Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

Вперше людина створила елементи штучного середовища мешкання і тим самим ступила на шлях формування навколишнього середовища. Зміна умов життя людини веде до суттєвого збільшення її потреб, а отже, і до виникнення нових засобів їх задоволення. Збирання більш давнє і, можливо, більш надійне джерело їжі, ніж полювання, яке, проте, виявилося досить прогресивним економічно. А взагалі полювання, рибальство, збирання обмежувалися лише тими ресурсами, що давала сама природа, і людина впливала на біосферу в основному екстенсивними методами. Первісні общини змушені регулювати їх чисельність відповідно до тих умов, в які ставила їх привласнююча економіка природи. Важливу роль відігравали міграційні процеси. На досить ранніх етапах розвитку общини (громади) вироблялись соціальні, хоч і досить примітивні, навіть грубі, норми співжиття. Обмеженість запасів природних ресурсів (дичини, птахів та ін.), мабуть, змушувала шукати деякі елементи раціонального природокористування.

Отже, суспільство могло існувати і розвиватися тільки за умови, коли чисельність населення відповідної території не перебільшувала певного рівня. Саме це стало відображенням першої в історії людства суперечності між суспільством і природою, суперечності, що базувалася на спроможності забезпечити населення достатньою кількістю засобів існування. Ця суперечність носила значно гостріший характер, аніж у наступні періоди розвитку людства. Аби вижити як вид, людина змушена змінити стратегію природокористування, що полягала в переході до продуктивної сільськогосподарської діяльності (землеробства і скотарства). Сталася так звана агрокультурна (або неолітична) революція, наслідком якої була докорінна зміна самого способу життя людини і її впливу на природу.

Удосконалюючи знаряддя праці, людина поступово, дедалі в більших масштабах, приступає до зміни природи і формування навколишнього середовища. Перехід від привласнюючого господарства до землеробства і скотарства, тобто до виробничої економіки, дозволив суттєво зменшити залежність людини від природи завдяки можливості за допомогою знарядь створювати штучні продукти діяльності. Суспільство одержало, нарешті, можливість (щоправда, відносну) контролю за кількістю продуктів харчування. Люди вперше в історії перестають залежати від запасів продуктів у дикій природі. Безперечно, спочатку ні скотарство, ні землеробство не відігравали провідної ролі в забезпеченні суспільства продуктами харчування. Суспільний розподіл праці став саме тим кроком, що дозволяє серйозно говорити про таку можливість.

I саме з неоліту розходження соціального й природничого розвитку набуває дедалі більших масштабів. Соціально-економічний прогрес досягається за рахунок більшої деградації природного середовища. Ставши на шлях продуктивного сільськогосподарського виробництва, людина почала змінювати природні екологічні системи: ландшафти, ґрунти, окультурювала рослини й одомашнювала тварин. Водночас з переходом до землеробства й скотарства звужувалося коло рослин і тварин, з якими мали справу первісні збирачі й мисливці. Зараз науково доведено, що різноманіття рослинних видів підтримує генетичне різноманіття інших організмів, а отже, й стабільність усієї системи. Встановлено переваги природних і близьких до них рослинних угруповань перед культурними для збереження системи. Звичайно, культивовані інші угруповання іноді за продуктивністю можуть перевищувати природні. Проте цей ефект короткотривалий, і підтримка високого рівня продуктивності культурних (або штучно організованих) екологічних систем поєднана з працемісткою агротехнікою. До того ж культурні угруповання, як правило, представлені монокультурами, що виснажують ґрунти, знижують біологічне різноманіття середовища, провокують інші негативні екологічні наслідки. Йдеться про порушення екологічної рівноваги, що еволюційно зумовлене всім розвитком біологічної форми руху на планеті. Господарське втручання людини в природу привело до спрощення флори і фауни, порушення трофічних ланцюгів, що лежать в основі кругообігу речовин у біосфері, руйнування цілісності і стійкості біогеоценозів, що склались еволюційно.

Неоліт екологічно різко відрізняється від палеоліту. Річ в тому, що мисливсько-збиральне господарство викликало не дуже значні зміни на планеті, і люди, розсіяні на величезних просторах, становили невіддільну частину навколишньої природи. Поява ж тваринництва і землеробства суттєво посилила тиск на навколишнє середовище, сприяючи опустеленню величезних регіонів, широкомасштабній ерозії ґрунтів і знищенню лісів внаслідок пожеж. За суттю неолітична революція — революція технологічна. Перехід від мисливства і збиральства до тваринництва і землеробства, від економіки, привласнюючої готові продукти природи, до економіки виробляючої відомий як перша технологічна революція. Хронологічно вона відбувається в епоху неоліту, тобто останній період кам’яного віку, і триває приблизно з шостого по друге тисячоліття до нашої ери. Розпочатий виробляючою економікою соціальний прогрес органічно поєднаний з екологічним регресом, який з розвитком виробництва теж поступово наростав і розширювався.

Дальший прогрес у розвитку знарядь праці, поєднаний з використанням заліза, стає новим важливим моментом взаємодії суспільства і природи. Відбувається відокремлення ремесла від землеробства, і як наслідок — підвищується потреба в елементах природи. Звичайно, процес тривав багато століть і мав періоди піднесення і спаду. Ще одним наслідком стало зростання міст, які відіграли суттєву роль у зародженні капіталізму і розгортанні промислової (індустріальної) революції. Міста, зв’язані транспортними комунікаціями з сільськогосподарськими угіддями, стали домінувати в навколишньому середовищі. Розвиток міст сприяв також ускладненню соціального середовища, що виражалось не тільки в соціальній поляризації рабовласницького, феодального і капіталістичного суспільств, але й у виникненні зародків міського способу життя, що дедалі більше відрізняється від сільського. Це ускладнило зв’язки між людьми і змінило їх потреби на такі, що сприяли формуванню споживацького ставлення до природи.

З розгортанням промислової революції значно змінюється розміщення продуктивних сил. Створюються нові промислові центри, зростає чисельність населення. Проте ще тривалий період тиск на природне середовище має локальний і екстенсивний характер. Історія капіталізму починається з проникнення в легку промисловість. Хоча тоді процес взаємодії між суспільством і природою ще не зазнав суттєвих змін. З виникненням і розвитком важкої промисловості становище різко змінюється. Настає період комплексного впливу на природу, що не могло не позначитися на рівновазі її елементів. Стає ясно, що джерела розвитку не тільки в розширенні масштабів природокористування і у властивих способу виробництва методах організації господарства, а й у зміні ставлення людей до природи. Природа стає для людини лише предметом, корисною річчю, її перестають визнавати самодостатньою силою, а теоретичне пізнання її власних законів саме виступає лише як хитрість розуму, що має на меті підкорити природу людським потребам.

В історії цивілізації починається епоха глобального впливу на природу. Якщо доти можливість необмеженого використання елементів природи, забезпечення виробничими відносинами чисто теоретична, то з моменту інтенсивного розвитку важкої промисловості дістає практичну реалізацію. Виробництво вже не задовольняється старими методами перетворення природних речовин. Винахідництво дедалі більше перетворюється в науку, що має за мету пошук шляхів підвищення ефективності суспільного виробництва. На початку XX ст. наступає період, що характеризується дальшим зближенням науки з виробництвом. Це стає не тільки бажаною, а й необхідною умовою суспільного прогресу. Причому все більшого поширення набувають елементи, штучно створені людиною. Уперше в історії люди впритул приступають до формування штучних систем