Читати книгу - "Про правду і кривду"

прийшов цей чоловік у город, найшов той кущ малини, що ріс посеред города, викопав його — і потекла вода відтіль по всьому городу. Городяни нагородили його і грішми, і усяким добром, так що він став тепер багатший від свого дядька. Далі й думає: — Поїду ще в те королівство, де королева дочка нездорова,— може, вилікую її. Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королевих хоромів, а люди всі такі смутні, бігають та охають. Він і питає їх: — Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хоч як її лікують, нічого не подіють; тільки я б її вилікував. — Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й поготів! — Усе ж скажіть королеві. Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже: — Якщо вилікуєш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе. Пішов той чоловік, подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого кутка, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім одужала, знов стала такою, як і перше. Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже тому чоловікові: — За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці. Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік. Покоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство якийсь-то багатий купець і посилаэ спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього. Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не показав йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратися він їхати, просили його до нього. Так і сталось. Приводять цього купця до короля, король і питає його: — З якого ти королівства? — З такого-то. — Із якого города? — З такого-то. — Як прозиваєшся? — Так-то. Тут король і признався, що він його небіж — той, що безвісти пропав. — Ну що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою: отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважила! — Як же це сталось? Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили, все, все... А на-послідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши: — Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. В як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою. Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував, сумував він, а далі й думає: — Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві. Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись його небіж. Але цьому не так прилучилося — де не взялися чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілці.