Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

Вільям Блейк

Завдяки простому науковому підходу експериментування і спостереження можна легко встановити практичний зв’язок з цим потоком упорядкованої сили, яка скеровує. Пояснювати, обговорювати чи намагатися дати визначення цьому потоку — зовсім не мета цієї книжки. Не обов’язково розуміти природу електрики, щоб нею користуватися.

Не називайте творчу енергію Богом, якщо це вам не до душі. Потреба у назві існує лише для того, щоб ви мали зручне умовне позначення того досвіду, який переживаєте. Не створюйте видимість віри там, де її немає. Якщо ви вирішили назавжди залишитися атеїстом чи агностиком — ви маєте на це право. Навіть попри це ви зможете переконатися на собі, як робота з принципами, про які йтиметься згодом, змінює життя.

Як митець із митцем, я працювала з гончарями, фотографами, поетами, сценаристами, танцівниками, романістами, акторами, режисерами. З тими, хто знав, ким мріє бути, і з тими, хто лише мріяв хоча б якось стати більш творчими. Я бачила, як художники, які зайшли у своїй творчості у глухий кут, знову бралися за пензель, і як до поетів, які переживали безнадію, знову повертався дар слова, і як знесилені письменники, які, здавалося, застрягли на місці й уже не могли написати ні абзацу, чимдуж дописували останні сторінки чорнових варіантів своїх романів. За цей час я не лише повірила у свій підхід, але і переконалася ось у чому: неважливо, скільки вам років і чим ви займаєтеся у житті, неважливо, чи мистецтво — це ваша кар’єра, чи хобі, чи мрія, головне — те, що ніколи не пізно зайнятися творчістю, і це не буде з вашого боку егоїстично, самолюбно чи смішно. Один п’ятдесятирічний студент, який «завжди хотів писати», скористався моєю методикою і став визначним драматургом. Інший, суддя, скористався моїми принципами для втілення мрії усього свого життя — стати скульптором. У результаті курсу не для всіх творчість стає основною зайнятістю. Правду кажучи, багато професійних митців зізналися, що протягом цього навчання їхньою основною зайнятістю стало щось зовсім інше — бути людьми.

А чому, власне, слово «Бог» повинно бути іменником?

Чому не дієсловом? Найактивнішим і найдинамічнішим дієсловом з усіх?

Мері Делі, теолог

Завдяки власному досвіду і досвіду безлічі інших людей, я повірила у те, що творчість — це вияв нашої справжньої сутності, і що перешкоди — це неприродне порушення процесу, на перший погляд такого ж пересічного і такого ж дивовижного, як розцвітання квітки на кінчику тонкого зеленого стебла. Я переконалася, що процес установлення духовного зв’язку водночас і простий, і явний.

Якщо ви зайшли у глухий кут у своїй творчості — а я гадаю, що почасти ми всі у ньому перебуваємо, — цілком можливо, ба навіть ймовірно, що ви навчитеся творити з більшою свободою, якщо будете готові використовувати методи, викладені у цій книжці. Так само, як і під час занять хатха-йогою у вас змінюється свідомість, хоча ви лише розтягуєтеся, виконання вправ з цієї книжки також змінює свідомість, хоча ви «лише» пишете і розважаєтесь. Виконуйте ці вправи, і вивільнення вашого творчого потенціалу обов’язково настане — вірите ви у це чи ні. І незалежно від того, чи ви називаєте це духовним пробудженням, чи ні.

Якщо стисло, то теорія не має такого великого значення, як практика. Ви займатиметесь формуванням у своїй свідомості каналів, крізь які зможуть працювати творчі сили. Варто вам лише погодитися очистити і підготувати ці канали, як одразу ж з’явиться і творча енергія. У якомусь сенсі ваша творчість схожа на кров. Так само, як кров є усього лиш частиною вашого фізичного тіла, а не чимось таким, що ви вигадали, так і творчість є частиною вашого духовного тіла, а не чимось, що потрібно вигадувати.

Моя подорож

Я почала проводити семінари з розвитку творчості у Нью-Йорку. Я їх вела тому, що мені було наказано це робити. Якось я ішла вимощеною бруківкою вулицею у Вест-Віллидж, яку заливало чудове пообіднє сонце. І раптом я усвідомила, що мені варто почати навчати людей, групи людей, як виходити з глухого кута у своїй творчості. Можливо, це бажання тихо вимовив уголос хтось з перехожих під час прогулянки. Безперечно, у Ґрінвіч-Віллидж більша концентрація митців — і творчо заціпенілих, і ні — ніж будь-де в Америці.

— Мені потрібно вийти з глухого кута у своїй творчості, — мабуть, сказав хтось із перехожих.

— І я знаю, як це зробити, — мабуть, подумки відповіла я, уловивши цей сигнал. Сильні внутрішні директиви завжди були присутні у моєму житті. Я називаю їх «наказами про вирушення у похід».

Як би там не було, але я раптом усвідомила, що знаю, як допомогти іншим вийти зі стану творчого заціпеніння, і що мені судилося зайнятися цим тут і зараз, використовуючи ті уроки, які я сама засвоїла.

Звідки ж взялися ці уроки?

Коли пензлик виконує свою справу, з-під нього рано чи пізно вирине те, що людина не змогла б створити самотужки.