізму й вульгаризму, комізму й трагізму. Такі зіставлення дають цікаві гумористичні й ґротескні ефекти. А все це Грабал знаходив у повсякденні, забарвленому народною уявою й фантазією.

Грабал любить зображувати світ «людей з узбіччя», людей, чиїм життям жив і він, працюючи то в ливарні, то на паперовому складі, то на залізниці і ніде не добиваючись жодного поступу у своїй кар’єрі. Люди ці зі спонтанним оптимізмом кидаються в нурт життя й пливуть за течією, а коли товчуть лоби об каміння порогів, то намагаються знайти цьому якнайсвітліше пояснення. Життя їх ніколи не розчаровує. А що найдивніше — нічому не вчить.

Письменник шукав поезію в прозі буднів і, на відміну від «снів наяву», котрі творили сюрреалісти, творив «сни вголос». Прикладом цього є «Уроки танцю для старших і уміліших». Це невелика повість, котра складається лише з одного речення, збудованого за принципом потоку свідомості, в якому минуле перемішується з теперішнім, а події дійсні — з вигаданими або ж відомими з чуток.

Грабал сам вважав, що він лише переливає життєву правду на папір і що роль його обмежується селекцією та монтажем. Вибирав з того, що підслухав і підглянув, найцікавіше — перлини слово- і міфотворчості (недаремно ж перша збірка його оповідань мала назву «Перлини на дні»), і творив з них таке намисто, яке мало водночас і смішити читача, й забивати йому подих.

1986 року в Торонто вийшла книжка Грабала «Перерви», наступного року там побачили світ ще дві книги спогадів — «Весілля вдома» і «Нове життя». Усі три томи написані від імені письменникової дружини. У «Перервах» знаходимо дуже цікаву характеристику Грабалової літературної творчості: «Мій чоловік і його писанина — це суцільний безлад, бо він ніколи не дбав про стиль писання, навіть не намагався, я знала граматику слабо, але розумілася на тім, що мій чоловік властиво ніколи правильно по-чеському писати не вмів, його писанина справляла враження перекладу з чужої мови, якихось нотаток, котрі ще треба опрацювати, ледь-ледь нашкіцованих епізодів, що вимагають марудної роботи… Однак мій чоловік саме це високо в собі цінив, був повен ентузіазму, коли міг покинути отой свій текст недоробленим, напіврозваленим, аж таким, що сипався з нього тиньк і поставала гола стіна, крихка цегляна кладка… Тою своєю базграниною мій чоловік нагадував мені празькі подвір’я, де поневіряються покинуті рештки риштовань, де суцільні завали довкола переповнених смітників, писанина