Читати книгу - "«Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Анна. Хіба ж я їм забороню сміятися? Нехай сміються, коли їм смішно.
Микола. А все ж таки… Не показуйся прилюдно… з ним. Не топчи в болото моєї бідної голови. А ні, то вбий мене, щоб я не дивився на те!
Анна. Се не від мене залежить, Миколо. Я тепер одного пана знаю — його, так, як досі знала тебе. Що він мені скаже, те й зроблю, а більше ні на що не оглядаюся. Ганьба, то ганьба; смерть, то смерть. З ним мені нічого не страшно. А ти роби, що знаєш.
Микола (хапається руками за голову). Господи, Господи, вона зовсім одуріла! Говорить, мов у горячці. Се він, проклятий, дав їй якісь чари, якесь дання, він її з розуму звів, щоб насміятися наді мною! (Ходить по хаті з виразом важкого болю. Анна мотає далі.)
Ява четверта
Ті самі і жандарм.
Жандарм (входить). Слава Богу! Здоров був, Миколо!
Микола (понуро). Здоров був, Михайле!
Жандарм (сміючись, б’є його долонею по плечі). А прецінь хоч раз ти заговорив до мене, як до старого знайомого.
Микола. Ліпше б нам було не знатися ніколи.
Жандарм. Чому? Тьфу, Миколо, як ти насовився! Немовби я тобі батька зарізав.
Микола. Ти мені ще гірше зробив.
Жандарм. Ет, іди, не плети дурниці! От ліпше сідай тут! (Садить його силоміць кінець столу, кладе карабін і шапку на другім кінці стола, а відтак виймає з торби фляшку горілки.) Ади, з сею ворожкою ми порадимось, як у світі жити. Анно, ану-но найди там який наперсток!
Анна встає і ставить на стіл чарку, хліб і сир.
Микола. Спасибі тобі, я не п’ю.
Жандарм. Як то не п’єш? Що се ти видумуєш, Миколо? Нині тиждень пив, а тепер не п’єш! Ну, се ти пусте видумав! (Наливає.) На твоє здоровля, Миколо! (П’є.) А!.. Щоб ти не думав, що се яка отрута, абощо! Не бійся! Бачиш, я сам п’ю. (Наливає.) На, випий! І не журися! Вдар лихом об землю! Нехай Мошкова кобила журиться, що велику голову має.
Микола (бере чарку). Га, виджу, з тобою нема іншої ради. Здох би-сь, Михайле! (П’є.)
Жандарм (сміється). Ха, ха, ха! Здох би-сь! Гарно ти мені здоровля зичиш! Ха, ха, ха! Сміхованець[342] з тебе, Миколо, бігме, сміхованець! (Плеще його по плечах.)
Микола. Що ж, Михайле, що кому належиться!
Жандарм. Так ти думаєш, що мені належалось би здохнути?
Микола. Думаю, що се було б ліпше і для мене, і для тебе, і для отсеї. (Показує на Анну.)
Жандарм. І для отсеї! А, ми й забули про господиню! (Наливає.) Ну, Анно, випий за здоровля свого чоловіка!
Анна. За твоє здоровля, Михайле! (П’є.)
Жандарм. Ха, ха, ха! Бачиш, Миколо, твоя жінка мені трохи інакше бажає, ніж ти! Ну, випиймо ж тепер за її здоровля! (П’ють.)
Микола. Та й міцний же твій вишняк, Михайле. Від двох чарок вже й у голову б’є.
Жандарм. Не слухай того, синку мій! Се тілько твоя голова слаба, ось що! Міцної голови він і по десяти чарках не хапається.
Микола (опирає голову на локоть). Слаба голова, кажеш. Правду кажеш! І без твого вишняку вона мені ходором ходила, а тепер ще гірше. Знаєш, Михайле, що я тобі скажу, так, по приязні, по старій знайомости?
Жандарм. Ну, що?
Микола. Може би ти перестав у мене бувати?
Жандарм. А то чому, Миколо? Надоїли тобі мої відвідини?
Микола. Надоїли, не надоїли, а так. Мені здається, що воно б було ліпше, якби ти не показувався.
Жандарм. Не можу, братчику, їй-Богу, не можу. Служба моя така, що все попри вашу хату моя дорога йде. А при тім, серденько моє, ще одна річ припутана.
Микола. Яка?
Жандарм. Хоч то ніби урядова тайна, але що вже робити, скажу тобі. Але насамперед випиймо! Най усе зле минає! (Наливає, п’ють.) Так ось яка річ, небоже. Тебе нібито пустили з криміналу…
Микола (схапується). Нібито?.. Як то нібито?
Жандарм. Ну, ну, ти бо зараз усе так береш на правду, мовби ти справді почувався до вини! Е, Миколо! Адже ж ти сам почуваєш себе невинним, правда? (З притиском.) Власне сумління каже тобі, що ти невинний? Правда? (Глядить йому просто в очі.)
Микола (змішаний, крикливо). Богом небесним свідчуся, що правда!
Жандарм (насмішливо). Ну, ну, Миколо! Так не говори! Особливо перед шандарем з такими словами не вихапуйся. Бо між нами, шандарями, брате, така думка, що як на кого підозріння паде, а він починає Бога на свідка кликати, то значить, що у нього сумління не зовсім чисте. Щось там у нього негарно.
Микола (переляканий). Так… значить… ти думаєш, що я…?
Жандарм (сміється і клепле його по плечах). Ха, ха, ха! Дитина ти, Миколо, ось що я думаю! Ледачим тебе застрашити можна. Не бійся! Не такий чорт страшний, як його малюють. Те, що тобі тепер видається таким страшним, також не таке. До всього чоловік привикне!
Микола. Ти се про що закидаєш? Якось не зовсім я розумію тебе.
Жандарм. Порозумієш, братчику, порозумієш, як на те час прийде. А тепер знаєш, що я би тобі радив?
Микола. Ну, що?
Жандарм. Будь спокійний. Не роби ніякої комедії, ніякого галасу. Жий собі тихо, смирно, як Бог приказав, і ні про що не дбай, що довкола тебе твориться.
Микола. Ні про що не дбати? А думаєш, що се можна?
Жандарм. А чому би не можна? Певно, що можна. Повір мені, друже! Я багато світа сходив, багато дечого видів і знаю. Так ось що я тобі скажу: тисячі людей живуть от так, як ти, і не питаються навіть, як воно склалося, відки пішло, хто тому винен? Де би чоловікові голови стало, щоби се все розібрати? Сталося, склалося — що порадиш? Треба брати життя, яке є, треба жити, як можна.
Микола. Із розбитим серцем?
Жандарм. Дурниця серце! У кого воно ціле?
Микола. І на людськім посміховищу?
Жандарм. Наплюй ти на людей! Чого тобі від них потрібно? А як ти з них будеш сміятися, то вони з тебе не будуть. Ще самі до тебе прийдуть.
Микола (в задумі). Що ж, мудра рада. Тільки, мабуть, заміцна на мою слабу голову.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори», після закриття браузера.