read-books.club » Дитячі книги » Пітер Пен 📚 - Українською

Читати книгу - "Пітер Пен"

248
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пітер Пен" автора Джеймс Баррі. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 59
Перейти на сторінку:
Нана до останніх своїх днів вірила у старомодні лікарські засоби, як, наприклад, листя ревеню, і зневажливо пирхала на всі ці новочас-ні розмови про мікробів і таке інше. Було дуже повчально спостерігати, як вона веде дітей у дитсадочок, поважно ступаючи збоку, коли вони поводилися чемно, і повертаючи їх до порядку, коли вони відхилялися від маршруту. В ті дні, коли Джон грав у футбол, вона жодного разу не забула його светр і зазвичай носила в пащі парасолю — про всяк випадок. У цокольному приміщенні дитсадочка пані Фулсом була спеціальна зала очікування для нянь. Там усі церемонно сиділи на лавах, лише Нана лежала на підлозі — і це була єдина її відмінність від решти. Няні намагалися нехтувати нею через те, що вона перебувала на нижчому соціальному щаблі, а Нана, зі свого боку, зневажала їх за пустопорожні балачки. Вона обурювалася, коли хтось із друзів пані Дарлінг переступав поріг дитячої кімнати. Але коли все-таки гості приходили, Нана мерщій стягала з Майкла фартушок і накидала на нього свіжий, обшитий синьою тасьмою, пригладжувала голівку Венді та поправляла зачіску Джонові.

Мабуть, жодна у світі няня не зуміла б повестися краще, і пан Дарлінг розумів це, але все-таки інколи стурбовано запитував сам себе: що ж скажуть сусіди?

Він займав досить високе службове становище і не міг легковажити цим.

Нана непокоїла його і з іншої причини: іноді йому здавалося, що вона зовсім не захоплюється ним.

— Джордже, повір мені, вона від тебе просто в захваті! — запевняла його пані Дарлінг у таких випадках і робила знак дітям, щоб вони були особливо милі з татком.

А ще в них часом бували танці, чудові танці, до яких інколи запрошували й Лізу, єдину (крім Нани) служницю в домі. Вона у своїй довгій спідниці й чепчику була схожа на гномика, хоча й заприсяглася, коли ставала на службу, що більше ніколи не буде схожа на десятирічну дівчинку. Які це були веселі забави! І найбільше тішилася пані Дарлінг: вона виробляла такі чудернацькі піруети і так швидко кружляла, що видно було тільки її прихований в кутику вуст цілунок, і якби в той момент зненацька зіштовхнутися з нею, то, певно, можна було б його впіймати. І не було на світі щасливішої сім’ї — аж доки не з’явився Пітер Пен.

Пані Дарлінг вперше дізналася про Пітера, коли наводила лад у думках своїх дітлахів. Це гарна традиція кожної доброї матері — уночі, коли діти поснуть, порядкувати у їхніх голівках і складати там усе як слід аж до наступного ранку, розкладати по поличках стоси вражень, що назбируються за цілий день. Якби ви, діти, могли у той час не спати (хоча це, звичайно, неможливо), то застали би свою маму за цим заняттям, і вам було б надзвичайно цікаво поспостерігати за нею. Ви помітили б, що ця робота дуже схожа на прибирання у шафі з шухлядками. Ви, певно, побачили б свою маму на колінах: як вона потішно милується якоюсь новою знахідкою і дивується, де це в світі можна було таке відшукати, відкриває для себе щось приємне і не дуже, притуляє кожну дрібничку до щоки, так, ніби це пухнасте кошенятко, а потім поспішно прибирає її з очей. І ось, коли ви прокидаєтеся вранці, весь ваш непослух, усі примхи і образи, з якими ви засинали, уже лежать у вашій голівці, охайно поскладані на самому дні, а зверху, напохваті, відсвіжені й провітрені, красуються найкращі ваші думки і наміри, готові зараз же стати вам у пригоді.

Не знаю, чи доводилось вам коли-небудь бачити карту людських думок. Лікарі іноді роблять зображення частин людського тіла, і це може бути дуже цікавим для нас. Але спробували б ви тільки спіймати лікаря за зображенням карти дитячих думок, де все переплутано, де ніщо не стоїть на місці! Тут трапляються зигзагоподібні лінії, як, наприклад, на температурному листі, і, можливо, якраз вони позначають дороги до таємничого острова, бо Небувалія — це чомусь зав-жди острів, з дивовижними каскадами барв то тут, то там, з кораловими рифами і летючим вітрильником на обрії, з дикунами і покинутими барлогами. І ще там бувають гноми — здебільшого кравці, — і печери, крізь які протікають ріки, і князівни з шістьома старшими братами, і хатинка, готова ось-ось розвалитися, і одна старезна пані — дуже маленька на зріст і з гачкуватим носом. І це була б іще не найскладніша карта, якби тільки цим усе й обмежувалося. Але ж на ній ще треба вмістити і перший шкільний дзвоник, і релігію, і батьків, і округлий ставок, і ручну працю, і вбивства, і шибениці, й іменники в давальному відмінку, і святковий шоколадний пудинг, і фігурні дужки, і число дев’яносто дев’ять, і три пенси за зуб, вирваний власноруч, і всяке таке, — і все воно або становить частину вашого острова, або утворює додаткову карту, яку можна побачити на просвіт, але в будь-якому разі все це дуже складно і заплутано, тим більше, що ніщо тут не стоїть на місці.

Ну і, звичайно, Небувалія буває дуже різна — у кожного своя. Наприклад, у Джона там була затока, і над нею літали фламінго, і Джон полював на них. А у маленького Майкла — усе навпаки: у нього був фламінго, а над ним літали затоки. Джон жив на своєму острові у перекинутому догори днищем човні серед пісків, Майкл — у вігвамі, а Венді — в курені з великих листків, вправно зшитих докупи. У Джона там не було друзів, у Майкла були друзі — нічні, а Венді приручила вовченя-сироту, покинуте батьками. Але все-таки загалом усі Небувалії схожі одна на одну, як рідні сестри, і якби їх поставити в рядочок, то можна було б помітити, що всі вони мають спільні риси. На цих казкових берегах діти у вічних забавах витягають на пісок свої човни. Ми теж бували там; ми й досі чуємо часами звук прибою, хоча й ніколи вже не зможемо причалити туди.

З-поміж усіх омріяних островів Небувалія — найпотаємніший і наймісткіший, хоч і не аж такий велетенський і розлогий, — ну, знаєте, не із занадто довгими відстанями від однієї пригоди до іншої, а якраз такий як треба. Коли на ньому цілий день бавитися зі стільцями і скатертиною, то в цьому немає нічого хвилюючого — ви його навіть не помічаєте, — але за дві хвилини до сну цей острів стає реальністю. Ось для чого існують нічні світильники.

1 2 3 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пітер Пен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пітер Пен"