Читати книгу - "Земля Санникова"

коло дверей, швидко попрямували до виходу. Члени Ради обступили доповідача, а один із них, огрядний академік Шенк, відомий дослідник, організатор і радник експедиції барона Толля, став протискуватися до задніх рядів. Серед шуму зсовуваних стільців і гомону натовпу пролунав його гучний голос:

— Я прошу особу, яка так упевнена в існуванні Землі Санникова, поговорити зі мною.

У відповідь на це запрошення із середовища слухачів, які товпилися, виділився юнак у чорній сорочці зі смаглявим обличчям, що було помережане дрібними зморшками, які літня спека, зимові стужі, різкі вітри накладають на шкіру. Пробравшись до Шенка, він заявив:

— Це я сказав і повторю ще раз, коли потрібно!

— Пройдемо до бібліотеки! Тут у штовханині неможливо розмовляти! — промовив Шенк, окидаючи сміливця гострим поглядом з-під густих, навислих брів.

Підхопивши юнака під руку, Шенк повів його через бокові двері в задні кімнати бібліотеки, до канцелярії товариства.

У канцелярії було тихо й порожньо. Академік сів за стіл секретаря, запросивши жестом свого співрозмовника скористатися другим стільцем. Запаливши цигарку, він сказав:

— Я вас слухаю. Що ви знаєте про Землю Санникова?

— Дозвольте спочатку пояснити, хто я, — відповів юнак. — Я прожив п’ять років як політичний засланець у селі Козачому, біля гирла річки Яни. Живучи в цьому ведмежому, краще сказати — біловедмежому, закутку, — я познайомився з місцевими так званими промисловцями — грубими, неосвіченими людьми, з погляду столичної культури, але людьми з добрим серцем і сміливою душею. Кожного року, навесні, коли дні стають довгими, але лід ще міцний, вони здійснюють відважні поїздки на Новосибірські острови за мамонтовими бивнями, яких там багато. Серед цих промисловців дехто ясно бачив Землю Санникова і твердо переконаний у її існуванні.

— Це непереконливо! — зауважив Шенк. — Ви чули в доповіді, що гори, які бачили Санников і Толль, — не що інше, як величезні льодові тороси, і що гори на цій уявній землі мали б сягати двох тисяч двохсот п’ятдесяти метрів у висоту, щоб їх можна було побачити з острова Котельного. Таких високих гір серед Льодовитого океану бути не може.

— Це припущення, але не факт!

— Крім того, Толль, до висадки на острів Беннетта, марно шукав цю землю на своїй яхті «Заря», яка пропливла поблизу того місця, де передбачалася земля.

— Це може довести тільки, що земля знаходиться північніше, а не так близько до Котельного острова, як вважали Санников та інші, хто бачив її, але не точно визначив відстань, — заперечив юнак.

— Ви маєте рацію! — сказав Шенк, — Але річ у тім, що крім цих свідчень, погодьтеся — надзвичайно хистких, ми не маємо нічого іншого, точніше — нічого певного, якщо не зважати на відомості про переліт птахів кудись на північ.

— Чому ви вважаєте це недостатньо певною вказівкою? — здивувався юнак. — Ще Врангель повідомляв про це, Майдель підтвердив, а населення Півночі цілком упевнено вказує, що літня величезна кількість птахів на північному березі Сибіру переривається у двох місцях узбережжя: по-перше, від річки Хроми до річки Омолоя; по-друге, за п’ятдесят кілометрів на захід від мису Якан і до мису Риркайпій[3]. У цих місцях лов завжди незначний, зате видно переліт птахів на північ.

— Із західної ділянки птахи летять на Новосибірські острови, а зі східної — на острів Врангеля, — заперечив Шенк.

— Так вважали раніше, але це неправильно. Острів Врангеля дуже високий і скелястий та майже ціле літо залишається під снігом. Місця для гніздування таких птахів, як гуси й качки, на ньому занадто мало. Але нас цікавить західна ділянка.

— Так, із неї птахи летять на Новосибірські острови.

— На цих островах, як виявляється, літує дуже мало птахів, а більша частина великими зграями продовжує летіти на північ. Це не раз підтверджували мені промисловці в Устьянську, Руському Устьї, Ожогині, які відвідували острови, те ж саме знав і Санников. Летять: білий гусак, гага, різні качки, кулики, щиглі та інші — усі, хто живляться рослинами або дрібними тваринами, що живуть за рахунок рослин. Звідси випливає, що на півночі є суша, достатньо велика і вкрита рослинністю.

— Так, ця суша — острів Беннетта, — зауважив Шенк. — Із документа, залишеного Толлем, ми дізналися, що на цьому острові літують два види гаг, один вид куликів, снігур та п’ять видів чайок…

— Ані гусей, ані качок не згадано! — розсміявся юнак. — А вони складають більшу частину перелітних птахів. Це характерно! А чи звернули ви увагу на слова того ж документа, що Толль бачив орла, який летів з півдня ні північ, сокола, що летів з півночі на південь, і гусей, котрі пролетіли зграєю з півночі, тобто поверталися в кінці літа з цієї невідомої землі на материк.

— Цілком правильно! — підтвердив академік.

— І Толль додає: через тумани, землю, звідки пролітали ці птахи, так само не було видно, як і під час минулої навігації Землю Санникова.

— Яка у вас добра пам’ять! — здивувався Шенк.

— Я уважно слухав усю доповідь, і документ Толля підкріпив мою впевненість в існуванні Землі Санникова й саме далі на північ, ніж припускали. Це й змусило мене висловитись так категорично. Що ж стосується Беннетта, то, як ви теж чули, цей острів замалий і надто захаращений льодами, щоб давати притулок численним птахам. Толль підтвердив це: снігурі, кулики, чайки, два види гаг — ось усі його літні гості.

— Але земля, розміщена ще далі на північ, наприклад, під вісімдесятим градусом широти, має бути ще більше покрита льодами; отже, також не може прогодовувати багато птахів.

— Куди ж у такому разі летять ці дурні птахи? — розсміявся юнак.

— Справді не знаю. Можливо, через Північний полюс у Гренландію, хоч це неймовірно, — відповів Шенк, знизуючи плечима.

— А чи не можна припустити, що через якісь особливі умови Земля Санникова, незважаючи на своє північне положення серед льодів полярного океану, має клімат тепліший, ніж острови Беннетта й Новосибірські, що знаходяться південніше?

— Ну, це вже просто фантазія, даруйте на слові! — заперечив академік, трохи розсердившись. — Для такого припущення, окрім перельоту птахів, жодних підстав нема.

— Може, там знаходиться вулкан, який зігріває ґрунт, — не вгамовувався юнак, — або гарячі джерела!

— Дим вулкана давно побачили б ваші ж промисловці й мореплавці. Не забудьте, що й Нансен проплив на «Фрамі» під час свого дрейфу в льодах поблизу того місця, де передбачалась ця таємнича земля, але нічого не бачив.

— А чи вам відомо про дивне зникнення цілого народу онкілонів, який жив на Півночі? Через те, що їх тиснули чукчі, вони подалися кудись із материка з усіма своїми стадами, і більше про них ніхто не чув, і де