Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Неначе звуть в мовчазне царство сна.

Колишній спів мій, майже занімілий,

Лунає знов, мов арфа чарівна;

Я стрепенувсь, і сльози забриніли,

І серце враз відтало аж до дна…

Теперішнє здалека ледве мріє,

А що пройшло — ізнов живе і діє.

ПРОЛОГ У ТЕАТРІ[3]

Д и р е к т о р   театру, п о е т   і   к о м і к.

Д и р е к т о р

Обидва ви не раз мені

В пригоді стали в хвилю скрути;

Скажіть, яким повинен бути

Театр у нашій стороні?

Бажаю я завжди юрбі годити:

Вона живе, дає й другому жить.

Стовпи стоять, поміст із дощок збитий,

І всяк туди, на свято мов, спішить.

Сидять усі вже, звівши вгору брови,

До подиву і захвату готові.

Я знаю, як сподобатися всім,

А все ж чомусь сьогодні страшнувато;

Хоч путнє щось незвично бачить їм,

Але вони читали страх багато.

Як змайструвать виставу нам таку —

Нову, й живу, і людям до смаку?

Люблю, коли у нас під балаганом

Гучна юрба хвилює ураганом

І тиснеться до цих дверей вузьких,

Мов у переймах болісно-тяжких.

Ще в білий день, ще о четвертій

До каси товпляться дістать квиток

І ладні битися за нього до півсмерті,

Мов це — в голодний рік насущника шматок.

Лише поет зробить це диво здібний;

О друже мій, тут твій талант потрібний!

П о е т

Не говори про натовп той нікчемний;

Його діла високий дух гнітуть,

Затьмарюють, як морок ночі темний,

Затягують у вир, у каламуть.

Веди мене в небесний світ таємний,

Де радощі поетові цвітуть.

Лиш там любов і дружба нас чекають,

Божественні чуття в серцях плекають.

Що в глибині грудей у нас постало,

Що, тремтячи, зірвалось на уста,

Невдало раз, а інший раз і вдало, —

Поглине все хвилина зла й пуста;

А що рокú у серці визрівало,

В довершене творіння вироста.

Примарний блиск живе одну хвилину,

Правдивому нема в віках загину.

К о м і к

А що мені з потомних тих віків?

Коли б і я про них лиш говорив,

То хто б сучасників розважив?

А їм потрібен добрий жарт,

І вже чогось веселий хлопець варт,

І чимсь в суспільстві він заважив.

Хто зацікавить публіку зумів,

Того вона не кине цінувати;

Що більше буде слухачів,

То легше їх опанувати!

Отож зробіть нам п'єсу до пуття

І виведіть фантазію і волю,

Кохання й розум, пристрасть і чуття,

Та й дурості якусь там дайте ролю.

Д и р е к т о р

А головне, як більш перипетій!

Бо глядачі цікаві до подій;

Як більше сцен напружених, рухомих,

Щоб всяк дививсь, не зводячи очей, —

І ви попали вже в число відомих,

Усюди люблених людей.

Лиш масою підкорите ви масу,

Для себе в ній всяк найде штучку ласу;

Де всього є, там кожен візьме щось,

Й видовище до серця всім прийшлось.

Даєш нам твір — давай в шматках, на милість,

Таке рагу нам вигідніш, як цілість,

Бо легко зготувать і зручно подавать.

Нащо тобі здалась довершена умілість?

Хоч що дай публіці — на шмаття буде рвать…

П о е т

Ганебне ремесло ганебним буде скрізь

І справжньому художнику не личить.

Та ви, я бачу, завзялись

Нікчемних партачів звеличить.

Д и р е к т о р

Такий докір мені не заболить:

Хто дума путнє щось зробить,

Знарядь шука, як до роботи.

А вам — м'які дрова колоти;

Для кого пишете? Глядіть:

Ось цей з нудоти йде сюди,

Той — за столом по зав'язку напхавшись,

А той (найгірший він завжди) —

Газет усяких начитавшись.

До нас збігаються, немов на маскарад,

Побачити цікаве кожен рад!

Тут дами напоказ з'являються ошатні;

Це теж артистки, лиш безплатні.

Ви дивитесь з поезії висот,

І всі поклонники вам любі;

Погляньте ж ближче на народ:

Одні холодні, другі грубі.

Той по виставі йде у карти грать,

Той зночувати ніч в обіймах у повії;

Чи ж варт для них бентежить мрії

І муз шляхетних турбувать?

Кажу ж вам, лиш пишіть,

все більш і більш пишіть, —