Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

розсміявся. — За навідницю у нас була гарматова сержантка

з марсіянського флоту.

На іншому боці запала тиша. Потім Цен сказав:

— Коли це все закінчиться, я замовлю вам випивки й із задоволенням вислухаю історію про те, як ганебно звільнений

офіцер оонівського флоту став капітаном вкраденого

торпедоносця ФМРК, на якому опинилися марсіянська солдатка

і високопосадовиця ООН.

— Це, чорт забирай, цікава історія, — відповів Голден. — До

речі, щодо марсіян, я хотів би зробити подарунок своїй. У вас на

«Кідонії» є загін піхоти?

— Так, а що?

— У цій команді є розвідрота?

— Так. То чого питаєте?

— Є певне спорядження, що нам знадобиться, і воно, мабуть, є

на вашому складі.

Він розповів капітанові Цену, що йому треба, і той сказав:

— Вам передасть його «Райд».

* * *

жодної подряпини. Коли він підлетів до «Росинанта», його

темний бік був гладеньким і неторканим, як озеро чорної води.

Алекс разом із пілотом «Райда» ідеально узгодили курс, і на

марсіянському есмінці відкрився великий люк, розливаючи

тьмяно-червоне попереджувальне світло. На інший бік було

випущено

два

магнітні

гаки,

які

з’єднали

кораблі

десятиметровим кабелем.

— На зв’язку лейтенантка Ґрейвс, — пролунав дівочий голос. —

Ми готові почати передачу вантажу за вашим наказом.

Судячи з її голосу, вона мала б досі вчитися у школі, але

Голден сказав:

— Починайте. Ми тут теж готові.

Перемкнувшись на канал із Наомі, він сказав:

— Відчиняй люки, на борт лізе нова риба.

За кілька метрів від нього великий люк, котрий зазвичай не

видавався з корпусу, відчинився на поверхні корабля щілиною

завширшки один і завдовжки вісім метрів. По краях отвору

пролягала складна на вигляд система рейок та механізмів.

Внизу лежало три торпеди типу «корабель-корабель», що

залишились у «Росинанта».

— Сім сюди, — сказав Голден, показуючи на відкритий тримач

для торпед. — І сім з іншого боку.

— Прийнято, — сказала Ґрейвс.

Із відчиненого люка «Райд» виповзла вузька біла плазмова

торпеда, а обабіч неї вибралися солдати у скафандрах.

Попихкуючи легенькими струменями стисненого азоту, вони

опустили торпеду до «Росі» вздовж двох тросів. Потім за

допомогою Боббі, підсиленої костюмом, вони поклали торпеду

на місце у верхній частині тримача.

— Перша на місці, — відзвітувала Боббі.

— Зрозуміло, — відповіла Наомі, й через секунду механізовані

рейки ожили, підхопили торпеду і зарядили у магазин.

Голден перевірив на шоломі витрачений час. Щоби

перемістити і зарядити всі чотирнадцять торпед, знадобиться

кілька годин.

— Еймосе, — покликав. — Ти де?

— Закінчую з останньою латкою біля майстерні, — відповів

механік. — Тобі щось треба?

— Коли закінчиш, захопи пару скафандрів. Підеш зі мною по

інші припаси. Мають бути три ящики снарядів для МТЗ та інші

дрібниці.

— Уже закінчив. Наомі, мож’ відчинити вантажний люк?

Голден спостерігав за роботою Боббі та солдатів із «Райд», і, поки Еймос прибув із двома скафандрами, ті зарядили ще дві

торпеди.

— Лейтенантко Ґрейвс, двоє членів екіпажу «Росинанта»

просять дозволу піднятися на борт і забрати решту припасів.

— Дозволяю, «Росинанте».

Снаряди для МТЗ транспортували в ящиках по двадцять тисяч, і за земного тяжіння вони б важили більше п’ятисот кіло.

У нуль- гравітації кораблів, що летять за інерцією, двоє людей

у скафандрах могли нести один ящик, якщо не поспішали

й перезаряджали стиснений азот після кожного заходу. Без

брухтозбирача та робочого човника вони не мали іншого

вибору.

Кожний ящик Еймос мусив повільно штовхати до корми

«Росинанта», на двадцять секунд увімкнувши струмінь

скафандра. Коли він долітав до люка у вантажний відсік на

кормі, Голден випускав такий самий за тривалістю струмінь зі

свого скафандра, щоб зупинити ящик. Потім вони вдвох

маневрували ящик усередину й чіп ляли до перегородки. Процес

був тривалим, і Голдена доймала та моторошна