Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Та не забудь помолитись!

Ессi виходить.

Якби не я, воно б звечора лягло спати так, наче нiчого не трапилось.

Крiстi (флеґматично). Ну, не можна ж чекати, щоб вона побивалася за дядьком Пiтером так, як хтось iз нашої родини.

Мiсiс Даджен. Що ти кажеш, дитино? Адже це Пiтерова дочка — кара за все його безпутне i ганебне життя! (Обурена, важко сiдає на стiлець).

Крiстi (витрiщивши очi). Дочка дядька Пiтера?

Мiсiс Даджен. Інакше чого б вона була тут? Хiба мало було в мене турбот та клопоту, доки я повирощувала власних дочок, не кажучи вже про тебе та про твого братка-ледаря, щоб приймати у свiй дiм ще й байстрюкiв твого дядька?

Крiстi (перебиває її, з побоюванням позираючи на дверi, де зникла Ессi). Тсс! Вона може почути.

Мiсiс Даджен (ще голоснiше). Хай чує. Хто боїться Господа Бога, той не боїться назвати власним iм’ям дiла дияволовi.

Крiстi, цiлком байдужий до змагання мiж Добром i Злом, грiється коло камiна, втупивши очi у вогонь.

Ну, ти ще довго витрiщатимеш тут очi, мов недорiзаний кабан? Якi в тебе новини?

Крiстi (скидає капелюх, розмотує шаль i йде до вiшалки, щоб повiсити їх). Священик сам оповiстить вам новину. Вiн скоро буде тут.

Мiсiс Даджен. Яку новину?

Крiстi (стає за дитячою звичкою навшпиньки, щоб повiсити капелюх, хоч зараз вiн уже досить великий i може дiстати до вiшалки, i говорить надто байдужим для принесеної новини тоном). Батько теж помер.

Мiсiс Даджен (остовпiвши). Твiй батько?

Крiстi (закопиливши губу, йде знов до камiна i грiється, придiляючи камiну бiльше уваги, нiж матерi). Ну то що? Це не моя провина. Коли ми приїхали до Невiнстауна, то застали його хворим у лiжку. Спочатку вiн не пiзнав нас. Священик сiв коло нього, а мене випровадив з кiмнати. Вночi вiн i помер.

Мiсiс Даджен (вибухаючи сухим гнiвним риданням). О, це жорстоко, надто жорстоко! Його брата, що все своє життя був для нас ганьбою, карають на шибеницi, як бунтiвника, а твiй батько, замiсть того, щоб бути дома iз своєю родиною, як того вимагає обов’язок, iде за ним i помирає, зваливши все на мої плечi. Та ще й прислав менi оцю дiвчину, щоб я про неї пiклувалася! (Обурено насуває шаль на лоб). Це грiх. Так-так, просто грiх.

Крiстi (пiсля паузи, повiльно, вайлувато, набуваючи доброго настрою). А день, здається, все-таки буде непоганий.

Мiсiс Даджен (передражнюючи його). День буде непоганий! А в самого батько щойно помер! Де в тебе серце, дитино?

Крiстi (уперто). Ну то що? Я ж нiчого поганого не думав. Виходить, людинi не можна й про погоду говорити, коли в неї батько помер?

Мiсiс Даджен (гiрко). Справжня для мене втiха мої дiти! Один — дурень, другий — неспокутний грiшник, пiшов з рiдного дому i живе серед контрабандистiв, циган i злочинцiв, покидькiв людських.

Хтось стукає у дверi.

Крiстi (не рухаючись з мiсця). Це священик.

Мiсiс Даджен (гостро). Чому ж ти не вiдчиниш мiстеровi Андерсону?

Крiстi нерiшуче суне до дверей. Мiсiс Даджен затуляє обличчя руками, як то годиться вдовi, пригнiченiй горем. Крiстi вiдчиняє дверi i впускає священика Антонi Андерсона — пресвiтерiанського пастора рокiв п’ятдесяти; це розсудлива, привiтна, весела людина, що тримається з гiднiстю, властивою людям його професiї; але ця гiднiсть цiлком свiтська, пом’якшена тактовним i м’яким поводженням, i аж нiяк не наводить на думку, що вiн зрiкся усього земного. Вiн мiцний, здоровий чоловiк, з товстою шиєю сангвiнiка, кутки його рiзко окресленого усмiхненого рота ховаються у м’ясистих складках. Безсумнiвно — чудовий пастор, але разом з тим людина, що вмiє i цей свiт використати якнайкраще; вiн усвiдомлює це i, мабуть, йому трохи нiяково, що з цим свiтом вiн у далеко кращих стосунках, нiж воно личить справжньому пресвiтерiаниновi.

Андерсон (до Крiстi, з порога, поглядаючи на мiсiс Даджен i тим часом роздягаючись). Ви сказали їй?

Крiстi. Вона примусила мене. (Замикає дверi, позiхає; прямує через усю кiмнату до канапи, сiдає нанеї i зразу засинає).

Андерсон iз спiвчуттям дивиться на мiсiс Даджен; вiшає плащ i капелюх на вiшалку. Мiсiс Даджен витирає очi i, пiдвiвши голову, дивиться на нього.

Андерсон. Сестро! Тяжко лягла на вас десниця Божа.

Мiсiс Даджен (з упертою покорою). Така, мабуть, його воля, i я мушу схилитись перед нею. Але менi нелегко. Навiщо було Тiмотi їхати до Спрiнгтауна i нагадувати всiм, що вiн родич злочинця, який вмер на шибеницi, i (злобно) цiлком був вартий цього, як на те пiшлося?

Андерсон (м’яко). Вони ж були брати, мiсiс Даджен.

Мiсiс Даджен. Тiмотi нiколи не визнавав його за брата, вiдтодi як ми одружились; вiн надто поважав мене, щоб нав’язувати менi такого брата. Що ж ви гадаєте — такий негiдний себелюбець, як Пiтер, поїхав би аж за тридцять миль, щоб побачити, як вiшатимуть Тiмотi? Вiн не пройшов би i тридцяти ярдiв, не з таких. Але хоч би там що, я мушу нести свiй хрест, скiльки вистачить сил; чим менше слiв, тим краще!

Андерсон (дуже серйозний, наближається до камiна i стає до нього спиною). Ваш старший син був там пiд час страти, мiсiс Даджен.

Мiсiс Даджен (неприємно вражена). Рiчард?

Андерсон (киває головою). Так.

Мiсiс Даджен (грiзно). Хай це буде йому за пересторогу! Вiн сам, мабуть, дiждеться такого кiнця, цей поганець, розпутник, безвiрник... (Раптом зупиняється — голос зраджує її — в запитаннi ясно чути страх). Тiмотi бачив його?

Андерсон. Так.

Мiсiс Даджен (затамувавши подих). Ну?

Андерсон. Вiн тiльки бачив його серед натовпу: вони не розмовляли.

Мiсiс Даджен з великою полегкiстю переводить подих i знову вмощується зручнiше на стiльцi.

Жахлива смерть брата дуже вразила i схвилювала вашого чоловiка.

Мiсiс Даджен посмiхається; Андерсон, уриваючи мову, обурено запитує її.

Хiба ж це не цiлком природно, мiсiс Даджен? Вiн пом’якшав у ту хвилину i до свого блудного сина. Вiн послав по нього.

Мiсiс Даджен (знову захвилювалася). Послав по Рiчарда?

Андерсон. Так, але Рiчард не схотiв прийти. Вiн надiслав батьковi вiдповiдь. На жаль, я мушу сказати, це була погана вiдповiдь — страшна вiдповiдь.

Мiсiс Даджен. Що ж вiн сказав?

Андерсон. Що завжди буде на боцi свого грiшного дядька i проти своїх доброчесних батькiв i на цьому, i на тому свiтi.

Мiсiс Даджен (непохитно). Вiн зазнає за це кари. Вiн буде покараний за це — i тут, i там.

Андерсон. У цьому ми невладнi, мiсiс Даджен.

Мiсiс Даджен. Хiба я кажу, що владнi, мiстере