read-books.club » Сучасна проза » Війни художників 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни художників"

241
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війни художників" автора Станіслав Стеценко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 196 197 198 ... 215
Перейти на сторінку:
Йому подобалося працювати тут на самоті. Вікна виходили у двір і завжди були щільно запнуті шторами. Йому подобалося працювати подалі від сонця і вуличного гомону. Він не любив сонячного світла й тепла. Саме тому він і побудував шале в холодному гірському Оберзальцбурзі. Світло у кімнаті було яскравим, але штучним.

Від початку польської кампанії він практично не писав. Жагу його творчості задовольняли архітектурні проекти, котрі він почав реалізовувати з молодим, але напрочуд енергійним Альбертом Шпеєром. Але іноді все ж дуже хотілося писати. І не «легкою» аквареллю, а «важкою» олією. І тоді він зачинявся у цій кімнаті із Фрідріхом Великим.

Самотність, малювання спонукали фюрера до роздумів. Про що? Про вічне. Про те, що він залишить після себе в історії.

Погляди на майбутнє Німеччини він досить популярно виклав у книзі «Майн кампф», сидячи у в’язниці. Він сам намагався друкувати їх на машинці. Але на заваді був поганий зір і дрібний шрифт. Урешті-решт, закінчилося тим, що на машинці навчився друкувати Гес, який сидів з ним в одній камері. Гітлер диктував, крокуючи з кутка в куток, а Гес тарабанив по клавішах. Так народилася книга.

Цю книгу Гітлер вважав біблією для кожного німця. Це була релігія для нації. А він був пророком. Ця релігія давала обіцяний рай лише для німців. Що тут дивного?

Сталін будує комунізм — благо лише для робітників. Не для селян, не для інтелігенції, ні тим більше для буржуазії його побудова не буде благом. Він обіцяє комунізм робітникам усього світу — утопія!

А він, Адольф Гітлер, будує соціалізм для німців. Це — реальність! Хіба ні? Що він уже дав своєму народу? Народний автомобіль. Він так і назвав його «Volkswagen». Автомобіль уже йде в серію. Він розробив його разом із Фердинандом Порше. Цей автомобіль стане доступним кожному німцю. Його вартість він обмежив 1000 марок. А ще — побудова ширококолійної залізниці, автобанів, що з’єднали усі головні міста рейху.

Його рейх повинен бути раєм для гармонійно розвиненої людини. Хворим і неповноцінним у ньому не буде місця. Учора Гіммлер звернувся з проханням дати дозвіл на впровадження «гуманної смерті» для неповноцінних німців. Іноді цей маленький чоловічок у пенсне із зовнішністю шкільного вчителя дивував його своєю жорстокістю. Він вагався майже тиждень. Але сьогодні погодився. Світ живе за законами природи. Людина є її частиною. Природа влаштована так, що перемагає сильний. Слабкий гине.

Він погодився і пішов писати Фрідріха. Поки під пензлем з’являлися його контури, він розмовляв із ним. «Чи погодився б, ти, Фрідріху, знищувати неповноцінних німців?» Фрідріх похмуро мовчав. Ну звісно, до цієї думки треба звикнути. Адже мова не про унтерменшів — тих же поляків чи євреїв. Але в майбутньому рейху, країні патриціїв і повелителів світу, не могло бути калік і розумово неповноцінних.

Коли Гітлер повернувся в кабінет, ад’ютант Шауб доповів, що його вже годину чекає Генріх Гофман. Він захопився портретом і забув, що запросив на другу годину Гофмана!

— Добре, нехай увійде.

Гофман привітав його підняттям руки у нацистському вітанні.

— Доброго дня, гер Гітлер.

— Салют, Гофман, — Гітлер, широко посміхаючись, потиснув Гофману руку і всадовив у крісло, сам сів навпроти. Відкинувся на спинку в своїй звичній позі — праве плече вище лівого, права рука опущена на підлокітник крісла. Ліва лежить на столі долонею вниз.

— Що у вас нового, Гофман?

Малося на увазі — що нового в культурному житті. Гофман мав інформувати фюрера про фільми, оперні та балетні вистави Берліна, музейні новинки.

— У Берліні — «Весела вдова», диригує Легар, — Гофман дістав із кишені записник, погортав і пішов з козирів.

— Легар! — Гітлер мрійливо закотив очі. — Господи. Старий добрий Легар! Знову Легар. Скільки ж йому зараз років?

— За сімдесят.

— Фантастика! Легару за сімдесят, а він ще за диригентським пультом. Я повинен це бачити, Гофмане!

— Добре, я замовлю квитки в урядову ложу. Балет.

— Ні, мене останнім часом чомусь дратують ці облягаючі трико танцівників. З жінками — все нормально. Естетично. Танцівники у трико викликають у мене відразу. Давайте наступного разу.

— Продовжується виставка радянських художників під керуванням Гущенка.

Гітлер замислився, потер лоба, нарешті сказав:

— Я хотів би, Генріху, поговорити з вами про цього художника Гущенка. Він не йде мені з думки. Ви знаєте, Гофман, цей художник — це завершення моєї юності. Останні спроби у малюванні. І початок політичної кар’єри. Це моя люба Гелі, це роки боротьби, це роки мрій, які тоді здавалися нездійсненними, а сьогодні — стали цілком реальними. Ви знаєте, дорогий Генріху, я півроку тому їздив до Лінца. У місто своєї голодної юності. Блукав там вулицями. Кілька годин. І ходив би ще, якби не охорона і якби не почав збиратися натовп городян. Такі моменти для мене дуже дорогі. І трапляються дуже рідко.

Ось і цей художник. Я хотів би з ним зустрітися. Але щоб про це знали лише він і ви. Офіційно я не можу з ним бачитися, не можу — за статусом. Та й, можливо, це матиме для нього якісь негативні наслідки. Не знаю, як це сприйме той різник Сталін. Хочу, щоб ви влаштували мені цю зустріч.


* * *

«Мерседес» Генріха Гофмана з Миколою Гущенком, якого Гофман щойно забрав з готелю, раптом повернув не до фотоательє Гофмана, а на Вільгельм-штрасе у бік Нової рейхсканцелярії.

На здивований погляд Гущенка Гофман відповів посмішкою:

— Гер Гущенко, у мене є для вас просто надцікава інформація про фюрера. Сподіваюсь, ви ще пишете свою книгу? — він продовжував посміхатися, час од часу відволікаючись від дороги і кидаючи погляд у бік Гущенка. — Я не мав права говорити досі, аби ви не побігли доповідати в своє посольство, але зараз повідомляю вам: ми їдемо

1 ... 196 197 198 ... 215
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни художників"