Читати книгу - "Наодинці з собою"

тексту, та загалом відповідає тій характеристиці твору, яку перекладач сам сформулював у вступі до видання: «Найважливішим вважалося висловити своє щиросердне почуття, а тим, як і якою мовою — не надто переймалися»[11]. І справді, російський текст Краснова надміру велемовний і барвистий там, де варто було б передати стислість і суворий ритм оригіналу; з іншого боку, перекладач навіть не намагається відтворити численні випадки гри слів та алітерації (нема мови про алюзії та приховані цитати), а якщо й зауважує їх, то просто подає в дужках відповідний грецький зворот.

Першою цілеспрямованою спробою відтворити російською мовою закорінене у філософії стоїків інтелектуальне, світоглядне багатство «Роздумів» став переклад Сємьона Роґовіна[12], який звернув належну увагу і на тонкі нюанси думки Марка Аврелія, і на насиченість тексту стоїчною термінологією. На перекладача, однак, чатувала інша пастка: ретельно передаючи дослівний зміст оригіналу, він не спромігся зберегти природність і силу фрази, притаманні імператорові-філософу; позначилося на естетичній вартості тексту й активне вживання сучасних філософських термінів, що справляють враження анахронізмів, а як зважити на їхнє здебільшого латинське походження — то й варваризмів. Майже через півстоліття після Роґовіна цих недоліків, вочевидь, намагався уникати в своєму перекладі Андрєй Єґунов[13], якому добре вдалося передати літературний стиль Марка Аврелія; щоправда, він опрацював лише першу книгу «Роздумів» і кілька уривків з інших книг, де, загалом, не так гостро постає проблема систематичного відтворення філософської термінології.

Останній, і, можемо стверджувати, найкращий російський переклад «Роздумів» належить Алєксандру Ґаврілову[14]. Перекладач та редактори, вдумливо проаналізувавши досвід попередників, досягли певного синтезу, де належно враховано недоліки давніших підходів до перекладу. Найважливішою причиною цих недоліків, як зауважує сам перекладач в одному з нарисів, що увійшли до видання, тією чи іншою мірою є методологічна однобокість перекладу, акцентування в ньому якогось одного аспекту — чи то легкості для читача, чи дотримання стилю оригіналу, чи відтворення інтелектуально-філософського багажу, зокрема термінології. І перекладачеві таки вдалося знайти компроміс, своєрідну золоту середину між цими суперечливими аспектами. Ретельно, майже слово до слова передаючи текст оригіналу, Ґаврілов зберігає характерну для Марка Аврелія стислість фрази, а вміло поєднуючи ті ж таки слова у природні для мови перекладу сполучення, цілком прийнятно відтворює зміст. Докладено зусиль, щоб у той чи інший спосіб передати характерну для грецького тексту гру слів; важливо й те, що двозначності, алюзії та недомовки, яких чимало в оригіналі, здебільшого збережено й у перекладі. Щодо термінів, якими рясніє твір Марка Аврелія, то перекладач або передає їх питомо російськими словами, в разі потреби модифікуючи звичне вживання, або вдається до новотворів за старослов'янським взірцем (подекуди — до прямих словотвірних кальок): оскільки саме в утворенні таких неологізмів російська мова є винятково гнучкою, то вони не виглядають чимось неприродним; навпаки, слов'янські корені роблять філософську термінологію прозорішою для читача.

Наша увага саме до перекладу Алєксандра Ґаврілова зумовлена тим, що він, здається, найдалі пройшов у розкритті різних граней славетної пам'ятки античного письменства. Невідомо, чи далася взнаки свідома настанова західних перекладачів, чи питомі властивості західних мов, але навіть там, де існує найбагатший досвід засвоєння твору Марка Аврелія, — в англійській мові — найновіші здобутки[15] не виходять поза межі удоступненого, описового передавання думки автора, натомість пропонуючи лише різні варіанти літературного відшліфування перекладного тексту. Зауважмо, що піонерський український переклад Омеляна Омецінського[16] здійснено в приблизно такій самій парадигмі: досить точно віддано загальний зміст тексту, але не зроблено поважної спроби систематично відтворити українською мовою античні філософські поняття й терміни, передати своєрідний стиль автора, ба й зберегти віршовий розмір у цитатах із поетів та драматургів — хоча, принаймні, щодо останнього пункту українська мова має незаперечну перевагу над західними.

Отож, було очевидно, що бракує нового українського перекладу «Роздумів», навіть більше — що такий переклад вельми на часі. Левову частку потрібних для нього дослідницьких пошуків і методологічних напрацювань вже виконали інші; йдеться не лише про попередніх інтерпретаторів Марка Аврелія, а й про тих, хто збагачував мову українських перекладів (найперше слід згадати Миколу Лукаша[17]), і тих, хто формував принципи сучасного українського перекладу з класичних мов, надто зі стоїчної філософської прози (серед найновіших здобутків — листи Сенеки в інтерпретації Андрія Содомори[18]). Водночас була надія зробити хай і маленький, але крок уперед порівняно зі здобутками іноземних колег — за умови, що на ґрунті української мови буде глибше або принаймні дещо по-новому застосовано їхній досвід у цій захопливій мандрівці. Тому в своїй праці перекладач взяв до уваги такі засадничі питання: яка природа твору Марка Аврелія? навіщо і як він його писав? чим для нього є філософія? ким є Марк Аврелій у своїх писаннях і в житті?

***

Більшість сучасних дослідників сходяться на думці, що твір Марка Аврелія не належить до жодного з традиційних античних літературних жанрів, до яких його намагалися залічувати раніше. Це — ані моральний трактат, ані напучувальна діатриба, ані філософська розрада: попри те, що раз у раз натрапляємо на елементи кожного з цих жанрів, «Роздуми» не є цілісним текстом у звичному розумінні. Вони становлять сукупність окремих нотаток різного обсягу — від кількох слів до кількох сторінок, — і між ними майже ніколи немає тяглості (винятком тут є лише перша книга). Ці нотатки не можуть бути й попередніми нарисами до запланованого твору: хоч у якій послідовності намагалися розставити їх скрупульозні філологи, виявити якусь виразну структуру, якийсь послідовний розвиток думки їм не вдалося. Відпадає також, здавалося б, правдоподібніша версія, що маємо справу із щоденниковими записами: в цілому тексті ледве чи вдасться знайти суттєві автобіографічні відомості, знову-таки, за винятком першої книги — але й тут знахідки будуть дуже скупими; щодо поточних подій та вражень, то лише зрідка подибуємо невиразні натяки на них.

То чим же є писання Марка Аврелія? Виявляється, що в античній літературі не так вже й легко знайти щось подібне за формою. Зрештою, літературним твором їх можна назвати лише умовно: філологи й історики доходять висновку, що славетну пам'ятку письменства, яка витримала стільки перевидань і яку було перекладено стількома мовами, автор взагалі не мав наміру оприлюднювати.

Твір, якому Марк Аврелій завдячив славою філософа, насправді є вислідом дуже особистого застосування філософії, що його метою була аж ніяк не слава. Нотатки імператора — це радше засновані на філософії стоїцизму (з принагідними запозиченнями з інших філософських систем) вправи, своєрідна письмова автопсихотерапія, спрямована на відшукання душевної рівноваги, на подолання залежності від людської